Підприємництво і мотивація до праці при соціалізмі
Час читання ~ 15 хвилин
Прихильники вільного ринку й конкуренції часто люблять приписувати марксизму тези, які в дійсності не мають до нього жодного відношення. Одним із найяскравіших прикладів цього є, начебто, той факт, що при соціалізмі в людей не буде ніякого бажання працювати. Мовляв, «Якщо ти й так будеш забезпечений базовими потребами, то для чого тобі гнути спину? Саме капіталізм стимулює людей працювати ефективно й підніматися кар’єрною драбиною вгору, а тим самим рухати економіку». У дійсності, такі аргументи лише показують некомпетентність того, хто їх озвучує. У сьогоднішній статті ми спробуємо довести, що таке розуміння марксизму є неправильним та розібратися, як же буде влаштоване виробництво суспільства майбутнього.
Для початку з’ясуймо, а що ж змушує людей шукати роботу за нинішньою системою? Правильно, необхідність. Пролетарі прекрасно знають, що якщо не будуть продавати свою працю власнику засобів виробництва, то банально не зможуть вижити. У них немає доходів від капіталу чи навіть просто заощаджень, аби прожити у випадку втрати робочого місця. Проте, навіть гарантія працевлаштування не може забезпечити впевненості в завтрашньому дні, оскільки заробітні плати працівників при капіталізмі завжди тяжіють до мінімуму. Це ще не кажучи про кризи, які супроводжуються інфляцією та падінням рівня доходів і зростанням цін на товари першої необхідності[1]. Єдиною мотивацією будь-якого підприємця завжди є прибуток, усе інше для нього – просто дрібниці. Саме жага наживи керує всіма капіталістами — дрібними, середніми і крупними. Вони ніколи не пропустять можливості заробити: будь це спекуляції, економія на умовах праці чи засобах техніки безпеки. Але, головне джерело багатства буржуазії — додаткова вартість, тобто неоплачений труд працівників, який привласнюється власником засобів виробництва. Одну частину робочого дня робітник витрачає на те, щоб відпрацювати свою заробітну плату, а іншу ж працює, створюючи ту саму додаткову вартість[2].
Давайте трохи докладніше розглянемо капіталістичну економіку. Ніхто не буде сперечатися з тим, наскільки глобальним і масовим стало сучасне виробництво матеріальних благ. Для того, щоб виготовити, скажімо, мікрочіп (основу всіх сучасних технологій), треба залучити тисячі людей у десятках країнах світу — від видобутку сировини і транспортування до проектування схеми і, власне, виготовлення. А тепер уявіть собі масштаби всіх цих процесів, коли у світі виготовляються тисячі інших видів товарів щоденно. Подумайте також над тим, наскільки раціонально влаштований процес виробництва: розміщення заводів, логістичні процеси, екологічність і організація загалом.
Розглянемо простий приклад: хто, де і як видобуває ресурси для збирання, скажімо, акумуляторів? Це роблять діти на шахтах у Африці за пекельних умов. У 2019 році компанія IRAdvocates подала колективний позов проти таких гігантів як Apple, Google, Dell, Tesla і Microsoft[3]. Опікуни дітей, що працювали на шахтах, звернулися до організації після того, як дехто з них загинув або залишився калікою. Вони вирішили зупинити корпорації, які нещадно експлуатують дітей із метою отримання дешевої сировини. Кобальт, який видобувається на цих шахтах, слугує основою для сучасної електроніки (акумулятори, жаростійкі магніти і тд). Щоправда, великим компаніям не має діла до того, як буде генеруватися прибуток, та й покарання вони також не понесли. Додайте до цього також факт того, що зараз у всьому світі 80 мільйонів (!) дітей працюють на небезпечних роботах[4]. Більшості із них від 5 до 11 років і зайняті вони повний робочий день. Звідси зовсім не дивно, що більше третини із них не здобувають ніякої освіти.
