Нація. Зараз ми чуємо це слово постійно. Нам розповідають про національну єдність, що в єдності сила, що українській нації треба гуртуватися заради того й сього. Але що ж таке нація та що не так із «національною єдністю»? Вітаємо всіх поборників нової цивілізації, ви на каналі РФУ, і сьогодні ми поговоримо про національне питання.

Зазвичай націю люблять порівнювати з дуже великою родиною, однак це — неправильно. По-перше, нація, на відміну від родини — це не завжди про спільне походження, що яскраво демонструють, наприклад, Сполучені Штати. Ба більше, цілком однорідних націй взагалі немає. По-друге, у рамках нації є не просто різні, а прямо протилежні, антагоністичні інтереси, про що поговоримо далі. По-третє, чи прийнято в нормальних родинах мати чітко окреслених командувачів, у руках яких буде зосереджена вся влада, всі важелі впливу, який вони нерідко застосовують до «молодших» членів родини? Запитання риторичне.

Узагалі, нація — це явище суто історичне. Нації існували далеко не завжди, вони з’явилися як продукт занепаду феодального суспільства, та народження капіталізму. А до цього моменту були лише народності, які поєднувалися не за національними ознаками, а за принципами вассалітету/сюзеренітету. Іншими словами, хто твій пан було більш важливо ніж те якою мовою ти розмовляв. Відмінна риса, яка надає змогу відрізнити націю від народності — це саме широкі та міцні економічні зв’язки, які пов‘язують усіх членів суспільства.

Про «спільність мови» треба трохи уточнити. Спільна мова обов’язкова для кожної нації, але необов’язкові різні мови для кожної окремої нації. Нація — це про спільність мови, але не завжди нація має свою самостійну мову. Наприклад, англійці, австралійці та американці розмовляють переважно на одній мові, але вони належать до різних націй. У такий спосіб, фрази по зразку «без мови немає нації» — це маніпуляція. Якщо б справді це було так, то націй аж на трьох континентах, таких як Австралія, Північна Південна Америка, просто б не існувало, а німці та австрійці утворювали б одну націю. Тож нація — це насамперед спільна територія та економічні зв‘язки на ній.

Як ми вже казали раніше, у нації, навідміну від родини, є антагоністичні, непримиримі інтереси та що нація формується на базі капіталізму. Але що ж це за інтереси та що таке капіталізм?

Сучасне суспільство, як і феодальне або рабовласницьке, теж поділяється на нерівні категорії. Можна навіть сказати, що будь-яка нація поділяється на дві «нації». Чому? Та чому їх інтереси антагоністичні?

Уявимо людину, яка володіє, наприклад, пивним заводом. Звісно, щоби завод працював, господар, тобто підприємець, має знайти робітників. Робітники працюють певний час у певні дні, за що одержують свою зарплатню. Та є один нюанс. Якщо робітники працюють та отримують плату за працю, то за що підприємець отримує прибуток? А з’являється прибуток тому, що праця найманого робітника НІКОЛИ не оплачується повністю, бо інакше прибуток підприємця є взагалі економічно неможливим.

Більш того, чим менше одержують робітники зарплатні за свою працю, тим більше буде прибуток підприємця. У такий спосіб, чим більше годин на день та днів на тиждень робітники працюють за умов непропорційного або відсутнього підвищення зарплатні, чим більше вони отримують штрафів, тим вище буде прибуток. Така логіка ринку. Крім того, якщо підприємець, наприклад, із міркувань гуманності буде підвищувати робітникам зарплатню, або дозволяти їм менше працювати, то він буде одержувати менший прибуток, тобто створюється дуже великий ризик програти конкуренцію тим хто не такий добрий і щедрий.

Із цього маємо висновок, що є протиріччя між інтересами найманих робітників та інтересами бізнесу. Це протиріччя має антагоністичний характер: примирення інтересів неможливе через саму логіку конкурентної боротьби. Бізнес, загалом може лише піти на певні тимчасові поступки, тобто згладити суперечність, та надуривши робітників, затушувати цю розбіжність. Це зовсім не означає, що всі підприємці без вийнятку погані люди, просто такі правила гри, хто їм суперечить — той рано чи пізно програє конкуренцію.

А сьогодні ми майже щодня чуємо про національну єдність і солідарність. Нам або кажуть, що нація вже згуртувалася, або закликають це зробити тих, хто ще необачно не згуртувався. Згуртуватися, зрозуміло, пропонують навколо чинної влади. У такі моменти нам говорять, що потрібно відкласти всі протиріччя, щоби врятувати країну від зовнішнього ворога/зрадників/терористів (потрібне — підкреслити, відсутнє — вписати). Постійно тиснуть на національну або релігійну ідентичність, щоб усі єдиним фронтом виступили проти чогось, але про те, ЗА ЩО нам пропонують виступити, сором’язливо мовчать. Доводиться вигадувати всякі небувальщини і страшилки, щоби хоч якось продемонструвати «єдність інтересів еліт і народу».

