Пропаганда. Скільки в цьому слові. Ми чуємо його майже кожного дня. Але що ми про нього знаємо? Багато хто вважає слово пропаганда синонімом слова брехня. Але таке уявлення — докорінно помилкове, і щоби це довести, ми звернемося до визначення слова «пропаганда».

Важливо розуміти, що практично БУДЬ-ЯКА інформація, що розповсюджується цілеспрямовано, є пропагандою. Від призову мити руки перед їжею до цього відео. Сама по собі пропаганда – це не добре й не погано, це лише інструмент, і куди більш важливо, хто і для чого його використовує.

Відмінною особливістю саме сучасної пропаганди є системність, розрахунок, та науковий підхід, який базується на найсучасніших надбаннях соціальної психології, що були здобуті в спеціалізованих військових та маркетингових дослідженнях. Прийоми маркетингу використовує в тому числі й державна пропаганда.

Воєнна пропаганда існує стільки, скільки існують війни. Ціллю воєнної пропаганди завжди були: формування «правильного» образу збройних сил, залякування та переманювання на свою сторону мирного населення в районі бойових дій, підтримання лояльності населення у своєму тилу. Одним із найперших документально-зафіксованих прикладів воєнної пропаганди є крилата фраза Марка Порція Катона Старшого «Карфаген має бути знищено», якою він закінчував будь-який свій виступ, навіть якщо він не мав ніякого відношення до війни.

Тим не менш, тривалий час воєнну пропаганду було націлено на дуже вузький прошарок військової та релігійної аристократії. пов’язано це було насамперед з особливостями комплектування армії та ведення бойових дій у ті часи. Наприклад, феодальне військо спеціальної додаткової мотивації не потребувало, бо складалося з касти професійних військових. А оскільки війни велися невеликими професійними арміями, тому більшість населення війна турбувала мало, поки вона не приходила до рідної хати.

Із розвитком виробничих сил з’явилася можливість комплектувати все більш масові армії, також збільшувалася роль тилу в бойових діях. Це породило необхідність масової інформаційної політики. Винахід друкарського стану та розповсюдження грамотності серед населення дали змогу створити прообраз сучасних ЗМІ. Як наслідок, уже в період релігійних війн, апофеозом яких стала Тридцятирічна Війна 1618–1648 років, активно використовувалися памфлети, що було надруковано на невеликих листівках. Їх розповсюджували як у військах, так і в тилу воюючих армій.

Пізніше друковані ЗМІ взяли на себе функцію воєнної пропаганди. Перше масове висвітлення бойових дій у друкованих ЗМІ було в період Кримської війни 1853–1856 років. Саме тоді з’явилися воєнні кореспонденти. Вони активно використовували передові досягнення технічного прогресу — фотографію та телеграф, а французькі та англійські газети мали можливість кожен день друкувати свіжу кореспонденцію прямо з полів битв, звісно, не забувши приправити текст добрячою порцією брехні та оціночних суджень. Із протилежного боку фронту молодий поручик Лев Миколайович Толстой також запропонував свої послуги фронтового кореспондента журналу «Современник», але в Російській імперії тоді панувала жорстка військова цензура і фронтові замальовки Толстого вийшли у світ уже після війни у вигляді «Севастопольських розказів».

Принципово підхід до воєнної пропаганди з тих часів не змінювався аж до самого кінця Першої Світової війни. Перша світова війна закінчилася крахом декількох імперій, що зайвий раз продемонструвало правлячим елітам важливість пропаганди для збереження своєї влади. Громадянська війна в Росії так само показала, що пропагандистська робота з населенням може бути навіть більш важлива, ніж снаряди та кулі, адже більшовики буквально перетворили пропаганду з інструменту мобілізації в наступальну зброю! А тому перед світовими елітами в увесь зріст стала проблема протидії комуністичній пропаганді та боротьби з революцією.

Починаючи з 1918 року й до початку Великої депресії у США спостерігався величезний економічний підйом. Бум торгівлі та біржових спекуляцій породив великий запит на рекламу та масові маркетингові дослідження, з яких народилися математико-статистичні методи соціології. Так правляча еліта здобула величезний досвід маніпуляції громадською думкою та інструменти, за допомогою яких цю думку можна буквально поміряти.