Право привласнювати чужу працю це право приватної власності. Капіталізм — завжди добре (чи не дуже) організована злочинність. Експлуататорські відносини породжують цілком закономірне ставлення працівників до своєї роботи — коли ти не бачиш результатів свого труда, у тебе зникає бажання його продовжувати. Цей процес називається відчуженням[5]. Суть його полягає в тому, що від початку та до кінця робочого дня пролетарій фактично не належить сам собі. Усе, що він робить на підприємстві, дістається не йому, а власнику цього виробництва. Весь процес праці організований також капіталістом, тому для того, щоб отримувати максимум прибутку, робітників змушують трудитися якомога більше, аби постійний капітал не простоював — те, що, власне, називається експлуатацією. Цей процес відчуження має в собі два моменти: економічно-соціальний і психологічний (варто зазначити, що другий є прямим відображенням першого). Почнемо з економічного аспекту: трудячись на капіталіста, робітники разом із продуктом своєї праці «віддають» йому створену додаткову вартість, частина якої інвестується назад у виробництво (закупка/ремонт обладнання, найм нових робітників і тд). На тривалому проміжку часу це призводить до того, що буржуа стає все багатшим, а його працівники все більше бідніють. Парадокс цього моменту полягає в тому, що самі ж трударі створюють і відтворюють цю систему виробництва, за якої експлуататор накопичує у своїх руках усі багатства суспільства, залишаючи на іншому полюсі злидні.
Тепер перейдемо до другого моменту — психологічного. Відчуження праці від людини призводить до того, що робітники взагалі не бачать сенсу в роботі. Для них вона стає каторгою, бо кінцевий результат у них віднімається. Це неначе Сизіфовий камінь — повторювати те саме день за днем, навіть не усвідомлюючи навіщо. З повторенням цього циклу день у день, у робітників формується відчуття того, що їх обікрали. У сутності, так воно і є. Це також залишає відбиток на емоційному здоров’ї. Коли результати праці відчужуються від працівника, він весь процес роботи починає сприймати вороже собі. Труд із потреби в самореалізації перетворюється в повинність, яку треба просто відробити. Таким чином, розвивається відчуття того, що твоє життя позбавлене змісту. Звідси зовсім не дивно, що на такому фоні розвиваються різні психологічні проблеми. 65 % людей кажуть, що найбільшим джерелом стресу для них є робота. 6 із 10 працівників у світі відчувають стрес на робочому місці, при чому ця цифра з кожним роком лише зростає. Головними причинами називаються: низькі зарплати, регулярні перепрацювання, майже повна відсутність можливості кар’єрного зростання[6]. Українцям це також чудово знайоме: 64 % громадян зіштовхувалися з емоційним вигоранням. 22 % кажуть, що основною причиною такого стану є невдоволення роботою[7]. У Південній Кореї самогубство — основна причина смерті людей віком до 40 років. Кількість випадків суїциду там зросла вдвічі лише за перше десятиліття 21 століття[8]. Відчай став причиною 29 % із них. Ось такий він — психологічний портрет капіталізму.
Прогресивний спосіб організації економіки — це коли все суспільство є власником засобів виробництв. Чому? Тому, що тоді кожна людина відчуває причетність до великої справи. Коли експлуататорські відносини кануть в літах, результати праці більше не будуть відчужуватися від робітників. Кожен відчуває себе творцем власної долі і знає, для чого йому потрібно працювати. Також, по мірі розвитку технологій, значна частина фізичної праці буде просто автоматизована, що дасть можливість витрачати більше часу на саморозвиток та розкриття свого потенціалу. «Звучить, як утопія» знову скаже прихильник ринку. Насправді, ніяких фантазій тут немає. Трудитися — це не каторга, це природна потреба особистості. Як писав Маркс: «Труд — це родова сутність людини». Лише коли люди об’єдналися в колективи й почали спільно полювати та виготовляти знаряддя праці, зародилося те, що відділяє нас від тварин — свідомість. Працюючи, тобто активно перетворюючи дійсність, ми тим самим змінюємо й самих себе, реалізовуємо свою людську потребу. Активна діяльність, звісно ж, характерна не лише для людського виду, але саме ми не просто пристосовуємося до природи, а змінюємо її під себе, і навіть протиставляємо себе їй. Праві ж часто люблять апелювати до «природи людини», яка, начебто, полягає в тому, що насправді ми не любимо роботу взагалі, тому що в нас це закладено на генному рівні. Що ж, для юних Куртів Конорсів у мене є погані новини: расові теорії — антинаукова фікція, яка немає жодних підтверджень та виникла виключно як опора нацистської влади. Насправді ж, ключовий фактор у розвитку людини був не біологічний, а соціальний. Як уже було сказано, саме об’єднання в колективи для виживання дало можливість нашим предкам перейти від тваринної системи домінування до того, що віддалено нагадувало суспільство. Подальший розвиток усе більше відсував на задній план усе біологічне в людях, у тому числі й інстинкти. Саме так, юні арії будуть здивовані, але в нас НЕМАЄ інстинктів (окрім Eyebrow flash)[9]. Наша поведінка продиктована виключно середовищем, суспільством. Заберіть немовля від людського суспільства й людину воно буде нагадувати лише зовні.