Не можна сказати, що таке явище представляє із себе щось принципово нове. Як ми говорили у відео про воєнну пропаганду, держава завжди намагалася у важкий для неї час тримати населення в тонусі, починаючи, як мінімум, з античності. Зазвичай це вдавалося. Аж до самого кінця Першої світової війни. Важливо зазначити, що Перша Світова війна стала першим глобальним конфліктом, який зажадав максимальної напруги сил усього суспільства. І саме наприкінці Першої світової війни правлячі еліти з подивом виявили, що далеко не всі готові віддати життя за так званий «національний» інтерес. До того ж, маси в якийсь момент можуть плюнути на війну й підняти на вила вже безпосередньо цю саму еліту. Після повстань і революцій скинуті дворяни та капіталісти нарікали на брак патріотизму в народі і його небажання воювати за чужі інтереси.

Ось що писав про патріотизм один із військових діячів Російської імперії, а згодом голова УНР Симон Петлюра. До речі, не дивуйтесь, що про патріотизм він писав російською мовою.

Напевне про благо всього народу патріот Петлюра думав під час придушення повстання на заводі арсенал, коли петлюрівці жорстоко катували та вбивали українців — київських робітників. Дізнатися більше про цей акт патріотизму можете в нашому ролику про повстання на заводі арсенал за покликанням під відео.

Показовими тут будуть і слова генерала Юрія Данилова-Чорного, генерал-квартирмейстера ставки верховного Головнокомандувача російської імператорської армії:

Не варто вважати, що це було характерно лише для Російської Імперії, яка світової війни не пережила, та її колишніх територій, що згодом були охоплені кривавою війною всіх проти всіх. Подібні думки народжувалися в головах військових і інших країн. Так, командувач Італійською армією Луїджі Кадорна в поразці італійської армії в битві при Капоретто звинуватив «бунтівну пропаганду й агітаційну отруту», німецький командувач Еріх Людендорф у поразці німецької армії звинувачував рейхстаг і соціал-демократів, які там засіли. Французькі офіцери, під час придушення солдатських бунтів, спричинена так званою «бійнею Нівеля», оперували до патріотичних почуттів солдатів, запитуючи в них: «Чи хочете ви стати причиною загибелі інших французів, якщо не підкоритеся?».

У той чи інший спосіб, з подібними явищами зіткнулися всі строни, що воювали. Після закінчення Версальського конгресу було очевидно, що нова війна не за горами й питання національної, так би мовити, єдності стало питанням життя та смерті. Для ведення таких масштабних бойових дій стала потрібною об’єднуюча ідея, якою став «солідаризм». Сам термін придумав ніхто інший, як фашистський диктатор Беніто Муссоліні. Ідея Муссоліні полягала в тому, що кожен член суспільства є гвинтиком на своєму місці та всі в єдиному пориві, пливучи на одному човні, захищають державу/націю/демократію/арійську расу/традиційні цінності/православну культуру/євроінтеграційні устремління або ще щось. Як бачите, ідея виявилася вдалою, та в тому чи іншому вигляді вона була прийнята на озброєння практично всім світом.

А в чому ж каверза? У чому обман? Обман у тому, що немає ніякого єдиного суспільного організму. І як тільки начебто єдиний човен дає течу, затикають її тими, хто знаходиться внизу та їхніми дітьми, а не дітьми еліти. Не вірите? Тоді подивіться на Росію й Україну, що сьгодні воюють. Скільки дітей еліти воює на фронті, а скільки дітей простих робітників? Скільки було прийнято законів, які боронять великий бізнес, а скільки тих, які захищають простих робітників? Скільки грошей пожертвували армії прості громадяни, а скільки олігархи порівняно з їх прибутками? Водночас, з екранів телевізорів усі однаково розповідають про війну до переможного кінця й необхідність єднання нації для… Для захисту національних інтересів. Але, як ми вже говорили, будь-яка нація ділиться на дві «нації». А дайте собі відповідь самі, чи належите ви до тієї «нації» інтереси якої закликають боронити?

Чи за простий робітничий люд, на якому тримається вся країна? То ж чому ухвалюються такі злочинні законопроекти, як 5371 та 5161? Чому трударі втрачають навіть ті невеликі права, які гарантував їм кастрований після розпаду СРСР кодекс законів про працю? Чому бізнес тепер може робити з працівниками буквально все, чого він побажає?

Чому зрожеволівші від жадібності орендодавці ставлять такі ціни на житло, що навіть декількох заплат не вистачить?

Наша людоїдська еліта та їхні закордонні хазяї знали про війну ще до її початку, у лютому вони тікали з країни чартерними рейсами, а зараз олігархові ЗМІ закликають нас боронити Батьківщину.

Тисячі простих українських хлопців потрапляють у справжнє пекло. Вони вимушені калічитися, втрачати товаришів, вмирати та вбивати. Але за що? Чи справді за Батьківщину? Невже за обидві «нації» в нашій нації?

