Лист: Очне навчання ціною смертельної небезпеки для учителів та здобувачів освіти

Пишу як звичайний мешканець Дніпропетровської області та міста Дніпро відповідно, з надією на відгук і створення бодай якогось інформаційного резонансу з приводу теми, про яку зараз розповім.

Тема стосується середньоосвітніх закладів у місті та області, а саме — шкіл, оскільки маю до них безпосереднє відношення. Після початку війни та введення воєнного стану, навчальний рік 2021-2022 завершувався в усіх школах дистанційно. З 1 вересня 2022 року, тобто навчальний рік 2022-2023, відбувався онлайн у школах, де відсутні сертифіковані бомбосховища, та у змішаній формі (очно-онлайн) у школах із наявністю укриттів. З травня 2023 року в інфопростір раз у раз вкидаються теми про форму освіти на навчальний рік 2023-2024. Батьківськими та вчительськими чатами раз у раз миготить інформація про ймовірність виходу в офлайн-форму, під неповноцінними приводами «діти повинні спілкуватися і не втрачати соціальний зв'язок!», або ще краще «в Києві та в решті міст країни освіта очно, чим ми відрізняємося?». Мабуть, відповім на другу тезу.

26 травня 2023 року, приблизно о 10-11 годині за Києвом, під час безпосереднього проведення шкільних уроків в онлайн-форматі, ЗС РФ було завдано ракетного удару з балістичної ракети по типовій військовій цілі для цієї війни — лікарні. Внаслідок удару загинули 2 людини, лікарню зрівняли з землею. Відповідно, про це писали і міські ресурси.

Сигнал повітряної тривоги, до і під час удару, оголошено не було. Його оголосили вже після. Щойно прогримів вибух і з'явилися кадри диму, за розташуванням багато хто почав писати про приліт по середньоосвітній школі №8, що розташована поруч із місцем прильоту.

Перший заступник голови Дніпропетровської ОВА Володимир Орлов підтверджує, що приліт припав на спальний район, на поліклініку, де поруч розташовані стадіон і будівля училища.

А тепер, маючи всю цю інформацію на руках, дивимося на тезу «на заході і в центрі України навчаються — чому ми не можемо?». Тому що 200км до лінії фронту. Тому що статистика тривог по Дніпропетровській області, яку кожен сам може подивитися навіть на всім відомій карті повітряних тривог, показує маленьку різницю в кількості тривог Київської та Дніпропетровської області, в три рази.

Сили ППО України не досконалі (як і будь-які інші сили ППО світу), і фізично не здатні збити кожну російську ракету, яка летить, чи то ракета по військовій частині, чи то по амбулаторії, чи то по середньоосвітній школі №8. Або ж по будь-якій іншій школі, в якій якраз хоче місцевий гуманітарний департамент відправити дітей на очну освіту.

Відкриваючи стрічку новин, можна знайти з кожним днем дедалі більше інформації та заяв від адміністрацій різних шкіл Дніпра, як усі готуються до нового навчального року, доробляють ремонти, забезпечують укриття, та загалом стараються для зручного та комфортного освітнього процесу молоді. Але навіть у наведених статтях зазначено, що укриття є тільки в 116 школах із 154. Як бути школам, у яких укриття зробити не спромоглися? Рішення геніальне і просте! Об'єднати три школи в одну.

Індустріальний район, м. Дніпро, середньоосвітні школи №14 та №7. Навчальний рік 2022-2023 у них проходив повністю в онлайн-формі. Укриттями ці навчальні заклади не оснащені. У червні 2023 року батькам і учням цих шкіл запропонували взяти участь у голосуванні «Яку форму навчання ви бажаєте бачити у 2023-2024 навчальному році — онлайн чи офлайн?». Бачучи всі принади військового життя та ракетних атак, очевидним вибором більшості стала онлайн-форма. По-перше, за повний навчальний рік до дистанційної освіти з усіма її проблемами діти та батьки звикли. По-друге, — про яке очне навчання може йти мова в школах, що знаходяться за 200км від лінії фронту, і в яких немає укриттів? Рішення місцеві відповідальні особи знайшли швидко! Помістити освітній процес двох шкіл у третю школу!

