США vs КНР

Нещодавній візит депутату Палати представників США Ненсі Пелосі на Тайвань спричинив справжній резонанс у світовому суспільстві — багато хто небезпідставно вважав, що це стане приводом до прямого збройного конфлікту між США й Китаєм. Але чому раптом приліт однієї 82-річної леді на цей острів мав би спровокувати війну такого масштабу? Нумо розбиратись!

Після поразки Цінської імперії в опіумних війнах Китай став більш відкритою державою, що сприяло вивезенню дешевої робочої сили (так звані робітники-кулі) у США. У період з 1870 до 1880 року майже 140 тисяч китайців переїхали до Америки у якості найманих робітників. Варто зазначити, що їм не надавалося громадянство, оскільки вони не були представниками білої раси.

Після Сіньхайської революції та громадянської війни було проголошено КНР, прихильники Чан Кайші покинули континентальний Китай і осіли на Тайвані. Комуністична партія Китаю (КПК), яку очолював Мао Цзедун, прийшла до влади й дала початок побудові соціалізму в новоствореній республіці. США відмовилися визнати КНР і продовжували надавати допомогу Китайській Республіці (Тайваню).

Наприкінці 60-х років 20 століття стосунки між США і КНР почали ставати кращими, оскільки Америка хотіла скористатися погіршенням відносин між Китаєм та СРСР, для того, щоб усунути свого головного конкурента й перемогти в Холодній війні. 21–28 лютого 1972 р. президент Сполучених штатів Річард Ніксон здійснив перший в історії візит американського президента в Китай. За результатами перемовин, США почали дотримуватися політики «Єдиного Китаю», що сприяло поступовому проникненню американського капіталу в КНР і отриманню доступу до нових ринків.

У 1978 р. головою КПК стає Ден Сяопін. Він проводить у Китаї низку реформ згідно з розробленим ним самим принципом «соціалізм із китайською специфікою», щоправда, на ділі це стало лише відкриттям дверей для іноземного капіталу та початком освоєння американським імперіалізмом нових шляхів для отримання надприбутків шляхом експлуатації китайських найманих робітників. Ден Сяопін вибудовував партнерські стосунки зі США, щоби провести в країні т.зв. «Чотири модернізації» — оборонної промисловості, сільського господарства, науки і промислового виробництва. Загалом ці зміни передбачали скорочення директивного планування, розширення самостійності підприємств, лібералізація цін. Сам архітектор реформ промовив знамениту фразу «Не важливо, якого кольору кішка, головне, що вона ловить мишей», що говорить саме за себе. З цього часу економіка Китаю починає відходити від соціалістичної моделі розвитку і звертати на ринкові рейки. Щоправда, уряд вводить деякі обмеження на експорт певних товарів. Так, наприклад, заборонено експортувати рідкоземельні метали як сировину, лише як продукцію. Коли Китай дійсно дотримувався марксизму і протистояв імперіалізму, США були його ворогами. Зараз КНР не бореться з американським капіталом, а конкурує із ним.

Після поразки Радянського союзу в Холодній війні, Сполучені штати усунули свого конкурента, світ на певний час став однополярним. Щоправда, немає нічого такого, що б не розвивалося й не рухалося, у тому числі й історія. Співробітництво Китаю та США дало змогу накопичити капітали як американським, так і китайським компаніям. Постсоціалістична КНР, яка відійшла від марксизму, стала тепер головним конкурентом американського імперіалізму за панування у світі. Промисловість та ВПК Китаю зробили значний ривок, що дало змогу цій країні посісти другу сходинку за показником ВВП. Китай є найбільшим у світі виробником сталі, електроніки, третина всіх промислових роботів, які встановлюються у світі за рік, приходится на КНР. Проект «Один пояс — один шлях» — зона китайського економічного впливу, у рамках якої в період з 2005 р. було інвестовано в економіки понад 150 держав 2,2 трлн доларів (у США цей показник становить 6,1 трлн). За останні двадцять років КНР стала одним із найважливіших світових кредиторів — китайський уряд та його дочірні компанії дали сумарно 1,5 трлн доларів прямих позик та комерційних кредитів. Серед головних боржників КНР: Пакистан (77,3 млрд доларів), Ангола($36,3 млрд), Ефіопія ($7,9 млрд), Кенія ($7,4 млрд), Шрі-Ланка ($6,8 млрд). Такі країни як Джибуті, Ангола, Мальдіви, Лаос, Конго винні Китаю понад 25 % свого ВВП. Журнал Forbes писав, що в рамках проекту «Один пояс — один шлях» сума прихованих боргів країн, які розвиваються перед Китаєм становить $385 мільярдів. В епоху панування фінансового капіталу кредити іноземним державам — чудовий спосіб їх економічно та політично контролювати. Наприклад, якщо країна не в змозі виплатити борг грошима, забрати його можна буде у вигляді активів. Так у 2017 році КНР узяла в оренду в Шрі-Ланки глибоководний порт на 99 років. Експансія китайського капіталу в Африку проходить трохи за іншим сценарієм. Там будуються різні інфраструктурні проекти. Замбія повністю передала КНР енергетичну і транспортну інфраструктуру через борги.