Що ж, давайте повернемося до соціалістичної економіки. Оскільки внаслідок соціалістичної революції власниками засобів виробництва стають трударі, то й сама організація процесу виробництва змінюється докорінно. Якщо тебе не влаштовує твоя робота, то ти будеш щасливим лише уникаючи її. При капіталізмі, працівник по-справжньому отримує задоволення не коли реалізовується в роботі, а коли туніядствує. Тобто людина щаслива, поводячись, як тварина. Що це, як не розкладання суспільства? Так ось, коли економіка працює на робітників, а не навпаки, у свідомості відбуваються докорінні зміни. Ти бачиш, як навколо тебе розбудовується інфраструктура, розвивається доступна медицина й освіта, наука крокує вперед семимильними кроками — саме це дає тобі мотивацію працювати на совість. Так, багато із тих, хто звик виконувати свою роботу абияк перенесе цю звичку й у соціалізм, але з такими товаришами треба вести активну роз’яснювальну роботу. Коли ти працюєш зі спущеними рукавами на капіталістичному виробництві, то обкрадаєш капіталіста, на соціалістичному ж — усе суспільство, тобто таким чином, робиш гірше й самому собі. Лише коли робітник буде бачити результати своєї праці, він стане трудитися на совість. Ось що буде керувати людьми виконувати свою роботу справді якісно, бо відносини між агентами економіки більше не ґрунтуються на конкуренції і бажанні отримати вигоду.
Варто тут також згадати і про такий елемент надбудови, як культура. Яку роль вона відіграє в буружуазному суспільства? У першу чергу — приносити прибутки. Але крім цього, звісно ж, і пропагандистську функцію. Які ідеї вона несе в маси? Безальтернативінсть капіталізму, «американську мрію», одним словом, царство ідеалізму: зміни своє мислення і зможеш стати мільйонером чи мільярдером. Культура виражає хід розвитку економічних відносин, у тому числі й суперечності всередині них. Щоправда, буржуазія завжди намагається це приховати, замести під килим, ну й комерціалізувати, звісно ж. Дуже зручний спосіб тримати населення одурманеним. Зрозуміло, що у такий спосіб населення відволікають від дійсних, матеріальних причин бідності та війн — капіталістичний базис. Базис і надбудова, будучи в діалектичній єдності, мають взаємний вплив одне на одне. Після революції, у людей виникає інша модель розвитку й інше бачення свого місця в суспільстві. Через подолання розділення праці та передачу засобів виробництва в загальнонародну власність, буде складатися ціль кожного — тотально розвинута Людина. Спочатку в якості ідеалу, але по мірі побудови комунізму, як реальний образ. Всесторонньо розвинені люди — не лише наслідок, а і предпосилка до побудови комунізму. Для того, щоб культура дійсно могла виконувати свої функції з виховання та всестороннього збагачення особистості, потрібно, щоб саме це стало її метою, а це можливо лише через подолання товарного виробництва. Те ж саме можна сказати і про освітній процес. Школа повинна не лише давати навички, потрібні для освоєння спеціальності, а й розвивати в школярів мислення[10]. Робити із них особистостей, а не роботів. Саме цим і відрізняється комуністичне суспільство. Лише подолавши капіталістичне розділення праці й освоївши людську культуру — від філософії до математики, можна побудувати суспільство, яке справді здатне грамотно планувати ведення господарської діяльності. Побудова комуністичного суспільства вимагає від кожного індивіда брати участь у політичній діяльності, організації процесів виробництва, планування. Зрозуміло, що вузькі спеціалісти, яких у великих кількостях виробляє капіталістична система, не здатні впоратися з цими задачами. Саме тому всесторонній розвиток є необхідною складовою подолання суперечностей сучасного базису. Засвоєння всієї людської культури і її розвиток — ось що буде втілювати в життя тотальну розвинену особистість, а