0-годинні трудові контракти — жест доброї волі чи обман
Вступ
Щодня спостерігаючи за потоком новин, ми можемо бачити, як Верховна Рада України реєструє або публікує якийсь законопроект, і, найчастіше — спірний. Це не дивно, адже неможливо в умовах державного капіталістичного управління, тим паче в умовах війни, прийняти єдино правильний і зручний для всіх верств населення закон, оскільки в такому випадку чиїсь інтереси будуть посунені, а інші напроти, реалізовані. Причиною тому — антагонізм між керівним та пригніченим класом у капіталістичній державі.
Для нас, марксистів, важливо виявити серед плину другорядної інформації те, що дійсно є важливим для робітників України. Наприклад, законопроекти, які вносять зміни до нинішнього ладу трудових відносин. Важливим це є не тому, що такі зміни несуть у собі позитивні моменти. Ні, здебільшого відбувається навпаки. Кожен законопроект, який хоче щось внести або прибрати з нашого КЗпП (Кодекс законів про працю), прибирає переважно соціальні гарантії, або застарілі «СОВЕЦЬКІ» терміни, що, як ми можемо бачити, не дуже допомагає як самій економіці держави, так і основному суб’єкту її функціонування, пролетаріату.
Саме тому сьогодні ми розглянемо нещодавно схвалений проект закону No 5161 або ж просто «Закон про («для») фрілансерів». Разом із тим ми торкнемося й поглядів інших «соціалістичних» (а насправді — дрібнобуржуазних та навіть соціал-шовіністичних) організацій, які досить обурено прийняли ці зміни до кодексу а також ми покажемо, чому в економічних питаннях за межі свого носу ці громадяни без марксизму нічого побачити не зможуть.
Для нас, марксистів, важливо виявити серед плину другорядної інформації те, що дійсно є важливим для робітників України. Наприклад, законопроекти, які вносять зміни до нинішнього ладу трудових відносин. Важливим це є не тому, що такі зміни несуть у собі позитивні моменти. Ні, здебільшого відбувається навпаки. Кожен законопроект, який хоче щось внести або прибрати з нашого КЗпП (Кодекс законів про працю), прибирає переважно соціальні гарантії, або застарілі «СОВЕЦЬКІ» терміни, що, як ми можемо бачити, не дуже допомагає як самій економіці держави, так і основному суб’єкту її функціонування, пролетаріату.
Саме тому сьогодні ми розглянемо нещодавно схвалений проект закону No 5161 або ж просто «Закон про («для») фрілансерів». Разом із тим ми торкнемося й поглядів інших «соціалістичних» (а насправді — дрібнобуржуазних та навіть соціал-шовіністичних) організацій, які досить обурено прийняли ці зміни до кодексу а також ми покажемо, чому в економічних питаннях за межі свого носу ці громадяни без марксизму нічого побачити не зможуть.
Що передбачає законопроект?
Як говориться в пояснювальній записці, мета законопроекта — регулювання нестандартних форм зайнятості населення, які працюють не на постійній основі; забезпечення їх вільним вибором у їх організації трудових відносин на вигідних для них умовах Верховної Ради.
Законопроектом пропонується закріпити в КЗпП нову форму трудового договору — трудовий договір із нефіксованим робочим часом.
Трудовий договір із нефіксованим робочим часом — це такий різновид трудового договору, що не визначає стандартний час роботи. Тобто такий договір не надає стабільності, навіть формальної, в тому, що робота взагалі буде надаватися, як і сама заробітна плата.
Також положення законопроекту містить пункти про права для найманого працівника. За своєю ініціативою робітник має право відмовитися від виконання роботи за таких обставин:
Працівника можна притягнути до дисциплінарної відповідальності (а потім просто замінити), якщо він не дає згоду на виконання роботи в базові дні та години, що входять до переліку визначених у т. д. А ось наскільки підстави для відмови працівником будуть обгрунтованими — вирішить сам роботодавець
Мінімальна тривалість робочого часу, за який працівник на підставі т. д. з нефіксованим робочим часом виконує робото протягом календарного місяця, має становити 32 години. У законопроекті мовиться, що в разі виконання меншого обсягу роботи, який у сукупності складає менше ніж 32 години, працівникові виплачується зарплата не менше, ніж за 32 години. Проте наскільки це буде необхідно — буде вирішувати знову працедавець.
