Свобода віросповідання: гарантоване право чи загроза національній безпеці?

Кожен чув про те, що ми живемо в правовій державі, де закон гарантує охорону прав людини. Особливо актуальним це сталотпісля подій 24 лютого 2022 року, коли почалося порівняння «вільної та демократичної» України, відважної захисниці європейських цінностей, та «авторитарної» Росії, яка зазвичай виступає як антипод «воїнам світла».

«Рідні керманичі» кричать, що ми маємо стати на захист «своєї Батьківщини» і, взявши до рук зброю, якнайхутчіше бігти до найближчого ТЦК, аби захищати ці самі «цінності», виступити щитом Європи та всього «цивілізованого світу».

Нібито справедливо. Однак у чому ж тут каверза? А в тому, що захищаючи демократичні цінності, вітчизняні олігархи зі своєю обслугою – цілою армією політиків та урядовців, цинічно плюють на ті самі цінності, укупі з людськими правами. Парадокс, чи не так?

Все частіше в процесі мобілізації порушують основні правові норми, що дозволяють звільнити людину від несення військової служби. Зазнало утиску і право людини на вільне віросповідання. Зауважимо, що незважаючи на конституційні гарантії, його порушують досить часто. Звісно, всі ці порушення відбуваються під маркою захисту державної та національної безпеки. Однак не всі здатні оцінити такі порушення прав у «благих цілях». Усім, мабуть, доводилося чути, що існує низка віросповідань, які забороняють своїм послідовникам брати до рук зброю та брати участь у будь-яких збройних конфліктах (Церква адвентистів Сьомого дня, Свідки Єгови тощо). В Україні також живуть люди, які сповідують такі релігії. Слід зазначити, що звільнення таких громадян від несення військової служби гарантоване прямо Конституцією України, у статті 35: «Ніхто не може бути звільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечити релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінено альтернативною (невійськовою) службою». Тобто, виходячи з положень основного закону буржуазної держави, «ухилятися» від мобілізації можна, причому на законній основі? Саме так, але є нюанс. Існує перелік прав, які можна обмежити на законних підставах, «на користь суспільства». Це означає, що не можна обмежити будь-які права людини. Звернемося до статті 64 Конституції: «В умовах воєнного чи надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням рядка дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права та свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції». Як бачимо, стаття 35 не входить перелік прав, які не можна обмежувати. Чи означає це, що руки державі та її насильницькому апарату розв'язані, і можна далі продовжувати мобілізацію з порушенням прав людини — тих самих, які вони мають охороняти? Чи таки ні?

Щоб краще розібратися у цьому питанні, проаналізуймо рішення Верховного Суду України щодо права на заміну військової служби альтернативною.

Отже, розглянемо нещодавнє рішення Верховного Суду щодо можливості законної відмови від несення військової служби з релігійних переконань. У рішенні розглядають, у яких випадках ці переконання можуть бути умовою заміни військової служби на альтернативну, а яких це вважатиметься «ухиленням». Важливо відзначити, що буржуазне законодавство тут не дає повного звільнення від несення служби, а лише передбачає заміну військової служби на альтернативну, а це означає, що з'явитися в ТЦК на порядку денному все одно доведеться.

В липні 2022 року громадянин України відмовився отримати повістку про мобілізацію та виконати свій обов'язок перед державою ( вмерти за статки олігархів), при цьому, згідно з текстом рвшення, не мав жодних законних підстав на бронь від мобілізації або права на заміну військової служби на альтернативну, тобто невійськову. Однак цей «невідомий» громадянин заявив, що його відмова пов'язана із забороною тримати в руках зброю за релігійними переконаннями. І тут варто згадати те, що ми говорили раніше. Виходячи з положень Конституції України, у такому разі людина має право не нести військову службу, але є виняток. Цими винятками є військове та надзвичайне становище, у зв'язку з якими права можуть обмежуватися на певний термін — серед цих прав також є право громадянина на заміну військової служби альтернативною.

І ось, здавалося б: якщо основний закон держави дозволяє поповнювати лави армії всупереч правам людини, то жодних труднощів виникати не повинно, і перешкодити мобілізації для захисту капіталів Ахметова це не може.

