Співпраця України з МВФ під час війни

Міжнародний валютний фонд можна вважати одним із найбільших кредиторів України. У новинах досить часто було чути про новий транш, кредит чи інші методи фінансування України від МВФ. У всього є ціна, у тому числі й у цих програм. Довоєнна програма передбачала зменшення дефіциту бюджету або проведення підготовки до приватизації банків. Зрозуміло, що в умовах війни виконати ні те, ні інше неможливо, саме тому Україна розірвала програму Stand-by. Фонд виділив два екстрених кредити загальною сумою 2,7 млрд доларів. І тут варто зазначити, що Україна з минулих років має кредитні зобов’язання перед МВФ, і їх потрібно покривати. По суті, 2,38 млрд були витрачені на обслуговування інших позик від того ж МВФ, Україна ледве вийшла «в нуль».

Зрозуміло, що після підвищення військових витрат та зменшення податкових надходжень створюється діра в бюджеті приблизно в 38 млрд доларів. США та ЄС уже зобов’язалися покрити частину витрат, але все ще потрібно приблизно 8 млрд доларів. Саме тому на заміну розірваній програмі з МВФ варто розробити нову, адаптовану під війну. Моніторингова програма не передбачає виділення коштів, це комплекс дій названий п’ятьма структурними маяками, котрі має виконати держава для отримання нової кредитної програми.

Зміст першого маяка такий: «Розробити план дій із запобігання та погашення заборгованості впродовж виконання бюджету на 2023 рік і надалі. Мова йде про заборгованість за деякими типами державних видатків, яка виникла через те, що уряд у першу чергу направляв кошти на фінансування потреб оборони».

Здавалося б, нічого особливого, але якщо копнути глибше, то побачимо невтішну картину. Мова йде про зміну політики держави з приводу інфляції. Висока інфляція є методом підтримки українського капіталу пов’язаного з державними контрактами.

Наші західні «партнери» хочуть зменшити інфляцію, аби зафіксувати валютні курси, створити стабільні та рівноправні умови для своїх монополій і нашого місцевого капіталу, поставити державні контракти на прозорий контроль. Усе вище перераховане йде на користь тільки іноземному капіталу, якому на руку послаблення протекціонізму держави, що дасть ще більше можливостей для розширення ринків в Україні. Спочатку війни НБУ встановив фіксований фінансовий курс, який упродовж війни зростав, але від регуляції Нацбанк усе ж не відмовився. Проте, інфляція зростала, гривню навіть прийшлося девальвувати. Девальвація ж — процес, за якого валюта дешевшає відносно «твердих» валют, наприклад, долару. Цей процес веде до все тієї ж інфляції і подорожчання імпортної продукції. Також фінансування бюджету проводилося через емісію гривні.

Емісія — це інструмент, за допомогою якого в обіг запускають більше грошей, облігацій тощо. Якщо простіше, то включають «друкарський верстат», що також веде до підвищення інфляції. Українському капіталу, який націлений на експорт, вигідніший плаваючий курс, тому, як після продажі своєї продукції вони отримують долари, а через фіксований курс при конвертації в гривні вони втрачають свої прибутки.

Загалом, така схема знайома для країн, які постачають сировину, російські сировинні олігархи користуються такою ж схемою. Західний же капітал розраховує на виведення прибутків з України; для цього потрібно конвертувати гривню в більш тверду валюту і високий курс гривні щодо долару зменшує прибутки й бажання інвестицій відповідно.

Тому НБУ наразі балансує між інтересами двох сил, зовнішньої і внутрішньої, хоча Нацбанк уже заявив про відмову від емісійного фінансування бюджету, що уповільнить інфляцію. А МВФ є нічим іншим, як інструментом тиску, який, як уже було сказано, виражає інтереси іноземного капіталу. Також значну вигоду здобуває наш бізнес, який працює на державні контракти, по суті, це тіньова частина економіки, що пов’язана з державою та є ласим шматочком, який йде тільки нашим олігархам. Тут можна пригадати скандал із закупками харчів для армії, коли ціни продуктів у контракті перевищували ринкові у 2–3 рази. Зрозуміло, що в такому стані речей західні «партнери» не зацікавлені й будуть тиснути на наш уряд із метою реформування в сторону прозорості.

Другий маяк розвиває припущення стосовно першого, а саме: «Зареєструвати в парламенті три закони щодо збільшення податкових надходжень: закон, про скасування мораторію на податкові перевірки, закон про скасування спрощеної системи оподаткування зі сплатою 2 % від доходу, а також закон щодо забезпечення ефективного використання РРО та відновлення відповідальності за порушення в цій сфері. Відповідні закони мають запрацювати з 1 липня 2023 року».

