Лист: В тенетах «SE Bordnetze»

Аби читача не ввела в оману назва листа, зауважу наперед, що в ній йтиметься не про якогось виняткового капіталістичного монстра. Ми побачимо, що наш монстр — гідний представник в ряду решти таких же як він, а тенета, в яких він ловить свою здобич і висмоктує всю кров у своїх жертв — це всесвітня капіталістична павутина.

Компанія «Sumitomo Electric Bordnetze» виникла в 2006 році в результаті купівлі однією із японських мегакорпорацій (кейрецу) «Sumitomo» дочірньої компанії концерна «Volkswagen AG» — «Volkswagen Bordnetze» GmbH. Куплена компанія спеціалізувалася на виробництві автомобільного кабельного джгута — вʼязки проводів, яка вмонтовується в автомобіль, зʼєднує всі його електричні прилади і джерела живлення в єдину мережу. (Bordnetz, нім. — Bord: дошка, панель, Netz: сітка, мережа — мережа проводів автомобіля). Основний споживач продукції — автозаводи Фольксваген.

Взагалі, виробництво автомобільних кабельних мереж стало цілою великою галуззю світового господарства. Оскільки сучасний автомобіль оснащений великою кількістю електроприладів, його електрична мережа стала настільки складною і розгалуженою, що монтувати проводку безпосередньо в автомобілі надто працезатратно. Тому, цей етап процесу виробництва автомобіля виділився в окреме виробництво. А позаяк формування кабельної мережі — праця кропітка і вимагає значної кількості робочих рук, то капіталісти виводять це виробництво у залежні від Заходу країни з високим показником безробіттям, низькими зарплатами, та слабким рівнем боротьби робітників за свої права.

В тому ж 2006-му році компанія «SE Bordnetze» заснувала свій український філіал ТОВ «СЕ Борднетце Україна» і почала запускати виробництва: спочатку в Тернополі, а в подальшому відкривала філії в Чернівцях, Чорткові і Хмельницькому. «Сумітомо» тут не була піонером — в Україні вже з кінця 90-х існували подібні виробництва. Всі вони розміщуються на заході країни в містах, де колишні радянські заводи, знайшовши своїх «ефективних власників», лежать в руїнах, а великі маси населення виживають закордонними та іншими випадковими підробітками.

«З нуля» компанія збудувала свій головний завод в Тернополі, а решту локацій розміщувала у викуплених, або орендованих капітальних корпусах радянських заводів, які припинили, або значно скоротили своє виробництво. В Чорткові було викуплено один із корпусів колишнього Ремонтно-механічного заводу, заснованого в кінці 50-х для ремонту і переобладнання автомобільної техніки народного господарства. В Тернополі, окрім основного заводу SEBN, працює локація, яка займає кілька поверхів одного з корпусів оборонного радіо-заводу «Оріон». Він був заснований в 1982 році і виготовляв радіостанції та інше обладнання радіо-зв’язку для армії. В м. Чернівці компанія взяла в оренду і переобладнала будівлю повністю знищеного заводу «Кварц», який колись випускав оптичне та електронне обладнання для військової і космічної галузей, а також товари широкого вжитку. У м. Хмельницькому локація SEBN.UA розмістилась в будівлі колишнього ремонтно-механічного заводу, що був побудований в 1973 році міністерством сільського будівництва УРСР для ремонту і виготовлення будівельної і нестандартної техніки.

Компанії «SE Bordnetze» слід віддати належне: умови праці на її заводах набагато кращі, ніж на підприємствах, що належать «вітчизняним» капіталістам. Автор цих рядків повністю відчув цю різницю на собі. Менеджмент компанії в цілому дотримується вимог трудового законодавства. Зарплату нараховують вчасно, є тринадцята, а після трьох років роботи чотирнадцята зарплата. До війни практикувались щорічні заходи по так званому тімбілдінгу — зміцненню колективу: підприємство фінансувало колективні туристичні поїздки для всіх співробітників. «Декрети», відпустки всіх інших видів (деякі види відпусток, звісно, за згоди безпосереднього керівника) — все як слід. Робочий час нормований, залучення до понаднормових лише за згодою працівника і за подвійну оплату. На заводах працюють їдальні, а 70% вартості обіду оплачує підприємство. В приміщеннях підтримується постійна температура та вологість і влітку, і взимку (до масових обстрілів енергетичної інфраструктури температура всередині утримувалась біля 20—23°C, зараз цей рівень дещо знижений). Всюди чисто і охайно, інструменти, комп'ютерна техніка, інше обладнання — все, зазвичай, нове і справне. За безпекою праці також ведеться суворий нагляд, працівники повністю забезпечені засобами захисту.

Однак, така щедрість пояснюється цілком прагматично. «SE Bordnetze» знаходиться в Україні в умовах жорсткої конкуренції на ринку трудових ресурсів. Причому, основні противники — це не іноземні корпорації — її інтереси з їхніми тут майже не перетинаються, а місцеві капіталісти, які здобули свій капітал в ході грабіжницької приватизації. Під їх монопольним контролем знаходяться ЗМІ, корупційний вплив на адміністративні органи і суди. Ці обставини змушують компанію, яка ще не має подібних бізнес-переваг, формувати імідж роботодавця, що рятує країну від безробіття і звільняє від необхідності шукати роботу закордоном. При вході в цех висить транспарант із лозунгом: «Безпечно іду працювати і благополучно повертаюсь додому».