Спеціалізована школа №44 розташована на відстані 1 кілометра і від 7-ї, і від 14-ї шкіл. У ній сертифіковане укриття є. У формі старого підвалу. Відповідні фото та відео будуть прикріплені файлами. Їх записали батьки, чиїх дітей хочуть відправити на очне навчання до школи №44. Три школи, ~2000 дітей і вчителів із трьох різних навчальних закладів хочуть відправити навчатися у змішаній формі (Пн, Ср, Пт — очно, Вт, Чт — онлайн, як дехто зараз стверджує), у змінах, у школу, де укриття — це оснащений водою і стільцями підвал.

Зайти в підвал можна тільки обійшовши всю школу з головного входу, зайшовши у внутрішній двір. Вхід до «сховища» являє собою вузький прохід, у який одночасно і двом людям зайти буде важко.

А тепер уявляємо ситуацію. Учні трьох шкіл, вчителі та інший персонал, навчальний процес. Оголошено повітряну тривогу. Уся близькотисячна кількість людей спускається сходами, виходить із головного входу, обходить усю школу навколо, заходить у внутрішній двір, і по одній людині заходять у вузький прохід підвалу. Діти що, як у кліпі Pink Floyd ходитимуть? Варто нагадати, що це — ДІТИ. Тисяча дітей із різних шкіл, дві третини яких у цій будівлі вперше. Скільки знадобиться часу, щоб усі увійшли в бомбосховище? Та тривога, дасть бог, до того часу закінчитися встигне. І весь цей час діти будуть у потенційній небезпеці. Ходитимуть під вікнами, величезними колонами. Не люблю обговорювати такі жахи, але, школа панельна. Пряме попадання «високоточною зброєю, що б'є тільки по військових об'єктах» — і все, аж до підвалу, складеться, як картковий будиночок.

«Ще нічого не вирішено!», “У серпні все стане зрозуміліше!”, “Чесне голосування показує певний результат!” та інші заяви ГумДепа всерйоз особисто мною не сприймаються. Щоб не бути дурненькими жертвами самообману, усім батькам, вчителям і учням варто зрозуміти, що за будь-якими моральними, релігійними, політичними, соціальними фразами, заявами, обіцянками розшукуються інтереси тих чи інших класів. Так затято відстоювати «правильну і комфортну» форму освіти ГумДеп не став би. Хтось каже, що вся справа у фондах, у харчуванні та інших «донатах», на яких певні особи непогано заробляли за часів очного навчання, і годівницю звідки вони під час дистанційної форми втратили. Так воно чи ні, точно сказати не можу. Факт лише в тому, що за цим у будь-якому разі криється чийсь економічний та/або фінансовий зиск. Ось тільки потенційними жертвами «високоточного» ракетного удару стануть не ці зацікавлені люди, а тисячі простих учнів, вчителів та іншого персоналу. Приклади зі школами №14, №7 і №44 — далеко не єдині в Дніпрі. Та сама ситуація з КЗО «СЗШ №29», КЗО «СЗШ №118» та гімназією №3, яких відправлять навчатися до школи №121. Батьки відправляли своїх дітей у школи біля будинку, а не за кілометр, ще й у воєнний час.

Ця історія не нова, бо ще в деяких містах, які розташовані не далеко від лінії фронту, можуть намагатися відкрити не тільки школи, а ще й вищі навчальні заклади і загнати студентів/учнів на очне навчання. Очевидна вигода простежується для місцевих чиновників, та й директорів, які в такий спосіб можуть легко і невимушено розпилювати гроші на очному навчанні. Чому все-таки їм вигідніше відправляти учнів на очне навчання, а не на заочне? Ну насамперед дистанційне навчання — це скорочення всіх коштів, що відправляються з міністерства освіти, а це означає, що менше грошей можна буде попиляти і покласти собі в кишеню. По-друге, при онлайн навчанні багато вчителів можуть подумувати піти в репетиторство, наприклад, а не отримувати мізерну зарплату за свою працю, та й часу у них більше для того, щоб спробувати це. Ну і тут теж саме, менше вчителів — менше грошей із центру. При цьому всьому ці чиновники намагаються показати учителям, що ось уже повертається очне навчання, там дивись уже все буде, як і до війни, а може навіть і краще, тому ви не йдіть у репетиторство, працюйте, поки ми купаємося в грошах. Ну, а якщо розкривати тему вчителів, то навіть на очному навчанні у багатьох усе зовсім не густо. Головний мінус — це зарплата, якої ледве вистачає на життя, хоча потрібно мати більш-менш пристойний одяг, техніку для можливості онлайн навчання, а цього всього в багатьох немає, і в більшості випадків вчителям доводиться займатися репетиторством, інакше ніяк. Купа часу у вчителів йде на ті чи інші вічні заповнення журналів, списків, ще й постійні скликання для обговорення того чи іншого. Дуже мало часу залишається на повноцінне навчання дітей і підготовки майбутніх фахівців. У деяких вчителів може навіть не бути свого повноцінного кабінету з обладнанням, яке потрібне для навчання. Як, власне, пояснити ту чи іншу тему учневі, якщо банально немає потрібних пристосувань, правильно, майже ніяк. Крім цього, наприклад у січні велику кількість київських учителів намагалися скоротити з метою економії бюджету. Ми про це конкретніше писали в нашому випуску НТК. Ось так і виходить, у нас і так все сильніше скорочується кількість вчителів і не зрозуміло, що буде через років 5, це, вже не кажучи про мізерну зарплату, а їх можуть і навмисно скоротити з метою економії бюджету. А якщо так вони не підуть або їх не звільнять із цієї сфери, їх може і ракета вбити внаслідок виведення їх на очне навчання.