Ці закони пов’язані з наступом на малий бізнес в Україні, нещодавно ця тема висвітлювалась у «Новинах праці й капіталу». Станом на 20 лютого комітет ВРУ вже підтримав скасування пільгового 2 % оподаткування для ФОП, чергові поступки кредиторам, які погіршують життя всім, крім МВФ. Загалом же, це процес перекладання економічного тягаря війни на малу буржуазію, що веде її до банкрутства, ставить під контроль держави, тобто контроль великого монополістичного капіталу та потенційно розчищає ринок для іноземного капіталу. Ці засоби хоч і призведуть до притоку коштів в економіку в короткостроковій перспективі, але призведуть до розорення дрібної буржуазії та відповідно її пролетаризації в довгостроковій.

Чи закінчується на цьому значення цього пункту? Аж ніяк, через схеми пільгового оподаткування від сплати податків ухилявся гральний бізнес. Наразі, президентом уже був ухвалений закон про скасування пільгового оподаткування грального бізнесу. Проте, як виявилось, ця «кроляча нора» значно глибша. Через ці тіньові схеми держава втратила більш як 10 млрд гривень. Найцікавіше в цих схемах було те, що в них були залучені банки, які цілком усвідомляли, яку шкоду вони заподіюють бюджету і брали за це непогану комісію. Але й на цьому не все, одним із причетних до цих схем виявився державний банк.

А що ж таке РРО й чому його так хочуть впровадити? Взагалі, потрібно дати визначення РРО. Реєстратор розрахункових операцій — це пристрій, який зберігає інформацію про всі грошові операції і передає їх до податкової, тобто пристрій, що унеможливлює податкові махінації. Якраз через відсутність впровадження РРО наші олігархи могли ухилятися від сплати податків, використовуючи підставні дрібні фірми, які мають податкові пільги. МВФ так наполягає на впровадженні «ефективного РРО», тому що це виведе значну частину економіки з тіні, поставить наших олігархів під контроль.

Складається враження, що МВФ прямо таки піклується про добробут українського народу через боротьбу з олігархами, але ні, такими інструментами МВФ бореться з одними олігархами, щоби привести інших, іноземних. Наші олігархи конкурувати із західними товаришами-імперіалістами в чесних умовах усе ж не зможуть, тому прийняття цих законів хоч і ударить по місцевим олігархам, але підсилить західних. Також варто врахувати фактор того, що МВФ зацікавлена в поверненні своїх грошей, а українські олігархи, котрі не платять податки, явно не посприяють поверненню витрачених коштів.

Третій маяк стосується соціального захисту і його «реформування», а саме, задача наступна: «Підготувати концептуальну записку щодо реформування системи соціального захисту та забезпечення адресної підтримки всім соціально незахищеним групам населення, водночас зберігаючи фіскальну стійкість».

Як звучить! Невже кредитори з МВФ окрім кредиту ще й життя нам покращать? Звучить, звісно, гарно, але, як ми вже спостерігаємо, багато років соціальний захист реформують, чи буде правильніше сказати демонтують? Відкинемо іронію і подумаємо: у країні дефіцит бюджету, війна, країна з простягнутою рукою просить милостиню у МВФ, США і ЄС. У таких умовах неможливе ефективне і справедливе реформування системи соціального страхування, а ось скорочення в обгортці «реформування» цілком можливе. Тим паче, що у фінансуванні соціальної сфери ми повністю залежимо від Заходу.

Пропоную ширше розглянути так звану «адресну допомогу». Адресність допоможе скоротити видатки, але є ще один нюанс, який ми упускаємо. Адресна допомога прив’язує ту чи іншу групу людей до господаря в обличчі держави, що підриває солідарність робітників, пригальмовує класову боротьбу. Таким чином, уряд зможе вбити двох зайців, скоротити витрати і уповільнити темпи наростання класової боротьби в суспільстві.

«Підготувати технічне завдання з описом методології та процедур майбутньої діагностики банків, яка має виявити їхню потребу в докапіталізації, а також визначити пріоритети в роботі з непрацюючими кредитами», таким є зміст четвертого маяка.

Знову начебто нічого такого, але варто враховувати, що затягування війни призведе до того, що у все більшої кількості банків будуть виникати проблеми. МВФ же хоче нав’язати свої способи вирішення цих проблем, що точно не призведе до позитивних економічних змін у країні. Це ж можна сказати і про непрацюючі кредити, МВФ прагне встановити якомога більший контроль за банківською системою України.