Отже, ми можемо побачити, що цей законопроект є специфічним і призначений (переважно) для конкретної верстви робітників, так званих «фрілансерів», хоча й інші групи найманих працівників він зачіпає в однаковій мірі. Але в чому різниця між звичайними найманими робітниками, які працюють за звичайним довгостроковим трудовим договором, та «0-годиними»? Для цього треба коротко розповісти про самих фрілансерів.
Законопроектом пропонується закріпити в КЗпП нову форму трудового договору — трудовий договір із нефіксованим робочим часом.
Трудовий договір із нефіксованим робочим часом — це такий різновид трудового договору, що не визначає стандартний час роботи. Тобто такий договір не надає стабільності, навіть формальної, в тому, що робота взагалі буде надаватися, як і сама заробітна плата.
Також положення законопроекту містить пункти про права для найманого працівника. За своєю ініціативою робітник має право відмовитися від виконання роботи за таких обставин:
- якщо роботодавець вимагає виконання робіт, які не входять до базових днів та годин (основних робочих днів, поза святами, вихідними та ін.);
- якщо працівник отримав повідомлення про наявність роботи з порушеними мінімальними строками, що визначені трудовим договором із нефіксованим робочим часом;
Працівника можна притягнути до дисциплінарної відповідальності (а потім просто замінити), якщо він не дає згоду на виконання роботи в базові дні та години, що входять до переліку визначених у т. д. А ось наскільки підстави для відмови працівником будуть обгрунтованими — вирішить сам роботодавець
Мінімальна тривалість робочого часу, за який працівник на підставі т. д. з нефіксованим робочим часом виконує робото протягом календарного місяця, має становити 32 години. У законопроекті мовиться, що в разі виконання меншого обсягу роботи, який у сукупності складає менше ніж 32 години, працівникові виплачується зарплата не менше, ніж за 32 години. Проте наскільки це буде необхідно — буде вирішувати знову працедавець.
Отже, ми можемо побачити, що цей законопроект є специфічним і призначений (переважно) для конкретної верстви робітників, так званих «фрілансерів», хоча й інші групи найманих працівників він зачіпає в однаковій мірі. Але в чому різниця між звичайними найманими робітниками, які працюють за звичайним довгостроковим трудовим договором, та «0-годиними»? Для цього треба коротко розповісти про самих фрілансерів.
Хто такі фрілансери?
По суті, фрілансер — це віддалений працівник, який не значиться в штаті якої-небудь організації, не працює за звичайним фіксованим трудовим договором, а, зазвичай, оформлюється як ФОП. Працівник такої направленості самостійно знаходить роботу, спираючись на такі критерії, як ціна, складність, вільний час. У сфері вільного найму можуть працювати люди будь-якого напряму: домогосподарки, обслуговуючий персонал, люди творчої діяльності. Але більш за все найманих робітників у сфері комп’ютерних технологій або ІТ
Актуальні напрями фрілансу:
За підсумками 2021 року, згідно з даними «Freelancehunt», за вільнонайманим працевлаштуванням в Україні працювало 776 тисяч людей. За рік усі ці спеціалісти принесли в бюджет державі 470 млн грн. Також варто зазначити, що Україна є одним із лідерів серед держав, де зростає фріланс-індустрія. Таку тенденцію ми могли спостерігати перед початком війни.
Актуальні напрями фрілансу:
- IT-галузь
- Графічний дизайн
- Копірайтинг/рерайт
- Інтернет-просування та реклама
За підсумками 2021 року, згідно з даними «Freelancehunt», за вільнонайманим працевлаштуванням в Україні працювало 776 тисяч людей. За рік усі ці спеціалісти принесли в бюджет державі 470 млн грн. Також варто зазначити, що Україна є одним із лідерів серед держав, де зростає фріланс-індустрія. Таку тенденцію ми могли спостерігати перед початком війни.
