Старість – не радість. Життя українських пенсіонерів сьогодні і завтра

Ні для кого не секрет, що сьогодні наша країна переживає аж ніяк не найкращі часи. Держава активно звертає нашу увагу на найважливіші аспекти в питаннях виживання нації: це і горезвісна деколонізація з дерусифікацією, перманентна боротьба з корупцією, показова чистка опозиції тощо. Усе це, безсумнівно, шлях, що веде до якнайшвидшої перемоги і процвітання. Так запевняють нас українські ЗМІ. Але давайте забудемо на секундочку про ці «найважливіші» процеси і звернемо нашу увагу на менш помітний, але все ж таки не менш важливий бік життя простого трудящого – закінчення трудової кар'єри.

У 2017 році в Україні ухвалили пенсійну реформу, яка за задумом її авторів мала забезпечити гідні виплати. Суть реформи полягає в підвищенні вимог до трудового стажу. Наприклад, того року для виходу на пенсію в 60 років достатньо мати 30 років трудового стажу, від 20 до 30 років вистачить для виходу в 63 роки і від 15 до 20 для 65 відповідно. За даними Інституту демографії та соціальних досліджень, середній стаж українця при виході на пенсію становить 32 роки. Пенсійний Фонд у 2017 році провів розрахунки, згідно з якими у 2027 році 45 відсотків українців не зможуть вийти на пенсію вчасно. Карантин і війна явно не на кращу користь змінять ці показники.

Також, крім цих нововведень, очікується загальне збільшення пенсійного віку до 65 років. МВФ виступає одним з ініціаторів цих змін, аргументуючи це важкою економічною ситуацією в країні та прикладом сусідніх країн, які вже вдалися до таких непопулярних заходів. Тому не варто думати, що ми відбудемося реформою 2017 року. Мабуть, не за горами чергове підвищення пенсійного віку, оскільки Україна цілком залежить від зовнішніх грошових надходжень. Немає ні найменшого сумніву в тому, що умови з надання нових кредитів будуть повністю задоволені нашим урядом. Це лише питання часу.

На окремий розгляд заслуговує структура пенсійної системи. Виглядає вона таким чином:

• Солідарний рівень (іншими словами – державна пенсія)
• Накопичувальний обов'язковий (внески в який ідуть від роботодавця і держави)
• Накопичувальний добровільний (працівник платить внески самостійно, визначаючи їхній розмір і періодичність)

Більш детально тема пенсійної системи розглядалася в нашій статті.

На даний момент у нас діють тільки Солідарний і Добровільний накопичувальний рівні. При цьому левову частку виплат отримують за солідарною системою. Її основу становить ЄСВ, який сплачує або самостійно працівник, або роботодавець за нього. Цей внесок дорівнює 22% від заробітної плати. Така система перерозподіляє гроші, отримані з ЄСВ вже наявним пенсіонерам. Коштів, отриманих таким чином, не вистачає для повного покриття пенсійних виплат. Адже якщо вже зараз співвідношення працюючих до пенсіонерів приблизно дорівнює 1/1, то демографічна тенденція старіння нації призведе солідарну систему до ще більшого занепаду. Усе це посилюється зростанням тіньового сектора економіки. Багато роботодавців вдаються до зміни структури заробітної плати для зменшення податкового тиску. За документами людина отримує мінімальну оплату праці (вноситься мінімальна ставка ЄСВ), насправді ж її дохід складається з «бонусів» і «премій». Стійке демографічне зростання змогло б частково виправити ситуацію, але воно неможливе за такої економічної системи, де в переважній більшості з кожним роком дедалі складніше зводити кінці з кінцями. Численне потомство лише погіршить і без того важке життя батьків. Чи можлива стабільна соціальна підтримка населення в системі, яка передбачає збільшення добробуту меншості за рахунок пограбування більшості? Питання риторичне. Тому перспективи солідарної системи залишаються досить туманними.

Накопичувальна добровільна система використовує кошти як інвестиції, і, хоча є певні ризики, пов'язані з інфляцією та кризами, такий спосіб забезпечення видається вигіднішим. Але тут ми знову впираємося в питання доходів трудящих. Рахунки в недержавних пенсійних фондах мають лише 9% застрахованих громадян (за яких внесено ЄСВ). Напрошується висновок про недоступність такого виду страхування для широких народних мас. При подорожчанні життя мало хто зможе внести відчутні суми в такий фонд. Для тих небагатьох, кому пощастило влаштуватися на високооплачувану роботу, такий варіант виявляється перспективним. Решта ж не зможуть належною мірою скористатися перевагами такої системи.