Проте Верховний суд змушений був звернутися до міжнародної правової системи, зокрема до ст. 9 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка гарантує кожній людині свободу сповідання своїх релігійних поглядів. По суті, вона повинна забороняти таке грубе порушення прав людини, таке байдуже ставлення до його переконань.Але якби все було так просто, то було б не таке цікаво! Стаття 9, пункт 2 Конвенції дає законне право державі, певним органам та відповідальним особам фактично порушувати це право, якщо таке порушення є необхідним та здійснюється на користь громадської безпеки, для охорони порядку тощо. буд. У нашому випадку збройний конфлікт на території країни дає зручну можливість для відправки на забій все більшої кількості людей, на законних підставах обмеживши право людини. Варто зауважити, що Верховний суд при цитуванні цієї статті посилається на святая святих — Європейський суд з прав людини, який, між іншим, свого часу вже засудив «ухилянта» — щоправда, громадянина РФ. І як виявилося, стаття 9 може спокійно порушуватися (хоча сама ЄСПЛ не визнала порушення права, гарантованого статтею 9) — звісно, якщо це необхідно для захисту інтересів суспільства. Тільки чомусь ні Верховний суд, ні ЄСПЛ не уточнюють, що обмежуються права людей на користь не всього суспільства, не на користь їхніх рідних, а на користь купки олігархів, що зажерлися, які колись розікрали народне надбання у вигляді заводів і фабрик, а тепер пускають на забій людей захисту своїх інтересів.

Таким чином, Верховний суд не вважає це право абсолютним та допускає його обмеження. Але в той же час він не вважає абсолютною законність обмеження та порушення цього права під час війни.Так, суд визначає, що потрібно шукати певний баланс між статтею 35 Конституції та статтею 9 Конвенції з одного боку, та обов'язком громадянина України захищати «свою» Батьківщину (буржуазну) — з іншого. Яким чином це пропонують робити панове судді? За їхніми словами, у таких випадках потрібно проводити об'єктивну оцінку свідчень людини щодо її релігійних переконань, і при цьому ця людина повинна мати безперечні докази того, що погляди її є щирими та глибокими. Тобто таким чином намагаються виводити на чисту воду «ухилянтів», які використовують ці переконання лише для того, щоб не боронити капітали українських олігархів на сході та півдні країни. Але постає цілком справедливе питання: які саме докази можуть бути безперечними? Ви, дорогі читачі, можете припустити, що серед них приналежність громадянина до якогось релігійного об'єднання чи суспільства. Однак Верховний суд поспішає вас засмутити: лише належність до відповідної організації, причому зареєстрованої, не є достатньою підставою для реалізації права заміни військової служби альтернативною.

Згідно з рішенням, така приналежність — лише одна із форм зовнішнього прояву того, що людина сповідує певну релігію. У рішенні йдеться про наступне: «Проте, відмовляючись від служби у збройних силах з міркувань совісті, особа має продемонструвати наявність у неї відповідних глибоких, щирих і послідовних релігійних упевнень певними даними, крім слів та тверджень близьких осіб». Як саме людина має доводити свої щирі переконання, окрім як твердження від себе та своїх близьких — у рішенні не йдеться. І тут ми, напевно, підходимо до найцікавішого. Можливість уникнути мобілізації в описаній ситуації юридично існує, і є навіть ухвала, яка допускає можливість заміни військової служби, незважаючи на війну. Але що ми бачимо фактично? Умови її настільки розмиті, що кожен зможе довести, що він реально належить до певної релігії.

Крім рішення суду, варто звернути увагу і на заяву голови Української Гельсінкської спілки з прав людини Олександра Павличенка. Він зробив досить різку заяву щодо «релігійного ухилення від мобілізації». Виявляється, отримати альтернативну замість військової служби з релігійних переконань під час війни неможливо, і навіть якщо людина звернеться до суду, то дозволу на військову службу вона не отримає, доки триває війна. Під час написання цієї статті прозвучала заява омбудсмена Лубінця, яка суперечить словам пана Павліченка. Омбудсмен закликає комітет Верховної ради опрацювати питання заміни військової служби на альтернативну. До нього надходить багато скарг та звернень з боку релігійних організацій, вірування яких забороняють нести службу, оскільки в ТЦК заявляють про те, що право на таку заміну цілком законно обмежується на час воєнного стану. Лубинець наполягає на тому, щоб таке право реалізовувалося і під час воєнного стану. Парламент же прийняв до відома рекомендації та направив їх на опрацювання до Кабміну. Зараз складно сказати, чи будуть якісь позитивні зміни в цьому напрямку, але варто зауважити, що вся правова система заточена на задоволення та захист інтересів правлячого класу, яким у нас є буржуазія, або ж у народі олігархи. Саме тому робитиметься все можливе для того, щоб загнати якнайбільше людей на фронт, при цьому повністю наплювавши на гарантовані йому права.