Крім цього, на будівництві нових укриттів у школах, де їх немає, можна займатися тими ж самими справами, і навіть після будівництва можна почати купувати потрібне і не зовсім потрібне обладнання для сховищ. Всіма відома закупівля барабанів у київські бомбосховища чого варта. А як щодо сковорідок за 700 тисяч? При цьому всьому, начебто когось взагалі хвилює якість бомбосховищ там, де вони є? Ось як в листі було написано, вузький прохід у сховище на 3 школи, де близько тисячі людей будуть повинні втиснутися. А що Міністерство Освіти? Може воно якось противиться цьому, та ні, їм теж вигідно вигнати людей у школи в прифронтових районах і освоювати великі бюджети за підсумком. Нічого особистого, просто бізнес. І не важливо, що цей бізнес будується на тому, що можуть загинути що учні, у яких є матері, батьки брати і сестри, що вчителі, у яких теж є сім'ї. Ми ж живемо за капіталізму, головне себе якось влаштувати, не зважаючи на інших людей.

Важливо розуміти бюджет міністерства освіти. Він становить близько 140 млрд гривень. Начебто сума велика, так воно так, якщо ми не дивимося на військові суми фінансування, а там вони становлять близько 1,6 трильйонів гривень, це навіть більше, ніж ВВП України 2021 року. Те, що виділяється зараз на освіту, це крихти, це близько 9% від фінансування оборонки. При цьому всім видатки на освіту активно урізаються на догоду військових витрат. Та й взагалі всі сфери, крім військової, наразі фінансуються західними кредиторами. Тому чинушам у міністерстві освіти тільки й залишається намагатися вигнати людей на очне навчання навіть у прифронтових зонах з постійними обстрілами, щоб ну хоч якось розширити своє фінансування, щоб хоч трохи відкусити той соковитий пиріг, що є у міністерства оборони.

Допоки існуватиме нинішня економічна модель, що люди на фронті, що в тилу, учні та вчителі шкіл нестимуть тягар цієї війни і вмиратимуть від бажання вузького кола осіб збагатитися на чужих стражданнях. Тільки змінивши докорінно існуючий світопорядок можна знищити бажання наживатися на людських смертях. Для тих же, хто хоче на ділі щось зробити, щоб уберегти життя своїх дітей, редакція РФУ наполегливо рекомендує зайнятися низовою самоорганізацією, зробити організацію, яка буде відстоювати дистанційне навчання в прифронтових селах і містах, щоб місцеві чиновники не наживалися на крові ваших близьких і дітей. Зараз ця найреальніша перспектива для порятунку багатьох життів. Усім же іншим, не пов'язаним із нинішньою системою освіти, не варто розслаблятися і чекати, поки біда прийде у ваш дім, а найімовірніше вона вже там. Пора відкинути старі упередження і відмазки зрозумівши, що «моя хата скраю» — це прямий шлях до злиднів і могили. Але є й інший шлях, шлях соціалізму, але для цього потрібно вчитися колективної, класової боротьби. Найкраще це робити на гуртках РФУ.