Як за 2 роки змінився ринок фрілансу в Україні
Приріст у 1 кварталі 2021 проти 1 кварталу 2019
+55%
Загальні зарахування
+31%
Кількість фрілансерів
+18%
Середній дохід фрілансера
Як зазначає генменеджер компанії «Payoneer» України та Білорусі Ігор Ковальов, надходження до бюджету з фріланс-сфери здійснюється з головних міст України. Так більша частина виплат надходжується зі столиці — 23 %, з Харкова -13 %, зі Львова та Дніпра — 7 % і на Одесу — 5 %.
Так, у першому кварталі 2020 року (більш нові дані відсутні), вільнонаймані робітники мали найбільший прибуток у таких містах України:
1. Київ;
2. Харков;
3. Львів;
4. Дніпро;
5. Одеса.
Так, у першому кварталі 2020 року (більш нові дані відсутні), вільнонаймані робітники мали найбільший прибуток у таких містах України:
1. Київ;
2. Харков;
3. Львів;
4. Дніпро;
5. Одеса.
З ростом цифровізації суспільства, така сфера, як ІТ-послуги, дедалі більше набуває ваги в економіці нашої держави, що призведе до зростання такої верстви населення, як вільнонаймані робітники, які залучаються до непостійних робіт.
Експорт IT та роль фрілансу в ньому
Opendatabot надав цікаву статистику про український бізнес майже за всю половину цього року. Згідно з даними, ІТ-послуги є єдиним сектором бізнесу, який виріс у порівнянні з 2021 роком. У січні-травні поточного року приріст становив 27 %. ІТ-послуги також становили більше половини всього експорту послуг. Частка ІТ становила 46 %. У порівнянні з минулим роком ІТ-послуги складали 37 % від експорту. Необхідно також зазначити, що ІТ-послуги продовжують тенденцію з росту експорту, що почалася ще в минулі роки.
Opendаtabot надає дані, згідно з якими ми можемо побачити, що ІТ-галузь активно почала зростати з 2010 року. Наприклад, за перші 3 квартали минулого року вона зросла на 35 %, що дало змогу принести українському бізнесу 4,84 млрд доларів доходу. Але за умов війни відбулася остаточна переорієнтація експорту на захід. Остаточною вона зветься тому, що до останнього українські фінансові групи вели активну торгівлю з РФ до 24 лютого, як сировиною так і побутовими товарами. Але з початком війни вся торгівля припинилася, а Україна, як у фінансовому, так і в інших питаннях стала повністю залежати від заходу. Частка торгівлі з Європою подвоїлася до 78 % проти 38 % минулого року. Експорт у країни СНД скоротився на 74 %.
Opendаtabot надає дані, згідно з якими ми можемо побачити, що ІТ-галузь активно почала зростати з 2010 року. Наприклад, за перші 3 квартали минулого року вона зросла на 35 %, що дало змогу принести українському бізнесу 4,84 млрд доларів доходу. Але за умов війни відбулася остаточна переорієнтація експорту на захід. Остаточною вона зветься тому, що до останнього українські фінансові групи вели активну торгівлю з РФ до 24 лютого, як сировиною так і побутовими товарами. Але з початком війни вся торгівля припинилася, а Україна, як у фінансовому, так і в інших питаннях стала повністю залежати від заходу. Частка торгівлі з Європою подвоїлася до 78 % проти 38 % минулого року. Експорт у країни СНД скоротився на 74 %.
З одного боку, такий рівень експорту до західних країн є закономірним процесом, проте варто пам’ятати контекст: ми неодноразово писали про економічну залежність України від західних «партнерів» (банків, промислових та агрохолдингових підприємств). Наприклад, агенство Fitch повідомляє, що економіка України цього та наступного року повністю залежить від міжнародного фінансування, яке ще не гарантоване.