не прикутого до своєї професії «часткового індивіда». Стати господарем світової культури, а не її рабом — шлях комуністичного ідеалу Людини. У світі глобалізованого товарного виробництва робітник перетворюється в маленький гвинтик системи зі своїми чітко визначеними задачами. Звідси і відбувається процес відчуження, оскільки він не усвідомлює мети всього процесу ведення економічної діяльності і своєї роботи, як наслідок. Ринок керується стихією, а не продуманою координацією виробничих сил суспільства. Завдяки колективізації засобів виробництва і все більшій участі мас у керуванні господарством буде формуватися абсолютно нова людина. Людина, для якої труд буде потребою в самореалізації не лише в одній сфері, а в багатьох. Творчість і уява разом із діалектичним мисленням стануть головними союзниками такої особистості. У комуністичному суспільстві не можна бути просто частинкою, вузькоспеціалізованим працівником. А саме до такої моделі нас підштовхує поглиблене розділення праці. Люди стають подібні роботам — освоюючи лише одну сферу діяльності, бо на інші вже немає ні сил, ні часу. Ось чому кожна кухарка повинна вчитися керувати державою. Буржуазна наука любить насміхатися над цим лозунгом, бо припідносить політику як «вище мистецтво», осягнути яке можуть лише вибрані. І знову на лице наслідок економіки, побудованої на праві приватної власності: є ті, хто можуть крутити гайки, а є ті, хто можуть вершити долі інших. Знову хочу звернутися до читача: чи є комуністичне суспільство простим ідеалом мрійників, чи історично-необхідним кроком у подоланні суперечностей сьогодення?
Якщо виробничі відносини не встигають за розвитком виробничих сил, це виливається в кризу капіталізму, а остання ж, призводить до війни. Війна — це лише крайня форма конкуренції, продовження політики експансії капіталу збройними методами[11]. Зупинити кровопролиття зможе лише клас, за яким історичний прогрес — пролетаріат. Попри ліберальні міфи, суспільство може успішно вести економічну діяльність без капіталістів. Клас буржуазії стоїть на реакційних позиціях, він здатен лише висмоктувати ресурси із найманих робітників і гнати їх у жерло війни, коли це потрібно, щоб захистити сферу їхнього впливу або завоювати нову. Щоб знищити систему найманого рабства потрібно, перш за все, усвідомити свої класові інтереси, пробудити вже десятиліттями сплячу класову свідомість. Поки цього не станеться — буржуазія і надалі буде диктувати свої правила гри. У їхніх інтересах тримати суспільство в невіданні та продовжувати руками робітників підвищувати свої статки.
Для початку з’ясуймо, а що ж змушує людей шукати роботу за нинішньою системою? Правильно, необхідність. Пролетарі прекрасно знають, що якщо не будуть продавати свою працю власнику засобів виробництва, то банально не зможуть вижити. У них немає доходів від капіталу чи навіть просто заощаджень, аби прожити у випадку втрати робочого місця. Проте, навіть гарантія працевлаштування не може забезпечити впевненості в завтрашньому дні, оскільки заробітні плати працівників при капіталізмі завжди тяжіють до мінімуму. Це ще не кажучи про кризи, які супроводжуються інфляцією та падінням рівня доходів і зростанням цін на товари першої необхідності[1]. Єдиною мотивацією будь-якого підприємця завжди є прибуток, усе інше для нього – просто дрібниці. Саме жага наживи керує всіма капіталістами — дрібними, середніми і крупними. Вони ніколи не пропустять можливості заробити: будь це спекуляції, економія на умовах праці чи засобах техніки безпеки. Але, головне джерело багатства буржуазії — додаткова вартість, тобто неоплачений труд працівників, який привласнюється власником засобів виробництва. Одну частину робочого дня робітник витрачає на те, щоб відпрацювати свою заробітну плату, а іншу ж працює, створюючи ту саму додаткову вартість[2].