Необхідність протистояти пропаганді комуністичної ідеї продиктувала необхідність нового підходу до пропаганди своєї, головним інструментом якої стала так звана стеоретипізація мислення.

Першим науково оформив цю концепцію Уолтер Ліпман в 1922 році на основі узагальнення свого досвіду роботи з брендами. Загалом концепція Ліпмана будувалася на трьох положеннях:

1. Людина спершу уявляє світ, а потім уже бачить його
2. Реальність надто складна, велика та мінлива для безпосереднього знайомства з нею населення
3. Саме тому людина живе, сприймаючи світ за спрощеною моделлю, яка від початку складається зі стереотипів, треба лише замінити ці стереотипи на ті, які вигідні замовнику.

Ліпман вважав, що саме преса якнайкраще може виконати це завдання.
Французький філософ та соціолог Жак Елюль пізніше розвинув концепцію Ліпмана. Суть концепції Елюля полягала в тому, що певною мірою всі стереотипи людини є продуктами пропаганди. Він рекомендував уважно вивчити стереотипи та хибні уявлення, що панують у цільової аудиторії. Потім підготувати набір потрібних ярликів, стереотипів та хибних узагальнень. Впроваджувати їх у голови Еллюль пропонував банальним постійним повторюванням. Варто зазначити, що метою цих стереотипів за Еллюлем має бути культивування ненависті в натовпі до того, що шкідливо державі, або іншому замовнику.

Важливим етапом для розвитку воєнної пропаганди став Йозеф Геббельс. Саме йому належить ідея розроблення та масового виробництва недорогих радіоприймачів, для того щоби кожен німець міг постійно чути голос фюрера. Сьогодні, коли мова заходить про агресивну воєнну пропаганду, усі перш за все згадують Геббельса. Його образ став хрестоматійним, а ім’я перетворилося на образливе тавро. Проте Геббельс — це лише етап, а не вершина. Засновуючись на його роботах, було створено те, що набагато страшніше харизматичного доктора. Безлика і страшна стратегія інформаційного шуму.

Сьогодні інформаційний простір, у якому живе людина, містить у собі такий величезний об’єм інформації, що проаналізувати його свідомо просто неможливо. Тим не менш, інформація, на яку людина не звертає уваги, усе одно торкається його мозку, проходячи напряму в підсвідомість. Це схоже на гіпноз. Таке явище й називається інформаційним шумом. В інформаційний простір впроваджуються установки, на які людина навіть не звертає уваги. Потім під дією певних подразників, ці установки виникають у свідомості і сприймаються людиною, як власні думки. За таким принципом будується ВСЯ сучасна пропаганда, у тому числі й реклама.

Опис усіх сучасних методів ведення пропаганди — це дуже велика тема. Можна годинами розбирати кожен вброс будь-якої медійної особи, навіщо це зроблено і якими методами, але це буде контрпродуктивно, тому ми розкриємо лише головне - сучасні інформаційні канали.

Сучасні засоби розповсюдження інформації, тобто світова павутина, а що найголовніше — соціальні мережі та пошукові системи з їхніми алгоритмами аналізу дій користувача породили принципово новий тип взаємодії пропагандиста з цільовою аудиторією — цільовій вплив. Якщо у часи Третього Рейху діяти доводилося грубо й напролом, то сучасні технології дають змогу дуже тонко маніпулювати свідомістю. Це активно використовується як у маркетингу для просування товарів, так і в державній пропаганді для просування ідей.

Головне завдання — затягнути людину в так звану маркетинговий вир, щоб змусити її виконати цільову дію, частіше за все — це написати коментар (про інше скажемо пізніше). Існує маркетингова теорія семи дотиків, згідно з нею, людина, щоби виконати цільову дію, має отримати певний посил не менш, ніж із семи умовно незалежних джерел. І тут на допомогу приходять алгоритми.

Аудиторія розділяється на три категорії, залежно від ступеню зацікавленості людей.
Перша — Холодна аудиторія. До цієї категорії належать ті, хто ще не взаємодіяв, проте є потенціальним споживачем. У випадку державної пропаганди, умовний товар — це ідея, а потенційний споживач — кожен громадянин.

За допомогою штучних нейронних мереж запускається реклама з ціллю так званого А\Б тестування: це пости та відео різної емоційної наповненості, з різним змістом та підтекстом. Так розраховується, який контент схильні споживати певні групи населення. Наприклад, жінки Київської області віком від 24х до 46ти років.