Такі заяви та рішення — суперечливі та незрозумілі, вони не дозволяють простій людині зрозуміти, чи має вона право на альтернативну службу. Повернемося ненадовго до справи, яку розглядали Верховний суд. За ним рішення було винесено не на користь «ухилянта»: виявилося, що той зовсім не перебував у відповідних релігійних організаціях, і взагалі з його свідчень випливає, що після того, як у нього з'явилися певні переконання, він прослужив ще 5 місяців. І пішла ця людина, яка не усвідомила загальної національної ідеї, за статтею 336 КК України за ухилення від мобілізації. Але окрім цього випадку є й інші, в яких «ухилянти» були виправдані, а їхнє право на проходження альтернативної служби не було порушено, і про це ми поговоримо далі.

Перше рішення у справі про «ухилення» стосується події у Кременецькому районі Тернопільської області 9 вересня 2022 року. Як йдеться у рішенні суду, обвинувачений перебував на обліку та був придатний до служби, що підтверджується довідкою військово-лікарської комісії від 21 липня 2022 року. Оскільки він був придатний до служби, то 9 вересня отримав повістку про те, що зобов'язаний 11 вересня з'явитися у призначене місце для проходження служби у збройних силах України, але, як зазначено у рішенні, у вказаний час та місце він не прибув, при цьому нібито ніщо не заважало йому це зробити. Але чи все однозначно? Звичайно ж ні!

Оскільки він був придатний до проходження служби і, як кажуть, не мав відстрочки (про яку він, між іншим, і не просив), але не з'явився на вказане місце, то цим він вчинив кримінальний злочин згідно зі статтею 336 КК України. Під час судового засідання обвинувачений своєї провини не визнав і мав один цікавий аргумент. Ця людина належала до «Церкви адвентистів Сьомого дня», яким, як відомо, тримати зброю та нести службу забороняють їхні релігійні переконання. Хрестився він у м. Лисичанське і мав при собі свідчення, яке підтверджувало його слова. Хрещення мало місце у 2002 році, але до цього він працював в органах МВС, а після ухвалення релігії та вступу до «Церкви адвентистів Сьомого дня» змушений був залишити службу через релігійні переконання. Це може зробити непоганим доказом істинності та щирості свідчень обвинуваченого, про які ми говорили вище. Сам громадянин має статус внутрішньо переміщеної особи. Обвинувачений зазначив, що повісток було кілька, а медогляд він пройшов ще влітку. Дев'ятого вересня громадянин прийшов у військкомат написати заяву про те, що він справді належить до церкви, супроводивши його відповідною довідкою. За словами секретаря, заява мала бути розглянута протягом 10 днів. Згодом йому відмовили, вказавши, що право на відстрочення у його ситуації не надається. Але тут важливо зрозуміти, що він і не просив відстрочки — він просив замінити військову службу на альтернативну, що є правом, яке гарантує аж основний закон держави (стаття 35 Конституції України).Причому зі свідчень свідків вручення повістки співробітниками ТЦК випливає, що жодного опору на той момент громадянин не чинив, повістка була вручена без жодних труднощів. Не менш незначні свідчення священнослужителя церкви, до якої належав обвинувачений. Зі слів священика стає зрозумілим, що «ухилист» справді має щирі та глибокі релігійні переконання і є постійним парафіянином Церкви адвентистів Сьомого дня. Священик також зазначив, що при вступі до церкви видається свідоцтво про хрещення, яке обвинувачений мав ще з 2002 року (нагадаємо, що обвинувачений — уродженець Лисичанська, а справа відбувалася на Тернопільщині). Ще одним важливим свідком виступила парафіянка і за сумісництвом голова громадської організації «Зоря надії», в якій перебував обвинувачений. З її слів також випливає, що обвинувачений має глибокі та щирі вірування та переконання, оскільки є постійним членом церкви.
У результаті громадянина визнали невинним через відсутність складу злочину, передбаченого статтею 336 КК України. Як бачимо, цього разу апарат насильства в руках правлячого класу зглянувся на громадянина. Чому? Аж надто однозначними були докази його приналежності до «Церкви адвентистів Сьомого дня». Він надав і довідку про хрещення від 2002 року, і довідку про приналежність до церкви, також однозначними і несуперечливими були свідчення свідків, які були безпосередньо пов'язані з обвинуваченим.Відіграло роль і те, що ще 2002 року він був змушений залишити службу в органах МВС через свої щирі та глибокі релігійні переконання, які забороняли йому брати до рук зброю. Також варто зазначити, що далися взнаки тісні зв'язки українських адвентистів з адвентистами в США, і рішення, яке б визнавало парафіянина ухилистом, могло б похитнути репутацію української держави в американському суспільстві. Американські адвентисти — це 20 млн осіб, які нехай офіційно і не підтримують жодну з партій, займають консервативну позицію щодо абортів, що натякає на велику кількість серед них виборців Республіканської партії. Зрозуміло, чому стосовно представника цієї церкви наша влада була більш поблажливою.