З обов'язковою накопичувальною системою справи йдуть ще гірше. Як варіант, розглядається законопроєкт №2683, в якому передбачено внесення роботодавцем до 2% від офіційної заробітної плати і 2% від держави. Навіть якщо такий проєкт затвердять, він не вирішить питання бідності. До того ж, жодному підприємцю не захочеться розлучатися з прибутком, для нього це об'єктивно не вигідно. Тому держава котрий рік безуспішно намагається знайти компроміс із бізнесом щодо питання обов'язкових платежів. У результаті можна очікувати лише черговий напівзахід, який ніяк не зможе виправити становище трудящих.

Війна в Україні призводить до загострення протиріч нашого суспільства.

Підприємства, рятуючи свої прибутки, вдаються до масового звільнення робітників, багатьох відправляють у неоплачувану відпустку, за межі збільшується експлуатація громадян, які працюють. Мають місце і прямі порушення трудового законодавства. Значна кількість працівників і зовсім не отримують стажу через неофіційне працевлаштування. Не варто забувати і про постійне зниження купівельної спроможності населення.

Демографічна проблема з кожним роком лише наростає. На сьогоднішній день пенсійні внески роблять 10,7 млн українців, стільки ж людей отримують пенсію в нашій країні. З кожним роком дедалі менша кількість людей працездатного віку має утримувати дедалі більше пенсіонерів. Тривалість життя українця, згідно з даними Державної служби статистики України за 2019 рік, у середньому становить 72,01 роки. Чоловіки взагалі живуть у середньому близько 67 років. Ті деякі, кому пощастило дожити до виходу на пенсію, зможуть цілих 2 роки отримувати свої крихітні виплати. Нечувана щедрість! Знову-таки, внаслідок збільшення нерівності варто розраховувати на зниження і цих, і так досить скромних показників.

Фінансовий стан більшості пенсіонерів залишається важким, виплат не вистачає навіть на базові потреби. Вони змушені працювати, незважаючи на похилий вік. Якісну медичну допомогу можуть отримати далеко не всі трударі, не кажучи вже про пенсіонерів. Виною тому реформи в медицині, які привели її в жалюгідний стан. Рекомендуємо ознайомитися докладніше з темою у відео на нашому каналі. Підвищити тривалість життя можна і профілактично, за допомогою фітнесу або спортивних секцій. Але і тут справи йдуть схожим чином із медициною. Сучасний українець далеко не завжди може виділити час, і, вже тим більше, кошти для свого фізичного розвитку. Здорове і розвинене тіло все більше стає привілеєм для заможних людей. (Про занепад фізичної культури читайте в цій статті). Без доступної медицини і здорового способу життя, реформи з підвищення пенсійного віку, по суті, є людожерськими. Людина, яка відпрацювала все життя, віддала все здоров'я на благо підприємця і держави, виявляється викинутою, безпорадною, хворою і нікому не потрібною людиною похилого віку. Хіба на таке майбутнє заслуговують трударі, творці всіх матеріальних благ?

Чому ж так відбувається? Чому державна опіка все більше схожа на знущальні подачки? Проблема криється не стільки в солідарній пенсійній системі, або окремих спритних підприємцях, які не бажають розлучатися із заповітним прибутком. Справа в устрої економіки. У нашій країні держава служить олігархам, навряд чи хтось із цим посперечається. Будь-який бізнес створюється головним чином для отримання прибутку, тому і держава, що служить великим підприємцям, поводиться відповідно до інтересів цих корпорацій. Не варто дивуватися такому стану справ, коли працівник, втрачаючи здатність працювати і приносити прибуток, стає непотрібним. Пенсія, в даному випадку, стає витратою, зайвою витратою, а, як відомо, зайві витрати необхідно мінімізувати. Виходячи з цього, підвищення пенсійного віку і погіршення умов праці мають під собою одну й ту саму причину.

Змінити на краще стан справ може тільки зміна системи, за якої враховуються тільки інтереси роботодавців. Коли буде викоренено експлуатацію людини людиною, коли суспільство справді почне працювати на благо всіх людей, тоді й сама причина, через яку люди похилого віку змушені тягнути жалюгідне існування, відпаде. Йти шляхом чергових реформ у рамках поточної суспільно-економічної системи – значить знову і знову вестися на популізм влади і вірити в якесь поліпшення, яке насправді матиме лише тимчасовий характер.

Рівень наукового розвитку вже зараз дозволяє звільнити людину від необхідності працювати до старості по 10-12 годин. Економічні відносини, що панують сьогодні, давно зжили себе, остаточно втративши всю прогресивність для суспільства. Далі вони тільки гальмуватимуть і сковуватимуть людство. Настав час подолати колишні підвалини заради нашого світлого майбутнього.

Якщо ми не хочемо до глибокої старості «стояти біля верстата», померши там же, на робочому місці, якщо ми справді хочемо гідного життя для всіх членів суспільства, незалежно від статі, кольору шкіри, віку та іншого, нам необхідно об'єднатися для боротьби за свої права.