Давайте трохи докладніше розглянемо капіталістичну економіку. Ніхто не буде сперечатися з тим, наскільки глобальним і масовим стало сучасне виробництво матеріальних благ. Для того, щоб виготовити, скажімо, мікрочіп (основу всіх сучасних технологій), треба залучити тисячі людей у десятках країнах світу — від видобутку сировини і транспортування до проектування схеми і, власне, виготовлення. А тепер уявіть собі масштаби всіх цих процесів, коли у світі виготовляються тисячі інших видів товарів щоденно. Подумайте також над тим, наскільки раціонально влаштований процес виробництва: розміщення заводів, логістичні процеси, екологічність і організація загалом.
Розглянемо простий приклад: хто, де і як видобуває ресурси для збирання, скажімо, акумуляторів? Це роблять діти на шахтах у Африці за пекельних умов. У 2019 році компанія IRAdvocates подала колективний позов проти таких гігантів як Apple, Google, Dell, Tesla і Microsoft[3]. Опікуни дітей, що працювали на шахтах, звернулися до організації після того, як дехто з них загинув або залишився калікою. Вони вирішили зупинити корпорації, які нещадно експлуатують дітей із метою отримання дешевої сировини. Кобальт, який видобувається на цих шахтах, слугує основою для сучасної електроніки (акумулятори, жаростійкі магніти і тд). Щоправда, великим компаніям не має діла до того, як буде генеруватися прибуток, та й покарання вони також не понесли. Додайте до цього також факт того, що зараз у всьому світі 80 мільйонів (!) дітей працюють на небезпечних роботах[4]. Більшості із них від 5 до 11 років і зайняті вони повний робочий день. Звідси зовсім не дивно, що більше третини із них не здобувають ніякої освіти.
Право привласнювати чужу працю це право приватної власності. Капіталізм — завжди добре (чи не дуже) організована злочинність. Експлуататорські відносини породжують цілком закономірне ставлення працівників до своєї роботи — коли ти не бачиш результатів свого труда, у тебе зникає бажання його продовжувати. Цей процес називається відчуженням[5]. Суть його полягає в тому, що від початку та до кінця робочого дня пролетарій фактично не належить сам собі. Усе, що він робить на підприємстві, дістається не йому, а власнику цього виробництва. Весь процес праці організований також капіталістом, тому для того, щоб отримувати максимум прибутку, робітників змушують трудитися якомога більше, аби постійний капітал не простоював — те, що, власне, називається експлуатацією. Цей процес відчуження має в собі два моменти: економічно-соціальний і психологічний (варто зазначити, що другий є прямим відображенням першого). Почнемо з економічного аспекту: трудячись на капіталіста, робітники разом із продуктом своєї праці «віддають» йому створену додаткову вартість, частина якої інвестується назад у виробництво (закупка/ремонт обладнання, найм нових робітників і тд). На тривалому проміжку часу це призводить до того, що буржуа стає все багатшим, а його працівники все більше бідніють. Парадокс цього моменту полягає в тому, що самі ж трударі створюють і відтворюють цю систему виробництва, за якої експлуататор накопичує у своїх руках усі багатства суспільства, залишаючи на іншому полюсі злидні.