Вище наведене є формами залежності з однією суттю — отриманням певного ресурсу: людського, сировинного, послуги або технологій. Але до чого тут фрілансери? Вони відіграють важливу роль в утворенні IT-сфери, оскільки саме вільнонаймані робітники частіше за всіх інших залучені до сектору послуг. Як ми писали вище, це насамперед пов’язано із самою спеціфікою роботи третинного сектору економіки.
Діючий КЗпП, призначений для регулювання трудових відносин, які функціонують в умовах планової системи господарства, ефективно працював на великих державних підприємствах, де робітники складали один великий колектив, і тим самим керували життям цих підприємств. Україна перейшла від планової економіки до ринкової , але входження у світову економічну систему відбулося не на рівних партнерських відносинах, як це уявляли наприкінці 80 та 90 рр., а на правах залежного державного утворення, що слугує придатком для сильних світу цього. У таких умовах планова система як така не потрібна, тому й ринок захоплює нові місця, утворючи малі підприємства, де колективізм між робітниками просто неможливий, а, отже, й реалізація їхніх прав теж, що робить діючий кодекс КЗпП вже не таким то й потрібним.
ІТ-інфраструктура належить саме до таких і не потребує великого контролю (з боку держави) і часто діє автономно від державного управління й активно поширюється самою державою (мова йде про заміну старих бюрократичних процесів айті-послугами, про діяльність Мінцифри. Ця тема заслуговує окремої статті).
Тому з економічної точки зору прийнятий закон не можна вважати поступкою або «ЖЕСТОМ ДОБРОЇ ВОЛІ». Ні. Насамперед держава створює собі умови для нарощування виробництва такої специфічної продукції, як послуга та певна технологія масового використання, з якої вона частково отримає прибуток, але головне тут те, що таким чином вона розплачується з західними «партнерами», перетворюючись на периферію, яка постачає дешеві цифрові масові послуги. І тут розкривається одне із головних суперечностей, що супроводжується розвитком комп’ютерних технологій при капіталістичному способі виробництва.
Вище наведене є формами залежності з однією суттю — отриманням певного ресурсу: людського, сировинного, послуги або технологій. Але до чого тут фрілансери? Вони відіграють важливу роль в утворенні IT-сфери, оскільки саме вільнонаймані робітники частіше за всіх інших залучені до сектору послуг. Як ми писали вище, це насамперед пов’язано із самою спеціфікою роботи третинного сектору економіки.
Діючий КЗпП, призначений для регулювання трудових відносин, які функціонують в умовах планової системи господарства, ефективно працював на великих державних підприємствах, де робітники складали один великий колектив, і тим самим керували життям цих підприємств. Україна перейшла від планової економіки до ринкової , але входження у світову економічну систему відбулося не на рівних партнерських відносинах, як це уявляли наприкінці 80 та 90 рр., а на правах залежного державного утворення, що слугує придатком для сильних світу цього. У таких умовах планова система як така не потрібна, тому й ринок захоплює нові місця, утворючи малі підприємства, де колективізм між робітниками просто неможливий, а, отже, й реалізація їхніх прав теж, що робить діючий кодекс КЗпП вже не таким то й потрібним.
ІТ-інфраструктура належить саме до таких і не потребує великого контролю (з боку держави) і часто діє автономно від державного управління й активно поширюється самою державою (мова йде про заміну старих бюрократичних процесів айті-послугами, про діяльність Мінцифри. Ця тема заслуговує окремої статті).
Тому з економічної точки зору прийнятий закон не можна вважати поступкою або «ЖЕСТОМ ДОБРОЇ ВОЛІ». Ні. Насамперед держава створює собі умови для нарощування виробництва такої специфічної продукції, як послуга та певна технологія масового використання, з якої вона частково отримає прибуток, але головне тут те, що таким чином вона розплачується з західними «партнерами», перетворюючись на периферію, яка постачає дешеві цифрові масові послуги. І тут розкривається одне із головних суперечностей, що супроводжується розвитком комп’ютерних технологій при капіталістичному способі виробництва.