В Україні китайським інвесторам належали 56 % акцій підприємства «Мотор Січ». США хотіли, аби уряд націоналізував завод, щоби він не дістався їхнім конкурентам. Китайські інвестори вимагали через суд $3,6 млрд. Тиском на Зеленського (в тому числі погрозами зупинити постачання зброї), американцям таки вдалося домогтися націоналізації, аби потім передати завод у власність своєї компанії Oriole Capital Group.

Також вивіз капіталу та ще сильніша експлуатація робітників в Африці, Південно-Східній Азії та Латинській Америці дозволили китайським корпораціям трохи підняти рівень життя своїх робітників. Зараз у КНР медицина, освіта та житло переважно приватні, але в деяких сферах економіки зберігається державний контроль.

Як у США так і в Китаї існують компанії-монополісти практично в усіх сферах економіки. Так, наприклад, китайська Sinopec Group веде суперництво з американською ExxonMobil у сфері нафтопереробки, у сфері технологій конкурують Huawei та Apple, у фінансовому секторі — Industrial and Commercial Bank of China і JPMorgan Chase. Журнал Forbes оцінює кількість мільярдерів у США в 735 людей, у Китаї — 607.

З 2018 торгове протистояння Сполучених штатів та КНР загострилося ще сильніше. Обидві сторони почали вводити протекціоністські заходи для захисту економік. Так із січня Дональд Трамп встановив 30 % тариф на ввіз у США сонячних батарей (саме Китай є світовим лідером у їхньому виробництві). На початку квітня було складено список із майже 1300 товарів, мито на ввезення яких із КНР має вирости на 25 %. Серед них електроніка, запчастини для літаків, медичні товари. Цих товарів Америка ввозила із КНР на суму в 50 млрд доларів.

Китай, у свою чергу, ввів мито на м’ясо, фрукти, ягоди, що імпортувалися зі США, на
загальну суму в 3 млрд.

Попри те, що товарообіг США та Китаю станом на 2020 рік становив близько 615 млрд доларів, ці дві держави ведуть справжнє суперництво, особливо у сфері технологій. США прагне захистити свій технологічний суверенітет і тому накладає санкції на китайські компанії (найвідоміший приклад — один із найбільших виробників телекомунікаційного обладнання компанія Huawei). Наслідком з цього, Сполучені штати також намагаються посилити свій контроль над Європою й ще більше згуртувати союзників із НАТО, аби у вирішальний момент можна було розраховувати на допомогу. Ось чому Байден запроваджував санкції проти Північного потоку-2 та домовлявся із Катаром для постачання газу в ЄС. Саме США є найбільшим експортером газу у світі, але вони стараються не спалювати резерви, а берегти їх, щоби продати за більш вигідною ціною. Якщо катарський чи саудівський газ прийдуть у Європу, це поставить хрест на її самостійній політиці, вона змушена буде підкорятися Америці, оскільки невдоволення простих громадян із приводу тарифів на житлово-комунальні послуги треба буде якось збивати. На цей час Європа все ще залежить від російського газу і змусити її від нього відмовитися — одне із завдань теперішньої війни. РФ, своєю чергою, хоче захистити свій статус експортера, оскільки співпраця із ЄС дає змогу російським олігархам, які мають нафто-газовий бізнес, здобувати значні прибутки.

Як було вже не раз у 20 столітті, конкуренція між монополіями переходить спочатку в торгові війни, висилки дипломатів та взаємні попередження, а потім у фазу збройного конфлікту. Жодна зі сторін не має наміру здаватися й поступатися своїми ринками чи колоніями, де б вони не були.

Прильотом Ненсі Пелосі на Тайвань США здійснили провокацію Китаю. Але чому ж вона залишилася без відповіді? Що ж, Сполучені штати зацікавлені якомога швидше розв’язати збройний конфлікт, на відміну від КНР. Економіка та виробництво Китаю зростають, як і ВПК. Монополії укріплюють позиції та шукають нові ринки збуту, їм ще є куди розширюватись. США намагаються відіграти в Китаю ці простори, аби поширити там свій вплив. Америка створює воєнні союзи, аби провести ескалацію конфлікту, тому що американські монополії не можуть спокійно спостерігати за тим, як їхні конкуренти отримують доступ до нових ресурсів. Ескалація на даний момент більше вигідна США, тому що через рік-два їхній суперник може зайняти ще більше економічного та воєнного простору. Світова економічна криза також пришвидшують війну, оскільки доходи населення падають і соціальне невдоволення зростає, а для того щоби згуртувати людей і відправити простих робітників у м’ясорубку, воєнна загроза є ідеальним виправданням. Правлячий клас руками пролетаріату буде розширювати свій вплив, аби забезпечити собі нові джерела прибутку.