Тепер перейдемо до другого моменту — психологічного. Відчуження праці від людини призводить до того, що робітники взагалі не бачать сенсу в роботі. Для них вона стає каторгою, бо кінцевий результат у них віднімається. Це неначе Сизіфовий камінь — повторювати те саме день за днем, навіть не усвідомлюючи навіщо. З повторенням цього циклу день у день, у робітників формується відчуття того, що їх обікрали. У сутності, так воно і є. Це також залишає відбиток на емоційному здоров’ї. Коли результати праці відчужуються від працівника, він весь процес роботи починає сприймати вороже собі. Труд із потреби в самореалізації перетворюється в повинність, яку треба просто відробити. Таким чином, розвивається відчуття того, що твоє життя позбавлене змісту. Звідси зовсім не дивно, що на такому фоні розвиваються різні психологічні проблеми. 65 % людей кажуть, що найбільшим джерелом стресу для них є робота. 6 із 10 працівників у світі відчувають стрес на робочому місці, при чому ця цифра з кожним роком лише зростає. Головними причинами називаються: низькі зарплати, регулярні перепрацювання, майже повна відсутність можливості кар’єрного зростання[6]. Українцям це також чудово знайоме: 64 % громадян зіштовхувалися з емоційним вигоранням. 22 % кажуть, що основною причиною такого стану є невдоволення роботою[7]. У Південній Кореї самогубство — основна причина смерті людей віком до 40 років. Кількість випадків суїциду там зросла вдвічі лише за перше десятиліття 21 століття[8]. Відчай став причиною 29 % із них. Ось такий він — психологічний портрет капіталізму.
Прогресивний спосіб організації економіки — це коли все суспільство є власником засобів виробництв. Чому? Тому, що тоді кожна людина відчуває причетність до великої справи. Коли експлуататорські відносини кануть в літах, результати праці більше не будуть відчужуватися від робітників. Кожен відчуває себе творцем власної долі і знає, для чого йому потрібно працювати. Також, по мірі розвитку технологій, значна частина фізичної праці буде просто автоматизована, що дасть можливість витрачати більше часу на саморозвиток та розкриття свого потенціалу. «Звучить, як утопія» знову скаже прихильник ринку. Насправді, ніяких фантазій тут немає. Трудитися — це не каторга, це природна потреба особистості. Як писав Маркс: «Труд — це родова сутність людини». Лише коли люди об’єдналися в колективи й почали спільно полювати та виготовляти знаряддя праці, зародилося те, що відділяє нас від тварин — свідомість. Працюючи, тобто активно перетворюючи дійсність, ми тим самим змінюємо й самих себе, реалізовуємо свою людську потребу. Активна діяльність, звісно ж, характерна не лише для людського виду, але саме ми не просто пристосовуємося до природи, а змінюємо її під себе, і навіть протиставляємо себе їй. Праві ж часто люблять апелювати до «природи людини», яка, начебто, полягає в тому, що насправді ми не любимо роботу взагалі, тому що в нас це закладено на генному рівні. Що ж, для юних Куртів Конорсів у мене є погані новини: расові теорії — антинаукова фікція, яка немає жодних підтверджень та виникла виключно як опора нацистської влади. Насправді ж, ключовий фактор у розвитку людини був не біологічний, а соціальний. Як уже було сказано, саме об’єднання в колективи для виживання дало можливість нашим предкам перейти від тваринної системи домінування до того, що віддалено нагадувало суспільство. Подальший розвиток усе більше відсував на задній план усе біологічне в людях, у тому числі й інстинкти. Саме так, юні арії будуть здивовані, але в нас НЕМАЄ інстинктів (окрім Eyebrow flash)[9]. Наша поведінка продиктована виключно середовищем, суспільством. Заберіть немовля від людського суспільства й людину воно буде нагадувати лише зовні.
Що ж, давайте повернемося до соціалістичної економіки. Оскільки внаслідок соціалістичної революції власниками засобів виробництва стають трударі, то й сама організація процесу виробництва змінюється докорінно. Якщо тебе не влаштовує твоя робота, то ти будеш щасливим лише уникаючи її. При капіталізмі, працівник по-справжньому отримує задоволення не коли реалізовується в роботі, а коли туніядствує. Тобто людина щаслива, поводячись, як тварина. Що це, як не розкладання суспільства? Так ось, коли економіка працює на робітників, а не навпаки, у свідомості відбуваються докорінні зміни. Ти бачиш, як навколо тебе розбудовується інфраструктура, розвивається доступна медицина й освіта, наука крокує вперед семимильними кроками — саме це дає тобі мотивацію працювати на совість. Так, багато із тих, хто звик виконувати свою роботу абияк перенесе цю звичку й у соціалізм, але з такими товаришами треба вести активну роз’яснювальну роботу. Коли ти працюєш зі спущеними рукавами на капіталістичному виробництві, то обкрадаєш капіталіста, на соціалістичному ж — усе суспільство, тобто таким чином, робиш гірше й самому собі. Лише коли робітник буде бачити результати своєї праці, він стане трудитися на совість. Ось що буде керувати людьми виконувати свою роботу справді якісно, бо відносини між агентами економіки більше не ґрунтуються на конкуренції і бажанні отримати вигоду.
