Шлюбний контракт — комерціалізація сім'ї

Ідея написання цієї статті виникла близько року тому, коли автор вперше зустрівся з цим питанням, обговорюючи його зі своєю половинкою. Першою ж реакцією тоді була думка: «Та це ж фашизація сім'ї! Кожен чих вже регулюй договорами!» — і на тому обговорення припинилось. Але, як кожне невирішене протиріччя, тема постала знову, і тому редакція РФУ вирішила розібратися в цьому питанні.

Насамперед стаття стосується тих читачів, які шукають пару для серйозних стосунків, збираються укласти шлюбні відносини, вже в них перебувають або вже розлучені.

Поговоримо про форми сімейного договору не тільки в рамках українського законодавства, а й розглянемо ситуацію в інших країнах.

Пройдемо невеличкий екскурс в історію розвитку шлюбних відносин до сьогодення, та поглянемо, як вплинуло на них повернення назад до капіталізму. Насамкінець розглянемо наше бачення відносин у майбутньому.

У цій статті ми будемо посилатися на Сімейний кодекс України. Радимо також ознайомитись — він досить короткий. Нам особливо сподобалась Стаття 5: «Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство». Вірю, я повірив, як то кажуть.

Давайте почнемо зі шлюбу. Чи багато з вас, шановні читачі, можуть похизуватися витягом про його реєстрацію? Враховуючи вік нашої аудиторії, а також статистичні дані про те, що 70% усіх шлюбів в Україні розпадаються, можемо припустити, що навряд.

В більшості випадків по всьому світу частіше спостерігається явище, коли молоді люди живуть разом без одруження роками, або взагалі вирішують так і не одружуватися.

Чому ж так?

Хіба не повинні ми, як в найкращих традиціях, зіграти пишне весілля з купою родичів, кумів та сватів? Чоловік забезпечує родину, купує квартиру та машину; жінка народжує дітей і слідкує за «очагом». Ви ходите до церкви по неділях (щось вже аж надто традиційно), і ваша любов не згасає, аж доки смерть не розлучить вас.

Казка? Ще й яка. І вся вона розбивається об економічну об'єктивну реальність.

Весілля — дорого, квартира — дорого, навіть в оренду, діти — дорого, ба навіть просто вижити у сьогоднішніх реаліях — дорого. Ви обоє працюєте, через ненормований графік мало проводите часу разом, мало спілкуєтесь. Через стрес та майнові проблеми ще й часто сваритесь, і дуже часто на цьому ґрунті припиняєте відносини.

Додайте до цієї страви декілька приправ у вигляді чергової капіталістичної кризи, через яку вас позбавляють роботи, війни, через яку чоловіка можуть зловити ТЦКшники, клятого шахеда чи ракети, що впаде на ваш дім, — і в результаті все стає на свої місця. «Шлюб той ваш не на часі», — як то кажуть.

А для кого ж тоді на часі?

Так вже історично склалося, що шлюб із самого початку був про майно. Про його накопичення, примноження і передачу у спадок, а любов — то вже приємний бонус. Ба навіть більше, любов часто вступала в пряме протиріччя з сім’єю та могла навіть зруйнувати шлюб. Виходом з такої ситуації була поява проституції, форма якої, звісно, було інакшою за сьогодення. У древніх греків та римлян вона була не те що не забороненою, а навпаки — носила ритуальний характер і була важливою частиною економіки.

Тож уявімо, що ви одружилися, шлюб навіть за сумісної згоди, (згідно з законом, тільки такий союз є дійсним), і уклали ви його по взаємному коханню. В такому разі можу вас привітати і щиро побажати щастя.

Згідно з Сімейним кодексом України, майно подружжя, набуте після укладення шлюбу, стає вашим спільним. Придбане ж до шлюбу майно вважається власністю того, хто його придбав. З цим ніби все просто, але далі йдуть тонкощі: «Майно, придбане за особистий кошт одного з членів подружжя, вважається власністю того, хто придбав». Плутанина виникає через те, що в Україні наразі немає можливості відкрити спільний сімейний рахунок, який би належав усій сім'ї, так званий joint account. Тож це так чи інакше буде особистий рахунок одного з членів родини.

