Здоров'я і стиль життя при капіталізмі

Прихід нового тисячоліття мав би породити людину нового типу. Прогрес медицини й доступ до лікувальних препаратів значно продовжили життя. Від дальніх закутків Сахари до найбільших агломерацій — кожен має право на безкоштовну лікарську допомогу. Епідемії відійшли в минуле. Коли це необхідно, Всесвітня організація охорони здоров’я, за підтримки світових лідерів, вводить суворі карантинні обмеження, а в інший час мудро направляє політику країн, захищаючи право на здоров’я громадян. Не жити заради роботи, а робота для життя — лозунг усіх пролетарів світу. Це підтверджує скорочення робочого дня й автоматизація брудних та небезпечних галузей економіки. Нарешті, люди можуть займатися тим, чим вони хочуть, без економічного примусу, який негативно впливає на фізичне і психічне здоров’я.

Таким би ми хотіли бачити світ! Хіба не таку картину нам обіцяють неоліберали, соціал-демократи та інші реакціонери під різними прапорами. І всього-то потрібно… змінити владущий режим, подолати паливну кризу, знищити зовнішнього агресора, розвинути демократичні інститути й тоді… усі екологічні та соціальні проблеми будуть у минулому. Країна рівних можливостей і кривих вірогідностей — і заживемо заможно, як народжені в багатих сім’ях.

А поки рай усе не настає — трохи невтішної статистики:

• 848 мільйонів людей засинали голодними у 2021 році;
• 2.4 мільярди не мають регулярного доступу до сучасних засобів гігієни;
• Кожен дев’ятий житель п’є воду з джерел сумнівної якості;
• Кожен восьмий страждає від якоїсь форми психічного розладу;
• Понад 700.000 людей у рік закінчують життя самогубством, що перевищує кількість жертв воєнних конфліктів.

Цифри — не просто причина пожуритися від несправедливості світу, а резон заглянути в корінь проблеми — як капіталізм впливає на здоров’я і стиль життя українців.

Хто такий житель України? У нього є своя житлова площа й постійна робота. Працює він у сфері роздрібної торгівлі, займається сільським господарством, або ж працює на виробництві. Середня заробітна плата біля 12.000 грн у місяць. Роботодавець намагається максимально зменшити фіскальний тиск, тому офіційно працівник отримує мінімальну оплату, а решту — у конверті.

Згідно з відкритими джерелами, українець працює 1990 годин у рік. Для порівняння, японці, відомі працьовитістю, проводять 1713 годин на роботі. Саме Японія породила окремий термін «каросі» — смерть від роботи, що є відомою соціальною проблемою. Отже, українець, працюючи більш, ніж жителі розвинених країн, отримує меншу зарплату, менші соціальні гарантії, не оформлюється офіційно на роботу в кожному третьому випадку й несе повну відповідальність за всі негативні наслідки для здоров’я.

Цілий комплекс проблем опорно-рухового апарату й серцево-судинних хвороб породжується перепрацюванням і стресами на роботі. Психічне здоров’я перебуває під тиском важкого соціального буття і відчуження результатів праці на користь капіталіста. У працівника немає часу на рефлексію, інтелектуальний розвиток, втрачається сенс існування. Малорухливий спосіб роботи призводить до ожиріння, а неавтоматизована важка фізична праця до травм. Держава не захисник, а посилює гніт лібералізацією трудового законодавств. Зокрема, законопроєкт від 05.04.2022 р. № 7251, прикриваючись воєнним станом, урізає права трудящих на збереження заробітної плати за місцем роботи, коли працівник був призваний на військову службу. Цей же законодавчий акт розширює перелік причин, за якими з працівником може бути розірваний трудовий контракт і ускладнюється процедура виплати коштів, які належать працівникові під час звільнення. Очевидно, що це лише перший крок до посилення диктату капіталу над робітником.

Старість така людина часто зустрічає біля розбитого корита. Мізерна пенсія й чимраз більші витрати на лікування набутих хвороб, необхідність підтримувати матеріально нащадків. Замкнутий круг закривається, коли, у пошуках допомоги, громадянин звертається до державних установ. Що його чекає — зображено в наступних розділах.

З 1991 до 2017 року Державна служба статистики висвітлює «модернізацію» медицини. Першою проблемою буде знайти якісних спеціалістів. Щороку кількість лікарів і працівників із середньою медичною освітою стрімко зменшується, хоча люди звертаються по допомогу в півтора рази частіше ніж 25 років назад. Критики зазначають, що таке зменшення медперсоналу відповідає динаміці населення. Розберемось де і як працюють ці фахівці: з 1990 року майже вдвічі зменшилася кількість лікарень, що призвело до ліквідації 300 тис. лікарняних ліжок. Щоби нівелювати такі втрати, влада збільшила кількість поліклінік із 6.9 тис. до 10.4 тис. Пацієнтам пропонують лікуватись амбулаторно — вдома й на прийомі в лікаря, але не створювати додаткового навантаження на бюджет у стаціонарі. Ще гірше, якщо медична система проходить випробовування пандемією чи війною. За висновками багатьох експертів, пандемія коронавірусу, яка ще не закінчилась, проходить не за найгіршим із можливих сценаріїв, однак і в такому вигляді Україна зіштовхнулась із сильним дефіцитом ліжок і медичного персоналу. Війна також внесла корективи. Поліклініки не прооперують пораненого солдата — тисячі військових потребують кваліфікованої допомоги і знову лікарі вимушені понаднормово виконувати обов’язок зі збереження життів.