Варто тут також згадати і про такий елемент надбудови, як культура. Яку роль вона відіграє в буружуазному суспільства? У першу чергу — приносити прибутки. Але крім цього, звісно ж, і пропагандистську функцію. Які ідеї вона несе в маси? Безальтернативінсть капіталізму, «американську мрію», одним словом, царство ідеалізму: зміни своє мислення і зможеш стати мільйонером чи мільярдером. Культура виражає хід розвитку економічних відносин, у тому числі й суперечності всередині них. Щоправда, буржуазія завжди намагається це приховати, замести під килим, ну й комерціалізувати, звісно ж. Дуже зручний спосіб тримати населення одурманеним. Зрозуміло, що у такий спосіб населення відволікають від дійсних, матеріальних причин бідності та війн — капіталістичний базис. Базис і надбудова, будучи в діалектичній єдності, мають взаємний вплив одне на одне. Після революції, у людей виникає інша модель розвитку й інше бачення свого місця в суспільстві. Через подолання розділення праці та передачу засобів виробництва в загальнонародну власність, буде складатися ціль кожного — тотально розвинута Людина. Спочатку в якості ідеалу, але по мірі побудови комунізму, як реальний образ. Всесторонньо розвинені люди — не лише наслідок, а і предпосилка до побудови комунізму. Для того, щоб культура дійсно могла виконувати свої функції з виховання та всестороннього збагачення особистості, потрібно, щоб саме це стало її метою, а це можливо лише через подолання товарного виробництва. Те ж саме можна сказати і про освітній процес. Школа повинна не лише давати навички, потрібні для освоєння спеціальності, а й розвивати в школярів мислення[10]. Робити із них особистостей, а не роботів. Саме цим і відрізняється комуністичне суспільство. Лише подолавши капіталістичне розділення праці й освоївши людську культуру — від філософії до математики, можна побудувати суспільство, яке справді здатне грамотно планувати ведення господарської діяльності. Побудова комуністичного суспільства вимагає від кожного індивіда брати участь у політичній діяльності, організації процесів виробництва, планування. Зрозуміло, що вузькі спеціалісти, яких у великих кількостях виробляє капіталістична система, не здатні впоратися з цими задачами. Саме тому всесторонній розвиток є необхідною складовою подолання суперечностей сучасного базису. Засвоєння всієї людської культури і її розвиток — ось що буде втілювати в життя тотальну розвинену особистість, а не прикутого до своєї професії «часткового індивіда». Стати господарем світової культури, а не її рабом — шлях комуністичного ідеалу Людини. У світі глобалізованого товарного виробництва робітник перетворюється в маленький гвинтик системи зі своїми чітко визначеними задачами. Звідси і відбувається процес відчуження, оскільки він не усвідомлює мети всього процесу ведення економічної діяльності і своєї роботи, як наслідок. Ринок керується стихією, а не продуманою координацією виробничих сил суспільства. Завдяки колективізації засобів виробництва і все більшій участі мас у керуванні господарством буде формуватися абсолютно нова людина. Людина, для якої труд буде потребою в самореалізації не лише в одній сфері, а в багатьох. Творчість і уява разом із діалектичним мисленням стануть головними союзниками такої особистості. У комуністичному суспільстві не можна бути просто частинкою, вузькоспеціалізованим працівником. А саме до такої моделі нас підштовхує поглиблене розділення праці. Люди стають подібні роботам — освоюючи лише одну сферу діяльності, бо на інші вже немає ні сил, ні часу. Ось чому кожна кухарка повинна вчитися керувати державою. Буржуазна наука любить насміхатися над цим лозунгом, бо припідносить політику як «вище мистецтво», осягнути яке можуть лише вибрані. І знову на лице наслідок економіки, побудованої на праві приватної власності: є ті, хто можуть крутити гайки, а є ті, хто можуть вершити долі інших. Знову хочу звернутися до читача: чи є комуністичне суспільство простим ідеалом мрійників, чи історично-необхідним кроком у подоланні суперечностей сьогодення?