Тим не менше, довгих черг охочих влаштуватись на «підприємство з іноземними інвестиціями» не спостерігалося. Зарплата на заводі не перевищує середню по країні для некваліфікованої робочої сили. Зараз в’язальник схемних джгутів (так називається посада робітника, який виготовляє проводку для автомобілів), в залежності від тривалості безперервного стажу на заводі та виробітку, отримує від 10 до 15 тис грн в місяць. Крім того, заводи працюють цілодобово в три зміни, одна з яких припадає повністю на нічні години, а перезміна відбувається щотижня. Позмінна робота по вісім годин то в ночі, то ввечері, то зранку надзвичайно згубно позначається на організмі людини. Розлади сну і центральної нервової системи досить поширені серед працівників підприємства. Майже всі роботи здійснюються конвеєрним способом, тобто більшість працівників не можуть обирати індивідуальний темп роботи, а працюють на межі сил, щоб встигнути за рухом конвеєра, при цьому частина з них — люди передпенсійного віку. Зрозуміло чому хтось віддає перевагу сезонним заробіткам за кордоном, ніж щоденній заводській потогонці.

Тому SEBN, як і інші підприємства такого плану, залучають населення навколишніх сіл і містечок в радіусі 60-70 км, це щонайменше півтори години шляху. Якщо зміна починається в 6.00, то можна уявити, коли працівнику потрібно піднятись, щоб приготуватись до роботи. Крім офіційних 8-ми годин, з його життя забирають ще дві—чотири години, які абсолютно марні, як для суспільства, так і для самого робітника. Це — дике марнотратство, яке апологети капіталу називають ефективною ринковою економікою. Критерієм ефективності тут, зрозуміло, виступає прибуток окремого капіталістичного підприємства, якого б марнування людських сил, часу і природних ресурсів він не коштував трудящим і суспільству в цілому.

В тім, в селі роботи взагалі не знайти, тому більше половини працівників заводу не з великого міста, де розташована локація «SEBN.ua», а з навколишніх сіл і містечок. В цьому для капіталіста є ще одна досить значна вигода: трудовому колективу, який розпорошений по селам в 70-кілометровій околиці і доставляється транспортом підприємства, важко організовуватися для боротьби за свої права. До цього додається необхідність догляду за присадибним господарством, за рахунок якого частково живе сільський житель, і побачимо, що у нього взагалі немає вільного часу, який він би міг присвятити суспільно-політичній діяльності, чи профспілковим справам.

Саме такі, подвійно експлуатовані робітники складають більше половини персоналу «SEBN.ua». Звідси низький рівень класової свідомості і розуміння своїх хоча б економічних та класових інтересів, не говорячи вже про корінний інтерес — ліквідацію приватної власності на засоби виробництва. Втім, невдоволення таким станом речей є у всіх працівників. Але, на жаль, воно «глухе», не породжує рішучості. Для ілюстрації розповім випадок, що трапився на заводі, коли у звʼязку із збільшенням замовлень, завод три місяці працював по суботам і навіть по неділям. На підприємстві практикується перенесення робочих днів, коли, наприклад, робочий день між двома вихідними чи святковими днями весною переноситься на суботу осені, коли зазвичай багато замовлень. Однієї п’ятниці частина робітників відмовилась працювати, поки не буде скасовано робочі дні в найближчі суботи. Звістка про це швидко облетіла цехи і люди, припинивши роботу почали стікатися до місця, де почався «заколот». Керівництво прибуло швидко і «домовилося» з працівниками «повсталої» дільниці, а тих, хто підтягнувся пізніше — більшість персоналу — попросили повертатись до роботи, пообіцявши загальні збори за півгодини до кінця зміни. За пів години до кінця зміни через бригадирів повідомили, що зборів не буде, а після закінчення зміни всі поспішили на автобуси. Так ми «проковтнули» цей плювок начальства і отримали урок, що залізо кується, коли воно гаряче.

Також немає розуміння системності проблем капіталізму. Невдоволення робітників направлене деколи лише на менеджерів, деколи лише на корпорацію, або на «поганий» уряд. Ще не зжита віра в «правильний» капіталізм Європи і тому подібне. А це стає ґрунтом для пропаганди буржуазних партій, що обіцяють «збудувати Європу в Україні».


Про те, що вторгнення ЗС РФ ще більше підірвало класову свідомість робітників, навіть говорити не потрібно. На «SEBN.ua» збоку адміністрації всіляко підтримуються шовіністичні і мілітариські настрої. Цікаво, яка позиція щодо війни РФ проти України у російської філії SEBN, що розташована в Нижньому Новгороді? Навряд чи вона така «проукраїнська». В буржуазному суспільстві панує буржуазна ідеологія. Ідеологія кожної окремої буржуазної нації покликана тримати робітничий клас «в вузді», створити ілюзію згоди в суспільстві між класами, коли насправді між ними панує антагонізм. Будь-яка корпорація, що експлуатує робітників даної нації, підтримує і підживлює умови, що роблять можливою і безперервною цю експлуатацію, в тому числі й ідеологічні.

Так, цей лист не тільки і не стільки про «SEBN.ua», скільки про український капіталізм і місце в ньому транснаціональних корпорацій. Про те, що і «свої» і «чужі» капіталісти однаково бачать в українському робітникові лише джерело дармової робочої сили, а в українській природі — джерело дармових ресурсів. Тому хай моє керівництво в Тернополі не ображається на мене за нелояльність і не думає, що я намагаюся лити воду на млин конкурентів. Нічого особистого, просто класова боротьба.