Усі ці роки ЗМІ з обох боків вирощували тваринну ненависть у нашого та російського народів один до одного. Усі ці роки наші, російські та західні «уважаемые люди», яким належать ті самі ЗМІ, співпрацювали та багато в чому і далі працюють, де їм вигідно. А там, де невигідно, починається конкуренція, яка зараз і переросла в масштабу війни!
То ж чи воюють наші солдати за Батьківщину? Так Батьківщина ж — вона продана, продана повністю! Наші ліса, поля, річки, наша промисловість та навіть весь наш народ, усе, що асоціюється з гордим словом Вітчизна, — усе є предметом поділу між західними, нашими та східними відморозками з грошима!

А за рахунок чого вони збагачуються? За кошт страждань своїх та нашого народів! Кожен полонений та загиблий солдат, кожна жінка, змушена народжувати під обстрілами, кожна крапля дитячих сліз, кожен старий, якому не вистачає пенсії — уся жорстокість, усе безумство — заради чиїсь розкішної яхти!

Повії з телевізору закликають нас до патріотизму, але для них це — лише слово, лише спосіб затуманити очі, відвертати увагу, поки людей грабують, поки нашу рідну землю продають! Зі справжнім патріотизмом вони нічого спільного не мають!

Також чутно деяких зрадників, які нібито знають та визнають положення робітничого класу, але пропонують нам єднатися зі «своїм» олігархатом, розповідають нам про спільні «національні інтереси». Вони не бачать, що національні права українців наша сторона теж пригнічує, бо вбивство Пушкіна — це також вбивство Шевченка, що наші мовні закони є гнітом проти багатьох українців, які розмовляють російською мовою. Наша культура знаходиться в заручниках, її отуплюють, перетворюють на політичний інструмент. Ця війна не може бути національно-ви́звольною, бо народ уже закріпачений нашою ж владою.

Треба розуміти, що пани б‘ються, а в холопів чуби тріщать. Досить! Треба рвати кайдани, треба всім пригніченим єднатися проти всіх пригнічувачів!

Тому ми кажемо: так (!) — солідарності робітників, ні (!) — національній солідарності. Права не дають, права беруть. А взяти ці права неможливо без інтернаціональної солідарності, без об’єднаних зусиль народів усієї планети у своїй боротьбі за краще життя, за новий світ. Тому треба боротися проти будь-яких проявів шовінізму, бо національна ненависть — це зброя в руках наших володарів.

Узагалі, найбільший ворог будь-якої, у тому числі й української робітничої нації — це саме націоналізм. Нас, трударів усього світу вже багато років стравлюють як худобу, та поки ми б’ємося один з одним, нас з’їдають живцем. Поки ми вбиваємо один одного за хибні ідеали, за чужі корисливі інтереси, ми не помічаємо того, як хтось лазить по наших кишенях!

Divide et impera, тобто розділяй і володарюй — це принцип, який експлуататори всіх фарб та забарвлень використовують уже сотні й тисячі років. Сьогодні його використовують як «режим» Путіна, так і «режим» Зеленського. Йде війна, чутно лайки один на одного, але методи цих режимів — однакові, бо й цілі однакові — побільше доходів, поменше витрат. Та якщо заради прибутку треба переступити через свій же народ, то правляча еліта робить це без тіні сумніву.

Усі без винятку права та свободи, які ми мали та маємо — це не воля Господня, це не подарунок від чарівника на голубому вертольоті, це не раптова доброта або поблажливість олігархії, а результат довгої, упорної, тяжкої, а іноді і кривавої боротьби. Тому знову наголошуємо: права не дають, права беруть! Іншого шляху до свободи ніколи не існувало, не існує та не буде існувати.

Та якщо ми бажаємо йти до кінця у своїй боротьбі, якщо ми не хочемо, щоби наші досягнення зникли через 10, 50 або навіть 100 років, то ми маємо чітко з’ясувати для себе дві істини.

По-перше, що достукатися до справедливості у ворота розкішних вілл можна лише (!) прикладами гвинтівок. По-друге, що треба бути освіченим, щоби бути вільним, бо лише освічені можуть брати участь у житті суспільства як люди, а не як матеріал. Знання — ось наша головна зброя.

Якщо дивитися на наші школи й університети, на те, як науковці, вчителі та лікарі одержують копійки, на те, як дітки чиновників отримують мільйони за гарні очі, то не можна не зробити висновок, що знання, а разом зі знанням — свобода, тепер стали чимось непотрібним, зайвим або навіть шкідливим для нинішньої системи.

Ця система злочинна, та покоритися їй — теж злочин. Тому всі ми маємо насупроти їй вчитися та вчити інших, усі ми маємо сформувати чітке уявлення, як насправді побудоване наше суспільство, та після цього нам треба, керуючись не сліпим побажанням справедливості, а наукою в повному розумінні слова, зруйнувати вщент увесь старий світ експлуатації та пригнічення й побудувати на його руїнах новий. Тоді не люди будуть підкорятися логіці речей, а речі — людській логіці.