Товар та послуга? Головне протиріччя капіталістичного виробництва
Головна відміність між способами задоволення потреб людини полягає в їхньому правовому та часовому використанні.
Відповідно до статті 901 ЦК України послугу можна охарактерезувати наступним чином: одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу.
Товар визначається як особливий об’єкт майна, яким є певна річ, яку продавець продає в користування замовнику, і, водночас, надає йому певні права власності на таку річ без часових обмежень.
Наприклад, під час купівлі підписки на якомусь сервісі (Спотіфай та ін.) підписка відіграє роль послуги, адже вона має такі характеристики:
При купівлі телевізора, телевізор відіграє роль товару, оскільки він переходить у повну власність покупця:
Але в чому тут полягає протиріччя? Капіталізм через систему свого апарата примусу та закони душить такий майбутній елемент комунізму, як цифрові продукти, які вже не можуть бути власністю у звичайному розумінні слова, а є сукупним продуктом людства, який відчужується від нього самим капіталом задля отримання максимального прибутку. Проте ж із розвитком технологій передачі інформації, вартість таких послуг неодмінно досягає нулю, що унеможливлює в майбутньому отримувати прибуток від результатів роботи серверів, які виходять з-під контролю їхнього власника та стають більш доступними.
Але тут капітал намагається вийти із ситуації своїм звичним шляхом — здешевити оплату праці обслуговуючого персоналу (тих самих найманих робітників) та зробити такі умови, щоби його можна було б заміняти в будь-який зручний момент (створення вигідного трудового договору або контракту).
Відповідно до статті 901 ЦК України послугу можна охарактерезувати наступним чином: одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу.
Товар визначається як особливий об’єкт майна, яким є певна річ, яку продавець продає в користування замовнику, і, водночас, надає йому певні права власності на таку річ без часових обмежень.
Наприклад, під час купівлі підписки на якомусь сервісі (Спотіфай та ін.) підписка відіграє роль послуги, адже вона має такі характеристики:
- надається на певний період часу;
- користуватися цією послугою можна лише згідно з певними правилами;
- купівля надає можливість користуватися певним видом послуги, який відчужується від користувача.
При купівлі телевізора, телевізор відіграє роль товару, оскільки він переходить у повну власність покупця:
- він має матеріально виражену форму;
- власник отримує на нього всі права розпорядження та користування;
- товар не відчужується від власника і перебуває у вічному користуванні.
Але в чому тут полягає протиріччя? Капіталізм через систему свого апарата примусу та закони душить такий майбутній елемент комунізму, як цифрові продукти, які вже не можуть бути власністю у звичайному розумінні слова, а є сукупним продуктом людства, який відчужується від нього самим капіталом задля отримання максимального прибутку. Проте ж із розвитком технологій передачі інформації, вартість таких послуг неодмінно досягає нулю, що унеможливлює в майбутньому отримувати прибуток від результатів роботи серверів, які виходять з-під контролю їхнього власника та стають більш доступними.
Але тут капітал намагається вийти із ситуації своїм звичним шляхом — здешевити оплату праці обслуговуючого персоналу (тих самих найманих робітників) та зробити такі умови, щоби його можна було б заміняти в будь-який зручний момент (створення вигідного трудового договору або контракту).
Позитивні та негативні сторони для робітників
Ми розглянули економічну сторону законопроекту, а що ж із його соціальною роллю?
Виявивши юридичну природу статусу фрілансерів, як однієї з верств робітничого класу, можна було б сказати, що закон має позитивні сторони, оскільки ВІЛЬНОНАЙМАНІ РОБІТНИКИ — ЦЕ РОБІТНИКИ — ВОНИ Є ЧАСТИНОЮ СПІЛЬНОГО РОБІТНИЧОГО РУХУ — В ЗАКОНІ Є ПОЗИТИВНІ МОМЕНТИ ДЛЯ ЦІЄЇ КАТЕГОРІЇ ПРАЦІВНИКІВ = ЗАКОН КОРИСНИЙ ДЛЯ РОБІТНИЧОГО РУХУ
Але ні, це не так. Проте не варто, як деякі громадяни-соціал-шовіністи, кидатися в крайність, турбуючись, що нічого позитивного цей законопроект принести не зможе.
