Отже, розглянемо нещодавнє
рішення Верховного Суду щодо можливості законної відмови від несення військової служби з релігійних переконань. У рішенні розглядають, у яких випадках ці переконання можуть бути умовою заміни військової служби на альтернативну, а яких це вважатиметься «ухиленням». Важливо відзначити, що буржуазне законодавство тут не дає повного звільнення від несення служби, а лише передбачає заміну військової служби на альтернативну, а це означає, що з'явитися в ТЦК на порядку денному все одно доведеться.
В липні 2022 року громадянин України
відмовився отримати повістку про мобілізацію та виконати свій обов'язок перед державою ( вмерти за статки олігархів), при цьому, згідно з текстом рвшення, не мав жодних законних підстав на бронь від мобілізації або права на заміну військової служби на альтернативну, тобто невійськову. Однак цей «невідомий» громадянин заявив, що його відмова пов'язана із забороною тримати в руках зброю за релігійними переконаннями. І тут варто згадати те, що ми говорили раніше. Виходячи з положень Конституції України, у такому разі людина має право не нести військову службу, але є виняток. Цими винятками є військове та надзвичайне становище, у зв'язку з якими права можуть обмежуватися на певний термін — серед цих прав також є право громадянина на заміну військової служби альтернативною.
І ось, здавалося б: якщо основний закон держави дозволяє поповнювати лави армії всупереч правам людини, то жодних труднощів виникати не повинно, і перешкодити мобілізації для захисту капіталів Ахметова це не може.
Проте Верховний суд змушений був звернутися до міжнародної правової системи, зокрема до ст. 9
Конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка гарантує кожній людині свободу сповідання своїх релігійних поглядів. По суті, вона повинна забороняти таке грубе порушення прав людини, таке байдуже ставлення до його переконань.Але якби все було так просто, то було б не таке цікаво! Стаття 9, пункт 2 Конвенції дає законне право державі, певним органам та відповідальним особам фактично порушувати це право, якщо таке порушення є необхідним та здійснюється на користь громадської безпеки, для охорони порядку тощо. буд. У нашому випадку збройний конфлікт на території країни дає зручну можливість для відправки на забій все більшої кількості людей, на законних підставах обмеживши право людини. Варто зауважити, що Верховний суд при цитуванні цієї статті посилається на святая святих — Європейський суд з прав людини, який, між іншим, свого часу вже
засудив «ухилянта» — щоправда, громадянина РФ. І як виявилося, стаття 9 може спокійно порушуватися (хоча сама ЄСПЛ не визнала порушення права, гарантованого статтею 9) — звісно, якщо це необхідно для захисту інтересів суспільства. Тільки чомусь ні Верховний суд, ні ЄСПЛ не уточнюють, що обмежуються права людей на користь не всього суспільства, не на користь їхніх рідних, а на користь купки олігархів, що зажерлися, які колись розікрали народне надбання у вигляді заводів і фабрик, а тепер пускають на забій людей захисту своїх інтересів.
Таким чином, Верховний суд не вважає це право абсолютним та допускає його обмеження. Але в той же час він не вважає абсолютною законність обмеження та порушення цього права під час війни.Так, суд визначає, що потрібно шукати певний баланс між статтею 35 Конституції та статтею 9 Конвенції з одного боку, та обов'язком громадянина України захищати «свою» Батьківщину (буржуазну) — з іншого. Яким чином це пропонують робити панове судді? За їхніми словами, у таких випадках потрібно проводити об'єктивну оцінку свідчень людини щодо її релігійних переконань, і при цьому ця людина повинна мати безперечні докази того, що погляди її є щирими та глибокими. Тобто таким чином намагаються виводити на чисту воду «ухилянтів», які використовують ці переконання лише для того, щоб не боронити капітали українських олігархів на сході та півдні країни. Але постає цілком справедливе питання: які саме докази можуть бути безперечними? Ви, дорогі читачі, можете припустити, що серед них приналежність громадянина до якогось релігійного об'єднання чи суспільства. Однак Верховний суд поспішає вас засмутити: лише належність до відповідної організації, причому зареєстрованої, не є достатньою підставою для реалізації права заміни військової служби альтернативною.
Згідно з рішенням, така приналежність — лише одна із форм зовнішнього прояву того, що людина сповідує певну релігію. У рішенні йдеться про наступне: «Проте, відмовляючись від служби у збройних силах з міркувань совісті, особа має продемонструвати наявність у неї відповідних глибоких, щирих і послідовних релігійних упевнень певними даними, крім слів та тверджень близьких осіб». Як саме людина має доводити свої щирі переконання, окрім як твердження від себе та своїх близьких — у рішенні не йдеться. І тут ми, напевно, підходимо до найцікавішого. Можливість уникнути мобілізації в описаній ситуації юридично існує, і є навіть ухвала, яка допускає можливість заміни військової служби, незважаючи на війну. Але що ми бачимо фактично? Умови її настільки розмиті, що кожен зможе довести, що він реально належить до певної релігії.
Крім рішення суду, варто звернути увагу і на заяву голови Української Гельсінкської спілки з прав людини Олександра Павличенка. Він зробив досить різку заяву щодо «релігійного ухилення від мобілізації». Виявляється, отримати альтернативну замість військової служби з релігійних переконань під час війни неможливо, і навіть якщо людина звернеться до суду, то дозволу на військову службу вона не отримає, доки триває війна. Під час написання цієї статті прозвучала заява омбудсмена Лубінця, яка суперечить словам пана Павліченка. Омбудсмен закликає комітет Верховної ради опрацювати питання заміни військової служби на альтернативну. До нього надходить багато скарг та звернень з боку релігійних організацій, вірування яких забороняють нести службу, оскільки в ТЦК заявляють про те, що право на таку заміну цілком законно обмежується на час воєнного стану. Лубинець наполягає на тому, щоб таке право реалізовувалося і під час воєнного стану. Парламент же прийняв до відома рекомендації та направив їх на опрацювання до Кабміну. Зараз складно сказати, чи будуть якісь позитивні зміни в цьому напрямку, але варто зауважити, що вся правова система заточена на задоволення та захист інтересів правлячого класу, яким у нас є буржуазія, або ж у народі олігархи. Саме тому робитиметься все можливе для того, щоб загнати якнайбільше людей на фронт, при цьому повністю наплювавши на гарантовані йому права.
Такі заяви та рішення — суперечливі та незрозумілі, вони не дозволяють простій людині зрозуміти, чи має вона право на альтернативну службу. Повернемося ненадовго до справи, яку розглядали Верховний суд. За ним рішення було винесено не на користь «ухилянта»: виявилося, що той зовсім не перебував у відповідних релігійних організаціях, і взагалі з його свідчень випливає, що після того, як у нього з'явилися певні переконання, він прослужив ще 5 місяців. І пішла ця людина, яка не усвідомила загальної національної ідеї, за статтею 336 КК України за ухилення від мобілізації. Але окрім цього випадку є й інші, в яких «ухилянти» були виправдані, а їхнє право на проходження альтернативної служби не було порушено, і про це ми поговоримо далі.