Найімовірніше, театр воєнних дій розгорнеться в Тихому океані. У травні Китай підписав угоду про співпрацю (у тому числі й воєнну) із Соломоновими островами, що знаходяться біля Австралії. Таким чином, КНР прагне розширити свою присутність у Тихому океані. Це, з одного боку, дасть змогу побудувати свою військову базу на цих островах і тримати там своїх військових, а з іншого створити нові маршрути вивозу товарів та капіталу. Останні місяці увага світової спільноти була прикута до Тайваню. США, Японія та Австралія оголосили, що не залишать цей острів у біді, якщо він буде атакований з боку Китаю. Тут варто розуміти, що Тайвань це близько половини світового ринку мікрочіпів. Великі корпорації США (такі, як Apple) дуже залежать від постачання із цього острова (у них є контракти на величезні суми із компанією TSMC). У зв’язку із загальною напруженістю, американці намагаються налагодити і своє виробництво чіпів, Байден навіть скликав два саміти, головним питанням яких була залежність США від мікроелектроніки. Цим же шляхом намагається йти Франція, Німеччина й Росія. Напруженими також залишаються стосунки КНР та Індії, у них є територіальні претензії один до одного. Сполучені штати в жовтні візьмуть участь у спільних навчаннях з Індією в штаті Уттаракханд, що знаходиться на кордоні з Китаєм. Це є ще одним доказом воєнної активності, спрямованої на Пекін. Що цікаво, Індія є найбільшим покупцем російської зброї та проводить із РФ та КНР спільні навчання. Вочевидь намагаються грати на різні сторони, щоб здобути максимальну вигоду зі співпраці й уникнути конфлікту на своїй території. Приготування до війни йдуть швидкими темпами як з одної, так і з іншої сторони. У західній частині Китаю будуються нові шахти для пуску підземних ракет, США у свою чергу прийняли оборонну доктрину, згідно з якою головною загрозою названо КНР. Аналогії із «пороховою бочкою» з початку двадцятого століття сьогодні актуальні, як ніколи. 15 вересня 2021 США ініціювали створення воєнного блоку в Тихому океані, куди входять самі штати, Великобританія та Австралія (AUKUS). Це було зроблено з метою протидії КНР в акваторії Південнокитайського моря. Також туди запрошують приєднатися Японію та Південну Корею.

Якщо бойові дії в Тихому океані ще не розпочалися, то ось в Африці та на Близькому Сході фактично вже зараз йде проксі-війна між США та КНР. Також у цьому контексті варто згадати М’янму. Через неї проходять життєво важливі для Китаю маршрути транспортування енергоносіїв. Reuters повідомляв, що воєнна хунта в М’янмі встановлює на вулицях китайські системи розпізнавання облич. КНР зацікавлена для того щоби влада в цій країні була лояльна до неї та зовсім не має значення, що це буде диктатура. З іншого боку, зараз у М’янмі діють натреновані ЦРУ партизани, які використовують зірково-полосаті прапори. Те, що відбувається в М’янмі — лише розігрів перед справжнім, прямим збройним конфліктом, який відбудеться обов’язково, бо в цьому зацікавлені монополії та банкіри, які будуть рвати всіх, хто стане між ними та їхніми грошима.

Насправді є ще один момент майбутнього протистояння, який лякає більшість жителів планети сильніше за авіаносці чи танкові армади. Це ядерна зброя. Питання тактичного використання ЯЗ вже було розібране в одній із наших публікацій. Да й що говорити: слід лише згадати відео від нью-йоркської філії ЄДСЗР(Emergency management) щодо перших кроків жителів міста у випадку атомного бомбардування. Треба сказати, що ядерний паритет між КНР і США можливий лише за участі РФ на боці КНР. А тому конфлікт, який нищить сьогодні нашу країну також не можна списувати з рахунків — його значення може бути не меншим, а може й більшим ніж бої найближчих років у тихому океані. Адже виграє той, хто краще підготувався до битви.

Конфлікт США та Китаю — класичний приклад зіткнення двох імперіалістичних капіталів, які претендують на звання світового гегемона. Війна між ними неминуча, оскільки це всього лиш крайня форма конкуренції. Складовими цього конфлікту є й Україна, і Косово, і Палестина й Латинська Америка. Як і перед Першою світовою війною, формуються нові союзи монополій, які ділять світ. У такому масштабному протистоянні кожна буржуазія повинна визначитися, на чиєму вона боці, зберегти нейтралітет не вдасться нікому. Що найгірше, всюди: у США, Китаї, Україні, Росії, Туреччині, Англії, Японії, Ізраїлі, Німеччині — занадто слабкий, несвідомий робітничий рух, який мав би об’єднатися й одним інтернаціональним кулаком вдарити по буржуазії та перегородити імперіалізму шлях.

Щоби виправити це положення в Україні, ми радимо вам не чекати, коли «стане так погано, що буде добре», а долучатися до наших марксистських гуртків та лав організації. Там ви зможете дійсно створювати той самий «суб’єктивний фактор революції» разом із нами. Без нього не перетвориш ніяку сьогоднішню чи завтрашню імперіалістичну війну в громадянську, класову війну! Слава поборникам нової цивілізації!