Візьмемо ширше. У чоловіка чи дружини за час перебування в шлюбі з'являється невеличкий бізнес (чи, можливо, навіть досить величкий). Незалежно від того, на кого він оформлений, бізнес вважається спільною власністю, тим паче якщо ви обоє вкладаєтесь у його розвиток. І вже на цьому моменті можна зрозуміти, для кого саме цей договір «на часі».

Тож продовжимо ситуацію: ви живете спільно вже досить довго. Але ніщо не є незмінним, і ви вже не ті, ким були на початку відносин. Не потрібно хвилюватися, якщо у вас з партнером є суттєві відмінності — це не означає, що ви не підходите один одному. У вас є як спільні риси, так і власні відмінні вподобання, і не потрібно впадати в крайність та намагатися бути як дві краплі води через загрозу розриву. Спільне вас об’єднує, а різне — доповнює.

Але інколи буває, що навіть якщо всі ваші потреби були закриті, а сварки (вони точно будуть, не сумнівайтесь) та протиріччя закінчувались раціональним діалогом та їх вирішенням, це все одно не вбереже від простого усвідомлення: шляхи ваші в один момент можуть розійтися. І відбудеться це, бо кожен з вас діяв у своїх власних інтересах, не будуючи спільного щастя. Товарний фетишизм призвів до того, що ви з самого початку бачите один в одному не людину, а товар із цінником. І кожен з партнерів прагне продати себе якнайдорожче і придбати іншого якнайдешевше, з метою «спожити». І як тільки на ринку з'являється більш вигідна пропозиція — саме час розірвати угоду.

Чому ж розгляд «шлюбного» договору розпочинається з його заперечення? Що ж, аби не вдаватись в довгі роздуми, скажімо так: на практиці, в більшості своєму угода укладається для того, щоб у разі розлучення не довелося ділити собаку навпіл. А якщо серйозно, то створений договір аби не судитися потім роками і не втрачати нервові клітини та гроші на юристів. Принаймні так стверджують його прихильники.

Стаття 9 Сімейного кодексу говорить ось що: Подружжя, батьки дитини, батьки та діти... можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором)... який укладений у письмовій формі. Такий договір є обов'язковим до виконання, якщо він не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів України та моральним засадам суспільства. (Детальніше ж про нього можна прочитати у розділі 10 вищеназваного кодексу.)

З цього визначення може здатися, що за договором можна врегулювати на папері можливість чоловіка пограти пару каток чи посидіти з мужиками за келихом пива у п'ятницю, і щоб його в цей час не турбували. Чи навпаки, змусити його приділяти час своїй коханій і кожного дня говорити їй компліменти про нову зачіску або блискучий манікюр.

В такій країні, наприклад, як Сполучені Штати Америки, в шлюбному контракті можна прописати взагалі будь-які пункти. У тому числі й скільки разів на рік можна зраджувати своїй половинці, або ж що ви обоє будете робити, якщо на Землю прилетять прибульці. Звісно, юридично такі пункти можуть бути проігноровані, однак сама можливість прописати в договорі, хто скільки разів має мити посуд, існує.

У Китаї ж нещодавно прийняли закон закон, що змінив класичну схему поділу.

Але повертаємось до наших Україн.

Власне, сам шлюбний контракт укладається під час перебування у шлюбі або ж до нього, але набуває чинності лише після одруження. Для цього дорговір обов'язково має бути завірений у нотаріуса.

І тут можемо сказати, що ми вас розчаруємо: за українським законодавством такою угодою можуть регулюватися лише майнові відносини. Так-так, все вищесказане не підпадає під його дію, і таким чином регулювати особисті відносини не можна.

Хоча тут є нюанс, бо до майнових відносин можна віднести ще й такі ситуації, як, наприклад, використання комунікацій: вода, газ, електроенергія та їх ощадливе споживання. Можна зобов'язати обох членів подружжя вести облік фінансів, встановити у якому співвідношенні будуть витрати, врегулювати кількість суконь, які може купувати собі дружина, і так далі. Або навіть прописати обов'язковість матеріального забезпечення батьків одного з членів подружжя.

Загалом, регулюється усе, що стосується майна. Хоча, на нашу думку, здається лукавством казати, що таким чином не регулюються і відносини немайнові. Звісно, вплив не настільки помітний, але корінь відносин завжди у стороні матеріальній.