Загалом, МВФ вигідна стабільність і контрольованість банківської системи для подальшого стягнення боргів. Показовою на цьому фоні є боротьба держави з колишнім Альфа-Банком, тепер Сенс-Банком. З початку війни великі системні банки РФ були виведені з ринку, решта банків, чиї власники мали російське походження, затаїли подих і вичікували. Цікаво, що банк пропрацював без обмежень аж до 30 вересня, тобто до «приєднання» ЛДНР, Херсонської та Запорізької областей. Ось так досить великий банк, здавалося б, ворога нашої країни, працював із початку війни, й тільки під тиском такої події Зеленський прийняв рішення про націоналізацію цього банку. Потанін пропонував докапіталізувати банк на суму 1 млрд доларів, але реальними діями підкріплено це не було. Така історія боротьби держави із Сенс-банком, хоча боротьба скоріше йде не з банком, а із самими собою, тому як ні за однією із чинних процедур націоналізувати банк неможливо. Андрій Пишний уже доручив підготувати зміни до закону, які, нарешті, дозволять націоналізувати банк.

П’ятий маяк є найкоротшим за змістом, але не менш важливим. «Призначити наглядову раду Нафтогазу за допомогою прозорого конкурсу». Наразі вже відомий склад нової наглядової ради, як «незалежні» члени до неї увійшли: Тор Мартін Анфіннсен, колишній старший віцепрезидент норвезької нафтової компанії Equinor; Ентоні Маріно, генеральний директор канадської енергетичної компанії Tenaz Energy; Річард Хуквей, член правління британського поставника електроенергії Centrica; Людо Ван дер Хейден, член наглядової ради «Нафтогаз» у 2019–2021 роках.

Самі ці прізвища мало про що кажуть, але нещодавно в «Новинах праці й капіталу» висвітлювалися новини пов’язані з новими членами наглядової ради та чому саме вони отримали свої крісла.

Також призначення саме цих людей є яскравим відображенням іноземного впливу на велику державну компанію. Варто також відзначити, що інтереси держави представляють тільки Наталія Бойко та Ростислав Шурма. Така цікавість іноземного капіталу до Нафтогазу зумовлена газовою кризою в країнах ЄС, а Нафтогаз виробляє більш ніж 70 % природного газу і 60 % української нафти. Це підтверджують і новини про плани збільшити видобуток газу у 2023 році на 1 млрд кубометрів.

Для подальшого аналізу наглядової ради ті її цілей варто поглянути на ціни на газ. Для виробників теплової енергії Нафтогаз встановив ціну за 1000 м³ на рівні 29 485,50 грн. Ціни ж на газовому хабі TTF (Нідерланди) у перерахунку на 1000 м³ 19 882, 50 грн. Звісно, Нафтогаз заявляє про те, що в цю суму входить ПДВ і доставлення, але націнка в 10 000 гривень усе ж є досить високою. Наглядова рада необхідна для контролю за цим явищем і закупівлю газу за кордоном у західних капіталістів, що буде приносити прибутки вже їхньому енергетичному капіталу. А що з нашим газом? А от його можна за заниженими цінам продати Європі, покривши кризу енергоносіїв. Для європейського капіталу виходить ситуація, коли і вівці цілі і вовки ситі, а ось для нашого це черговий удар.

Так що ж у підсумку? Моніторингова програма не передбачає виділення коштів, готує «реформи» соціального страхування, посилює контроль Заходу над банками та державними корпораціями. Чи добре це? Питання, звісно, риторичне. Не дивлячись на розмови про відстоювання незалежності, буржуазна влада надягає і тугіше затягує кредитний зашморг на шиї України і її народу. На момент написання статті всі п’ять маяків моніторингової програми вже виконані й Мінфін розраховує на фінансування з другого кварталу 2023, тобто з квітня.

Також за останніми новинами можемо судити про збільшення апетитів нашого уряду щодо фінансування від МВФ, прем’єр Денис Шмигаль заявив, що Україна розраховує вже на 15 млрд доларів.

Поширювати цю та інші статті та вступати в марксистський гурток РФУ, одним словом – поступово готувати себе й маси до революції, якою б далекою вона не здавалась. Тому що, тільки перехід до диктатури пролетаріату зможе призвести до скидання кредитного ярма із шиї українського народу та привести до справжньої незалежності.