Вільнонаймані робітники дійсно на сьогодні становлять значну частину робочої сили нашої країни. Вони мають різні статуси: від малозабезпечених до одиниць-обраних. Проте, звісно, не треба списувати й цей потужний і потенційний фронт робітничого руху в майбутньому, адже тут важливо слідкувати за ситуацією та умовами: наскільки й далі влада буде задобрювати вільнонайманих робітників та їхній розвиток у самому класі пролетарів. Самою своєю суттю, це такі ж представники робітничого класу, як і інші більш звичні нам професії. Суть (наймана праця) у фрілансера та довгострокового найманого робітника однакова, але форма, яка, у першу чергу, виражена в юридичному положенні, у них різна.
Але головне досягнення цього законопроекту, на нашу думку, полягає в тому, що він зближує всіх пролетарів до єдиної форми, що посилить тенденції до зростання класової самосвідомості, оскільки суцільне погіршення умов праці — як для фрілансерів, так і для звичайних робітників — призведе до росту невдоволення, а тоді ж і бажання захистити свої права від кабальних умов праці — об’єднатися в профспілку.
Тому в майбутньому ми зможемо спостерігати, як із підвищенням експлуатації саме вільнозайнятих робітників, яких вважають «вільними» і в економічному сенсі, тобто тими, хто не піддається такій експлуатації, ця верства робітничого руху буде терпіти більше невдоволення, незважаючи на те, що цей законопроект «для неї й був створений». Після них свідомість пробудиться й у звичайних найманих робітників, які, дивлячись на досвід своїх колег, остаточно розчаруються в здатності буржуазії керувати ними й почнуть також із нулю робити перші кроки для відстоювання своїх прав.
Виявивши юридичну природу статусу фрілансерів, як однієї з верств робітничого класу, можна було б сказати, що закон має позитивні сторони, оскільки ВІЛЬНОНАЙМАНІ РОБІТНИКИ — ЦЕ РОБІТНИКИ — ВОНИ Є ЧАСТИНОЮ СПІЛЬНОГО РОБІТНИЧОГО РУХУ — В ЗАКОНІ Є ПОЗИТИВНІ МОМЕНТИ ДЛЯ ЦІЄЇ КАТЕГОРІЇ ПРАЦІВНИКІВ = ЗАКОН КОРИСНИЙ ДЛЯ РОБІТНИЧОГО РУХУ
Але ні, це не так. Проте не варто, як деякі громадяни-соціал-шовіністи, кидатися в крайність, турбуючись, що нічого позитивного цей законопроект принести не зможе.
Вільнонаймані робітники дійсно на сьогодні становлять значну частину робочої сили нашої країни. Вони мають різні статуси: від малозабезпечених до одиниць-обраних. Проте, звісно, не треба списувати й цей потужний і потенційний фронт робітничого руху в майбутньому, адже тут важливо слідкувати за ситуацією та умовами: наскільки й далі влада буде задобрювати вільнонайманих робітників та їхній розвиток у самому класі пролетарів. Самою своєю суттю, це такі ж представники робітничого класу, як і інші більш звичні нам професії. Суть (наймана праця) у фрілансера та довгострокового найманого робітника однакова, але форма, яка, у першу чергу, виражена в юридичному положенні, у них різна.
Але головне досягнення цього законопроекту, на нашу думку, полягає в тому, що він зближує всіх пролетарів до єдиної форми, що посилить тенденції до зростання класової самосвідомості, оскільки суцільне погіршення умов праці — як для фрілансерів, так і для звичайних робітників — призведе до росту невдоволення, а тоді ж і бажання захистити свої права від кабальних умов праці — об’єднатися в профспілку.