Наступний випадок стався у місті Тячів Закарпатської області, де 3 березня 2022 року громадянину України було вручено повістку для проходження служби у Збройних силах України. Обвинувачений відмовився брати повістку, оскільки служба в армії суперечить його релігійним переконанням.

Наступного дня він прибув до ТЦК для подання заяви на проходження альтернативної служби замість військової. На нього було складено акт про відмову у отриманні мобілізаційного розпорядження. Також йому запропонували пройти медкомісію, але обвинувачений не вважав це за потрібне, оскільки його переконання забороняли йому проходити і нести службу. Обвинувачений належав до Свідків Єгови, але надати ТЦК документ, що підтверджує це, він не міг. Згодом він надав підтвердження слідчому, опинившись у поліції внаслідок відмови прийняти повістку. Як ми можемо помітити, і цей громадянин не намагався втекти від співробітників ТЦК, більш того, він сам з'явився у центрі комплектування з бажанням отримати альтернативну службу, гарантовану законом. На відміну від попереднього розглянутого нами рішення, тут у звинуваченні чесно визнали, що обвинувачений не просив відстрочки, а просив заміни військової служби на альтернативну, але аргументована відмова була тим, що під час воєнного стану така заміна неможлива (але якщо згадати рішення Верховного Суду, то в певних умовах таки можлива) — нібито таке право діє лише у мирний час. Ну так, все для капіталу та його інтересам, на те воно і буржуазне право. Тут дуже важливим доказом виступила довідка від 9 липня 2016 року, яка підтверджувала хрещення обвинуваченого та подальшу його приналежність до Свідків Єгови, де також було зазначено, що з 17 вересня 2021 року обвинувачений був призначений священиком церкви, що вже підтверджує його щирість.
Зрештою громадянина виправдали, визнали невинним.І знову ключову роль тут відіграли незаперечні докази наявності в нього релігійних переконань, які забороняють йому нести службу. Допомогли йому саме довідки із церкви Свідків Єгови, завдяки їм його виправдали. Ми можемо бачити, що у правовому полі ще можлива боротьба з беззаконною та насильницькою мобілізацією, можна відстояти право на заміну військової служби на альтернативну. Але також важливо розуміти, що буржуазне право як елемент надбудови служить інтересам капіталістичного базису, і за гострої потреби шукатиме лазівку для заклику будь-кого, навіть за наявності безперечних доказів.