Грандіозні черги в поліклініках і незадовільні умови стаціонарів кидають населення в обійми народної медицини із сумнівними результатами, а з іншої сторони, породжують ринок приватних медичних послуг, який росте на десятки% щороку.

Зазначимо, що, з погляду марксистів, право на отримання медичної допомоги — невідчужна й базова потреба для кожної людини. Медицина мусить бути безплатною для кожного. Із сучасними науково-технічними досягненнями і грамотним управлінням, у нас достатньо ресурсів, щоби надати кожному право на життя й позбавити необхідності збирати всім світом гроші на лікування важких хвороб дітей і дорослих.

Після відвідування лікаря, настає необхідність покупки фармпрепаратів.

Одне із найбезпечніших шахрайств на совісті української фармакології — продаж дорожчих ліків за наявністю дешевших аналогів. Кожен провізор проходить певний маркетинг-курс, щоби збільшувати продажі, зазвичай, приватної аптеки. Розгульно продаються вироби з непідтвердженою ефективністю — гомеопатичні засоби. Умовно безплатна медицина перекладає на плечі пацієнта максимум витрат. Мало яке просте обстеження чи рутинна операція не супроводжується болісними для кишені візитами до фармацевтів. Причини високих цін на медикаменти полягають у бажанні капіталіста заробити більше і в знищенні за часи незалежності власних промислових потужностей. Ми залежні у більшості категорій медикаментів від імпорту препаратів і по складовим елементам для національного виробництва.

Набагато більше шкодить практика прямого грабунку державного бюджету під час закупівлі медикаментів через компанії-посередники. Ціни в таких контрактах можуть у рази перевищувати ринкові, а якість доставленого товару не відповідати народним потребам.

Тільки перехід до планового й народного розподілення ліків, суворий контроль за дистриб’юторами медикаментів дозволить подолати несправедливий розподіл препаратів в Україні.

Можна почути такий аргумент — самі винуваті! Чому не слідкувати за здоров’ям із молоду, проходити регулярні огляди в лікаря, займатись спортом і правильно харчуватись? Можна превентивно позбавлятись багатьох хвороб і продовжати собі життя. Вірний напрямок руху, товариш, але чи є для цього можливості? Державна служба статистики вказує, що з кожним роком українці все більше економлять на базових продуктах — хліб, овочі, картопля. 52.5 % населення мають проблеми з харчуванням — якщо це не гостра недостача продуктів, то необхідність затягнути пояси. У білковому харчуванні (риба, м’ясо, горіхи) ми значно відстаємо від розвинутих країн. І це прямо в «житниці Європи»! Куди тут до перебору продуктів на правильне харчування й ні.

Спорт перетворився в розкіш. Найкращі спортивні майданчики просто неба зачинені за надійними воротами новобудов, а спеціальні секції і клуби пропонують викласти солідну суму. Розкіш полягає не тільки у витрачених коштах, а й час — кількість робочих годин зазвичай перевищує передбачені трудовим кодексом. А після виснажливого робочого дня, як стимулювати себе ще й до фізичної активності? Це стосується й культурного розвитку. Необхідність у просвітництві відпала з тріумфом капіталізму. Не при соціалізмі людина гвинтик системи, а саме при капіталізмі, де жива особа стає придатком машини чи біороботом. Навпаки: соціалізм вимагає для свого існування усебічно освічену особистість, а тепер культурний рівень мас значно знизився. Книги значно виросли в ціні, а похід у кіно й театр перетворився в дозвілля, а не саморозвиток. Де б у таких умовах з’явитися усвідомленню користі здорового способу життя?

У соціалістичній системі спектр завдань потребує людину нового типу. Не спеціалізовану на здобуток доданої вартості для капіталіста і приречену до монотонної праці, а зацікавленої в майбутніх здобутках. Така людина має бути забезпечена якісним відпочинком і можливістю творити й поза робочою кваліфікацією. Це право буде гарантуватись усією соціоекономічною моделлю майбутнього.

Перше й головне — усвідомити, що в капіталістичному світі здоров’я є цінністю тільки для самого пролетаря, а для капіталіста — це є ресурс. Усвідомити класову належність і агітувати оточення. Об’єднання працівників задля забезпечення правильного часового режиму роботи і справедливої оплати праці — обов’язок, а не право кожного.