Тому в майбутньому ми зможемо спостерігати, як із підвищенням експлуатації саме вільнозайнятих робітників, яких вважають «вільними» і в економічному сенсі, тобто тими, хто не піддається такій експлуатації, ця верства робітничого руху буде терпіти більше невдоволення, незважаючи на те, що цей законопроект «для неї й був створений». Після них свідомість пробудиться й у звичайних найманих робітників, які, дивлячись на досвід своїх колег, остаточно розчаруються в здатності буржуазії керувати ними й почнуть також із нулю робити перші кроки для відстоювання своїх прав.
Висновок
Ми виявили:
То чи йдемо ми на поступки й погоджуємося з прогресивною роллю цього проекту, навіть із деякими обмовками? Наша відповідь — ні. Будь-які маніпуляції буржуазії з трудовим законодавством у державах, де свідомість і сила пролетаріату низька, завжди несуть негативний характер у цілому, а позитивні моменти є лише поступкою не перед самим класом робітників, а перед ще більшими хазяївами нашої буржуазії, для кращого прислуговування їм.
Саме тому ми критикуємо однобоку позицію вітчизняних соціал-шовіністів, які, окрім явно негативного впливу не бачать позитивних моментів, а саму систему взаємовідносин і економічних зв’язків наші «товарищі» бачать лише у своєму формальному, юридичному полі. Ми сваримо їх за недостатній аналіз та формалізм, за відсутність марксистського підходу, без якого неможлива класова боротьба, а отже й перемога робітників. Неможливо тоді і вести робітників, бо цю ж маленьку поступку буржуазія забере з подвійною силою.
Але, як ми казали вже вище, законопроект разом із погіршенням стану робітників, буде пробуджувати в них тягу до боротьби. А наша ціль, як марксистів — уловити цю тенденцію та пробуджувати в середовищі трудящих вже класову свідомість та організовувати їх задля перемоги. Це ж стосується й ІТ-працівників, яких ми також повинні брати до уваги тому, що:
- Обумовленість публікації законопроекту об’єктивною необхідністю, яка виражається в суспільному виробництві послуг.
- Положення вільнонайманих робітників та їхню відмінність від фабричного пролетаріату.
- Протиріччя капіталістичного виробництва при наданні послуг, як суспільного об’єкта інтелектуальної праці, який має перейти в суспільну власність.
То чи йдемо ми на поступки й погоджуємося з прогресивною роллю цього проекту, навіть із деякими обмовками? Наша відповідь — ні. Будь-які маніпуляції буржуазії з трудовим законодавством у державах, де свідомість і сила пролетаріату низька, завжди несуть негативний характер у цілому, а позитивні моменти є лише поступкою не перед самим класом робітників, а перед ще більшими хазяївами нашої буржуазії, для кращого прислуговування їм.
Саме тому ми критикуємо однобоку позицію вітчизняних соціал-шовіністів, які, окрім явно негативного впливу не бачать позитивних моментів, а саму систему взаємовідносин і економічних зв’язків наші «товарищі» бачать лише у своєму формальному, юридичному полі. Ми сваримо їх за недостатній аналіз та формалізм, за відсутність марксистського підходу, без якого неможлива класова боротьба, а отже й перемога робітників. Неможливо тоді і вести робітників, бо цю ж маленьку поступку буржуазія забере з подвійною силою.
Але, як ми казали вже вище, законопроект разом із погіршенням стану робітників, буде пробуджувати в них тягу до боротьби. А наша ціль, як марксистів — уловити цю тенденцію та пробуджувати в середовищі трудящих вже класову свідомість та організовувати їх задля перемоги. Це ж стосується й ІТ-працівників, яких ми також повинні брати до уваги тому, що:
- Це новий, багаточислений майбутній фронт найманих робітників;
- Вони складають 1⁄3, або навіть більше від спільного робітничого руху;
- Саме в цифровізації полягає й майбутнє усуспільнення обчислювальними засобами, які дадуть змогу створити планову систему нового рівня для забезпечення найголовніших потреб людства.
22 июля, 2022
Автор: Ревелі
Предыдущая статья
Неповороткість українського капіталу та влади у підготовці до війни
Следующая статья
Что такое свобода?