Тож ось такий він — цей договір. Чи добре, чи погано, що таке явище існує в Україні та світі — скажімо, це інструмент, який був змушений з'явитися за теперішніх умов.

Всі ми в курсі, при якому устрої живемо і які вади він породжує на стадії свого загнивання.. За аналогією з грошима, метою яких мало бути спрощення рівноцінного обміну між людьми і вирішення протиріччя вартості, що на практиці призвело до ще більшої нерівності і загострення цього протиріччя.

І шлюбний договір, відповідно, просто спосіб заткнути одну зі щілин. Та чи дієвий він?

Дехто ставить ставку на те, що це такий «свідомий підхід»: він убереже вас обох у разі розлучення і гарантує, що всі матеріальні домовленості, всі аліменти і т.п. будуть узгоджені, і що розійдетесь ви без жодної краплі крові. Але повірте, якщо хтось із пари дуже сильно захоче свідомо влаштувати якусь махінацію під час суду або ж просто відмовитися від виконання обов'язків, то що з договором, що без, — він це влаштує. Саме від такої ситуації документ вас не вбереже, тому що діло не в ньому, а в судовій системі як такій.

До речі, у нас виходила стаття під назвою «Країна судів», можете ознайомитись за бажанням.

Як було сказано раніше, шлюб від початку свого існування був про майно. До появи накопичення і розділення праці, зокрема і всередині сім'ї, яких тільки форм не набували людські родини. Звісно, у той час їм було притаманне кровозмішування, яке з часом ставало все рідшим явищем. Але якщо подивитися на всю історію людства, то так звана «традиційна сім'я» — явище досить-таки новітнє. З цим детальніше можете ознайомитися в книзі Фрідріха Енгельса «Виникнення сім'ї, приватної власності та держави».

З появою шлюбу з'явилося і явище, яке ми знаємо як «патріархат». З виникненням розділення праці, класового антагонізму у вигляді рабів та рабовласників, те саме відбулося і в сім'ї, яка є первинною ланкою суспільства. Як жінка стала рабинею чоловіка — так і була залежною від нього всю писану історію. Чому ж так сталося? Головним чином через свою унікальну функцію — народження дитини. Оскільки народжували тоді багато, щоб хоч декілька осіб вижило і доросло до зрілості, то можемо уявити, скільки часу матері проводили у стані вагітності. Тому хтось мусить піклуватися про неї у настільки вразливий період — це і поставило жінок в економічну залежність.

Тим паче, про любов тут не могло бути й мови. Будь-яке об'єднання сімей, як правило, було шлюбом за розрахунком. Саме батьки обирали своїм дітям нареченого/наречену, а не вони самі.

З часів появи прогресивного на той час капіталізму, серед вершків суспільства аристократичне звання почало грати все меншу роль. Відносини перейшли «from status to contract». Угоду ж, як ми знаємо, можуть вкладати лише ті, хто є рівними та повністю відповідають за власні дії. Тому серед молодої буржуазії дійсно могло проглядатись кохання, однак і тоді такі випадки можна було назвати винятком, бо це жодним чином не стосувалося кріпацтва чи робітничого люду.

І лише з часів індустріалізації тенденція почала змінюватись. Якщо при феодалізмі пересічний кріпосний був власником тієї чи іншої ділянки, то з подальшою пролетаризацією суспільства майна на руках у пересічного робітника ставало дедалі менше. Ба більше того, жінка була змушена піти на завод, тому що зусиллями одного лише чоловіка прокормитись вже не здавалося можливим. І ось саме в цей час зароджується фемінізм, бо з'явилися об'єктивні умови, при яких жінка повинна отримати рівні з чоловіком не тільки обов’язки, а й права. Жінка почала забезпечувати себе самостійно, і таким чином стала незалежною. Чоловіки за старою звичкою ще могли знущатися над дружинами, але об'єктивні передумови для цього зникали.

А без приватної власності на перший план у пролетарських родинах почали виходити відносини не майнові, а особисті. Лише в цю в пору ми дійсно можемо сказати про появу кохання в широкому сенсі. Коли почуття почало ставати правилом, а не винятком.