Зібравши необхідну інформацію, група аналітиків вивчає її для оптимізації впливу контенту під певні групи людей.

Якщо мовиться про державну пропаганду, то підконтрольні впливу влади та великому бізнесу медіахолдинги вже давно провели всі необхідні дослідження і фрагментували всіх споживачів їхньої продукції. Тож такого поняття, як холодна аудиторія, для них уже й немає. Усе населення одразу переходить до наступної категорії.

Тепла аудиторія. Це люди, з якими вже взаємодіяли, але вони не здійснили цільову дію. На цьому етапі відсіюються зайві й залишаються зацікавлені. Наприклад, зі 100 людей на певний контент відреагувало 12. За допомогою алгоритмів фейсбук та гугл аналітики збирають цих людей, і до них застосовується ретаргетінг: тобто просуваються найпопулярніші пости та відео за схожою темою, а коментатори під тим контентом активно просувають потрібну ідею.

Тут варто зазначити, що коментатори найімовірніше, не отримують за коментарі ніяких грошей, це — процес, який самопідтримується, а ці люди щиро вірять у те, що говорять, бо вони вже перейшли в третю категорію — це гаряча аудиторія, тобто люди, які зробили цільову дію.

Їх використовують у двох цілях.

• Перше — це зробити нову, більш радикальну цільову дію. Наприклад піти нести ПРАВДУ далі, погодитися з законом що притискає права особи, не виходити на мітинги, не влаштовувати страйків, померти за Ахметова, тощо
• А друга ціль — це зібрати дані для оптимізації виру. За допомогою алгоритмів підбирається максимально схожа аудиторія, яка має такі самі характеристики: вік, стать, інтереси тощо. У такий спосіб підбирається ядро людей, які з найбільшою ймовірністю будуть піддаватися на вплив певного типу контенту. На основі цих даних знаходиться нова аудиторія й теж запускається у вир. З кожним колом вир оптимізується та покращується.

До цього також варто додати ще телебачення та радіомовлення, на які вже на законодавчому рівні запроваджена єдина сітка мовлення, а держава робить усе можливе, щоб радіо та телебачення було доступно всім, для цього провайдери відмінили додаткову плату, слухати радіо та дивитися телевізор можна прямо в додатку ДІЯ, про супутники та Т2 можна навіть не згадувати — це й так зрозуміло. Якщо скласти все це, то стає чітко видно дуже щільне та однорідне інформаційне поле, у яке занурена проста людина. Іншими словами, вас турботливо будуть годувати тим, що треба, у максимально придатній саме для вас формі.

У 1928 році Артур Понсонбі випустив книгу «Брехня під час війни». У цій роботі він узагальнив досвід Першої Світової війни і вивів десять головних постулатів воєнної пропаганди:

1. Ми не хочемо війни, ми лише боронимось!
2. Усю відповідальність несе ворог (у хохлов россия, у россии ната)
3. Дискредитація й демонізація особистості лідеру противника (зеля клоун, путин бункерній дед и хуйло)
4. Вороги цілеспрямовано коять злочини, якщо щось скоїли ми — то це помилково й без наміру (хз че тут найти никто ни в чем не признается) Ворог використовує заборонені методи, ми ж у свою чергу ведемо війну як лицарі, за правилами.
5. Наші втрати незначні, втрати ворога величезні
6. Інтелігенція, лідери думок, кращі люди країни підтримують нас.
7. Наша місія священна
8. Ті хто ставить під сумнів нашу пропаганду — той зрадник і допомагає ворогу.

Як бачите, пройшло вже понад сто років, а принципово нічого не змінилося. Безсмертна класика.

На захист Понсонбі можна сказати, що у своїй книзі він жорстко критикував пропаганду воюючих країн за брехню. Саме йому належить крилата фраза «першою жертвою війни стає правда»

Аналіз бойових дій Другої світової війни, та військові навчання після її завершення показали, що потужності звичайних, неядерних озброєнь може й не вистачити для успішного завершення бойових дій у свою користь. Саме тому величезні ресурси було кинуто на розробку альтернативи звичайним та ядерним озброєнням. Підсумком цих досліджень стала концепція Томаса Рена, яку він виклав в 1976 році у звіті «Системи озброєння та інформаційна війна». Сутність цієї концепції полягала в тому, що інформаційна інфраструктура стає ключовим компонентом американської економіки. У той самий час, вона стає найбільш вразливою у воєнний та мирний час. Американська держава мусить здобути інформаційну гегемонію у світі.