Якщо виробничі відносини не встигають за розвитком виробничих сил, це виливається в кризу капіталізму, а остання ж, призводить до війни. Війна — це лише крайня форма конкуренції, продовження політики експансії капіталу збройними методами[11]. Зупинити кровопролиття зможе лише клас, за яким історичний прогрес — пролетаріат. Попри ліберальні міфи, суспільство може успішно вести економічну діяльність без капіталістів. Клас буржуазії стоїть на реакційних позиціях, він здатен лише висмоктувати ресурси із найманих робітників і гнати їх у жерло війни, коли це потрібно, щоб захистити сферу їхнього впливу або завоювати нову. Щоб знищити систему найманого рабства потрібно, перш за все, усвідомити свої класові інтереси, пробудити вже десятиліттями сплячу класову свідомість. Поки цього не станеться — буржуазія і надалі буде диктувати свої правила гри. У їхніх інтересах тримати суспільство в невіданні та продовжувати руками робітників підвищувати свої статки.
Аби почати аналізувати події з класових позицій та самоорганізовуватися — вступайте в наші гуртки, дивіться наші відео на ютюбі, підписуйтеся на наші медіа. Будемо разом будувати нову цивілізацію. І пам’ятайте: «Звільнення робочого класу повинно бути завойоване самим робочим класом». Миру вам, товариші!
Список використаних джерел:
[1]https://www.statista.com/statistics/685943/cpi-inflation-rate-europe/
[2]К. Маркс. “Капітал. Критика політичної економії” том 1 //додаткова вартість
[3]https://www.ferra.ru/news/techlife/proizvoditelei-smartfonov-obvinili-v-smerti-detei-v-afrike-16-12-2019.htm
[4]https://tass.ru/ekonomika/11626631
[5]https://www.marxists.org/russkij/marx/1844/manuscr/4.htm //відчуження
[6]https://wow-webmagazine.com/workplace-stress-a-21st-century-health-epidemic //вигорання
[7]https://www.rabota.svinfo.com.ua/ukr/34-nevtshna-statistika-64-ukrayincv-vdchuvayut-emocyne-vigorannya.html //статистика по Україні
[8]https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%BC%D0%BE%D0%B3%D1%83%D0%B1%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0_%D0%B2_%D0%9F%D1%96%D0%B2%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%96%D0%B9_%D0%9A%D0%BE%D1%80%D0%B5%D1%97
[9]https://youtu.be/BtAGeVaSapY //інстинкти
[10]Эвальд Васильевич Ильенков “Школа должна учить мыслить”
[11]“Политическая экономия. Учебник” //криза капіталізму
[2]К. Маркс. “Капітал. Критика політичної економії” том 1 //додаткова вартість
[3]https://www.ferra.ru/news/techlife/proizvoditelei-smartfonov-obvinili-v-smerti-detei-v-afrike-16-12-2019.htm
[4]https://tass.ru/ekonomika/11626631
[5]https://www.marxists.org/russkij/marx/1844/manuscr/4.htm //відчуження
[6]https://wow-webmagazine.com/workplace-stress-a-21st-century-health-epidemic //вигорання
[7]https://www.rabota.svinfo.com.ua/ukr/34-nevtshna-statistika-64-ukrayincv-vdchuvayut-emocyne-vigorannya.html //статистика по Україні
[8]https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%BC%D0%BE%D0%B3%D1%83%D0%B1%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0_%D0%B2_%D0%9F%D1%96%D0%B2%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%96%D0%B9_%D0%9A%D0%BE%D1%80%D0%B5%D1%97
[9]https://youtu.be/BtAGeVaSapY //інстинкти
[10]Эвальд Васильевич Ильенков “Школа должна учить мыслить”
[11]“Политическая экономия. Учебник” //криза капіталізму
28 квітня, 2023
Автор: Сталевий Алхімік