Чи не хочемо ми сказати, що треба позбавити людей власності як такої, мовляв, вона сковує людські почуття, не дозволяє їм вийти за межі комерції? У цьому твердженні є лише частина істини, тому що людству не обійтись без матеріальних благ, тож ми не закликаємо вас до аскетизму. Навпаки, чим їх більше — тим краще усім нам. Проблемою є те, що більше половини всіх матеріальних благ знаходиться у власності одного відсотка людей. Решта ж всіма силами хапаються за крихти, що падають з панського столу, замість того, щоб приділяти час один одному. Чому ж людство не може перенаправити блага на свої потреби, а не на користь паразитів?

В минулому столітті були ті, кому вдалося це змінити. На карті світу з'явився Радянський Союз. Поміж усіх досягнень революції було й проголошення рівності між чоловіком і жінкою, але лише проголошення замало. У першу чергу було створено умови для економічної незалежності жінок: право на працю, декретні відпустки, пологові будинки, дитсадки, право на житло. Тепер, коли об'єктивні умови створені, коли матеріальні блага належать всьому суспільству, чоловік і жінка можуть сконцентруватись на взаємовідносинах, а не займатися «битовухою». Батьки — це більше не спадщина, через яку діти терпляче чекають на їхню смерть заради своєї частки, а потім гризуть сестер з братами за неї. Ні, тепер це дійсно люба мати і мудрий батько. І дитсадок, школа, гуртки — все це дозволяє батькам витрачати більше часу на щось окрім виховування дітей. Таким чином, ця функція перекладається на все суспільство.

Не поспішайте кривитись від наївності вищеописаного. Було у Союзі певною мірою і домашнє рабство жінки, і дітей били ременем, і решта побутових та не тільки проблем. Те, що зараз несправедливо називається «совковим», було саме тим, проти чого цей «совок» боровся. Пережитки «традиційних цінностей» ще донедавна поголовно неграмотної, здебільшого селянської Російської імперії, забобони, вірування в знахарів і ще бозна що — все це не викорчуєш і через століття.

Результати тієї праці видно лише зараз. Саме тоді, коли ми знову поступово їх лишаємось. Знову потрібно гнатися за крихтами матеріальних благ; знову батьки — лише спадок, а діти — тягар; жінки прагнуть долі «содєржанок», а чоловіки бажають мати рабинь. Знову розпалюється ворожнеча між народами, расами, статями. А восьмигодинний робочий день вже давно навіть не дванадцятигодинний. Тільки втрачаючи ми бачимо, за які саме права проливалась кров мільйонів людей лише століття тому. А там далі і патріархат, і родові ремесла з кумівством, і повернення до кріпосного права.

А поки... Вкладемо з тобою шлюбний контракт, мій статевий партнер. З тобою приємно мати справу.

Ще є можливість повернути все... Вперед.

Як було вище описано на прикладі Радянського Союзу, які тільки можливості не відкриваються, якщо ресурси знаходяться в руках більшості і йдуть на потреби більшості.

Який вигляд матимуть сім'ї в майбутньому, достеменно сказати ми не можемо. Чи це будуть відносини між чоловіком і жінкою, чи може сім'я це буде щось більше, ніж кровні родичі. В нашій українській (та й не тільки) культурі вже давно існує лайфхак, як перетворити на «рідню» своїх близьких друзів — зробити хрещеними батьками, або по-простому кумами. Що станеться, як тільки зникнуть перепони приватної власності і традиційних цінностей, що досі сидять в головах людей? Коли не буде більше вказівок, кому з ким жити та в які відносини вступати, тоді, можливо, і все людство можна буде назвати сім’єю.

И взойдёт за кровавой зарёю
Солнце правды и братской любви,
Хоть купили мы страшной ценою —
Кровью нашею — счастье земли.
И настанет година свободы:
Сгинет ложь, сгинет зло навсегда,
И сольются в одно все народы
В вольном царстве святого труда.

«21. Який вплив матиме комуністичний суспільний лад на сім'ю?
Стосунки статей стануть винятково особистою справою, яка стосуватиметься тільки зацікавлених осіб і в яку суспільству немає потреби втручатися. Це можливо завдяки усуненню приватної власності та громадському вихованню дітей, унаслідок чого знищуються обидві основи сучасного шлюбу, пов'язані з приватною власністю, - залежність дружини від чоловіка і дітей від батьків...»

Фрідріх Енгельс. Засади комунізму.