Щоб зрозуміти, як впливає чи може вплинути на загальну картину подібне «ухилення», слід подивитися на приблизну кількість віруючих, які мешкають на території України. Свідків Єгови у 2023 році у нас проживало 109 375 осіб, Церква адвентистів Сьомого дня у 2020 році нараховувала 46 240 осіб, а для решти релігій знайти статистику за кількістю парафіян, на жаль, не вдалося. Але судячи з кількості віруючих у найпоширеніших релігійних течій, які перебувають на слуху, хоч якусь серйозну загрозу для подальшої мобілізації вони представляти не можуть. Навіть якби віруючих було багато, то законодавці обов'язково подбали б про цю проблему. Рішення досить просте: при загрозі громадському порядку, суверенітету тощо. буд. певні права можуть бути обмежені з метою «інтересів суспільства» (шкода, щоправда, не уточнюють, що на користь нікчемної його частини). Сьогодні йшлося про легальну можливість відмовитися від служби в армії, про реальну гарантію реалізації права на заміну військової служби альтернативної, тобто невійськової. Але коли ми використовуємо слово «ухилення», варто розуміти це саме як кримінальний злочин, на відміну від законної альтернативи військовій службі. І саме про так званих ухилянтів йтиметься далі.

Коли ми розбирали рішення Верховного суду України, то багато разів звертали увагу на те, що право заміни на альтернативну службу суд не вважає абсолютним. Там же було позначено, що незважаючи на це воно все ж таки може зберігатися в певних умовах. Як виявилося, для того, щоб довести наявність «щирих і глибоких» релігійних переконань, лише членства в тій чи іншій релігійній організації недостатньо, як недостатньо і власних свідчень людини і свідчень її близьких.

Для виявлення таких необхідно проводити об'єктивну оцінку показань та фактів. Чи її справді проводитимуть у кожному випадку, враховуючи потребу в живій силі на фронті? Скоріш за все, ні. Нагадаємо, що всі інститути та органи держави спрямовані на задоволення та захист інтересів капіталістів – олігархів. І саме тому, враховуючи ситуацію на фронті, закон навряд чи виконуватимуть. Але все ж бували випадки, коли виправдовували людей, звинувачених в ухилянстві, — такі приклади ми розглянули вище. Дуже важливу роль у розслідуванні має документ, що доводить членство в релігійній організації, причому чим довше людина в ній полягає, тим складніше його звинуватити в ухиленні від служби. Також важливими є свідчення служителів церкви, що підтверджують щирість переконань обвинуваченого.

Що стосується «ухилянтів», то це люди, які в надії врятуватися від мобілізації, що все посилюється, намагаються знайти хоч якусь лазівку, щоб не стати жертвою цієї імперіалістичної бійні. Дехто перепливає Тису, дехто намагається перетнути кордон десь у карпатських лісах, а хтось намагається вступити до релігійної організації, яка забороняє воювати. Чи дає це шанс уникнути призову до армії? Навряд. І застереження у Конституції України, які допомагають загальній мобілізації, і рішення Верховного суду, що потребує об'єктивної оцінки релігійних поглядів обвинуваченого, діють не на користь ухилянта. Не можна просто вступити до умовних Свідків Єгови і раптом здобути свободу від військової служби — це буде кваліфіковано як ухилення від мобілізації. Довести істинність та глибину своїх вірувань буде просто неможливо.Саме тому ми вважаємо, що навіть якщо трапиться масовий наплив у церкві цих релігій, то навряд чи це дуже вплине на ситуацію.

На закінчення хотілося б сказати, що релігія право є надбудовні явища, які покликані обслуговувати капіталістичний базис, тобто капіталістичний спосіб виробництва. Саме через це релігія не допоможе уникнути мобілізації. Остання необхідна правлячому класу для продовження імперіалістичної бійні, і саме тому ніколи в буржуазній державі не отримає підтримки будь-що, здатне перешкодити його планам. Можливості легально уникнути мобілізації з кожним роком скорочуються, а держава не соромиться обмежувати навіть базові права людини для прибутку. У рамках капіталізму неможливо вийти з глухого кута, в який нас завів сам капіталізм. Допоможе нам лише боротьба, причому не будь-яка, не боротьба за зміну одного буржуазного режиму іншим, а саме боротьба за докорінне перетворення суспільства, суспільних відносин. Тільки такий якісний стрибок дасть нам вихід, дасть нам справжню волю. Але таке перетворення не відбувається на рівному місці — для цього потрібна революційна практика, яка і поведе людство вперед, до світлого майбутнього. І ось саме у цьому плані релігія — не порятунок, а реакційний елемент, який лише гальмує процес становлення нового суспільства.