На початку восьмидесятих термін «інформаційна війна» став часто з’являтися в західних військових посібниках, а в 1991 році засоби інформаційної війни було застосовано в операція «Буря в пустелі».

Після цього термі увійшов до директиви міністра оборони США DODD 3600 від 21 грудня 1992 року. Починаючи з 1992 року, засоби інформаційної війни активно застосовуються в усіх війнах що вели США. У 2010 році на базі другої армії було створено спеціалізоване кіберкомандування США, до задач якого входить у тому числі проведення та протидія операціям інформаційної війни.

Ґрунтуючись на американському досвіді, передові імперіалістичні держави також почали розробку схожих рішень. Наприклад, у Китаї існує так звана доктрина «необмеженої війни», у Росії — «доктрина Герасімова», що включає у себе елементи інформаційної війни. Засоби пропаганди стають невід’ємною складовою сучасних армій, пропаганда прямо впливає на хід бойових дій.

Важливо розуміти, що повністю уникнути впливу сучасної пропаганди майже неможливо. Сучасна пропаганда максимально ефективна тому, що в її розпорядженні знаходяться величезні інформаційні та грошові ресурси, які постійно працюють на підтримання певної громадської думки. Окрім цього, вона спирається на найнижчі людські рефлекси та помисли, впливає не на свідомість, а на підсвідомість, та рекламні алгоритми дають змогу засвоїти отриману інформацію максимально ефективно. Коли обиватель прийшов додому з роботи, то він, спробувавши дізнатися, що коїться у світі, отримує гігабайти спеціально підібраної, стандартизованої інформації, яка подається в найсприятливішій особисто для нього формі. Боротися з таким дуже важко, проте не неможливо.

Для нас життєво-необхідним є доведення наших позицій до широких мас населення. Проте в умовах обмеженості наших ресурсів, олігархія просто виштовхує шкідливі для неї думки з інформаційного простору. На щастя, сучасний інтернет побудовано за принципами ВЕБ 2.0, де контент створюють самі користувачі, тому уся інформація децентралізована і як раніше просто взяти й закрити всім рота неможливо. Нам необхідна постійна медійна діяльність, кооперація з іншими організаціями, взаємодопомога та взаємопідтримка, об’єднання медійних ресурсів. Наше головне завдання — охопити якомога більшу аудиторію і не дати їй потрапити під нещадну машину ретаргетингу.

Ми маємо зброю проти пропаганди! Усі концепції, усі гасла, усі маніпуляції що використовуються — це інформаційне сміття, відірване далеко від правди. Значить, рано чи пізно нав’язані стереотипи, зіштовхуючись із жорстокою реальністю, почнуть ставитися під сумнів. Зараз наші ресурси не можна порівняти, і хоча антинародна еліта не може встановити тотальну цензуру в створеному нею інтернет-просторі, вони можуть банально голосніше кричати. Але на тлі війни та світової економічної кризи конфлікт телевізора з холодильником неминучий, як схід сонця! І тоді населення обов’язково звернеться до непопулярних зараз джерел інформації в пошуках відповідей на свої питання.

Ми пропонуємо використовувати науковий метод та класовий підхід. Основою наукового методу є цілісне критичне мислення на противагу фрагментарному шаблонному. Класовий підхід дозволяє чітко та ефективно виявити бенефіціарів того, що коїться навколо нас, та сформувати свою позицію, зважаючи на економічні інтереси певних класів.

Так, це не легко. Так, пропаганда матеріалістичного розуміння світу потребує постійних розумових та вольових зусиль, причому як від пропагандиста, так і від людини, яка його слухає. Тому що набагато приємніше просто купатися в інформаційних потоках, які, не скуплячись, постачають інтернет із телебаченням, та жувати інформаційну жуйку. Нас чекає величезна робота з пропаганди наукового мислення, а населення — не менші зусилля з формування своєї класової свідомості. Але тільки так ми зможемо розірвати інформаційні окови, які тримають нас сильніше, ніж сталеві кайдани тримали рабів минулого!

Миру вам, товариші.