Лист: Оптимізація праці вантажників в одному київському Сільпо

Почну, мабуть, здалека. Нашому магазину зо два десятки років. Крамниця середніх розмірів. Спочатку вона була «супер», по виторгах рівна товарообороту. Тільки хлібобулочних виробів привозили по сорок п’ять «хлібних вагонків». Працювало по шість вантажників на один магазин; три на зміну. Магазин працював із восьмої по двадцяту годину вечора. Певний час таке «спокійне» положення зберігалось, але потім…

Як же капіталісту витягнути більше прибутку з цього магазину? Роздумувало панство приблизно ось так: «Нумо, збільшимо робочий день до 22-х! Але тоді вантажники будуть переробляти 2 години, та ще й кожну зміну понаднормово? А за понаднормову роботу їм треба платити подвійний тариф! Як же законно обійти КЗпП? А давайте ми зробимо так: два вантажника будуть приходити о восьмій годині і закінчувати роботу о двадцятій. А третій починатиме о десятій й закінчуватиме о двадцять другій годині. А як поступити із тим, що на двох вантажників перші 2 години інтенсивність збільшується на 33% на кожного?! А те, що останні дві години на одного вантажника інтенсивність збільшується відразу на 66%?! Подачу товару в торговий зал ніхто не скасовував! Встигай!»

Керівництво даний аспект не цікавить, адже всі промовчали! Наше мовчання – їх прибутки! Наше мовчання – наші проблеми зі здоров’ям від наднормової праці та більшої інтенсифікації! Адже твоя смерть їх не хвилює, тебе завжди можна замінити. Але це був не останній утиск робітників з метою збагачення.

Незважаючи на попередні утиски, життя продовжилося. Ба більше, капіталістична конкуренція збільшилась, що не могло не вплинути на працівників! Наш магазин на нашому торговому місці не є поодиноким. Для нього знайшлася низка конкурентів! На наступній зупинці громадського транспорту буде ТРЦ, в якому величезний гіпермаркет, а на сусідній вулиці розташувався маленький АТБ. Відповідно, конкуренти полегшили навантаження на нас, працівників магазину. Проте зменшився ж і прибуток магазину, тобто виторги. Як же нашому керівництву збільшити виторги? Зробити магазин цілодобовим, працювати, коли конкуренти вже зачинені!

Господарі ще більше інтенсифікували роботу невеличкого штату робітників, а згодом «оптимізували» його – 4 вантажники на магазин. По одному на зміну! Встигай як хочеш! Спочатку падали з ніг, однак поступово пристосувались, відпрацювали послідовність дій. Та й капіталістична система дає тимчасове полегшення: населення бідніє, водночас виторги падають, себто, навантаження зменшується. Пристосуватися та надіятися на «анархію» ринку – ось що залишалося працівникам, це рабство у всіх вимірах.

Але капітал не вгамувався: «Як же його саме, зрештою, збільшити прибуток? А давайте «оптимізуємо» одного денного вантажника». Людина звільнилась, і на вакансію не стали брати нову. Через день вантажник є, через день нема. Те, що дуже терміново, наприклад, завезти хліб в торгівельні зали, хто ж цим тоді займатиметься? Робить приймальник (зовсім інша посада)! Те, що «потерпить», як-от розбирати товар із піддонів… «Завтра буде вантажник!» І поставили тільки в денну зміну саме того, хто вислужувався, хто дуже хотів догодити керівництву. Він приходив через день і розгрібав завали за 2 дні!! І коли здавалося, що народ і так принизили максимально, що визискали з праці робітників Сільпо все до останньої копійки, витрясли та забрали всі життєві сили, то трапилося те, що ще сильніше погіршило життя звичайного найманого працівника.

Отже, ми, наймані «раби» фірми Сільпо, дошкандибали до війни. Перші дні – паніка! Ніхто не бачить перспектив, не бачить майбутнього. Біля м. Києва стоять війська РФ. Більшість працівників або виїхала з України, або сховалася по селах.

Утім, заробляти гроші підприємці не припинили. Керівництво магазину почало дзвонити кожному, дізнаватися стан кожного працівника. Деякі магазини позачинялися, з інших магазинів перевозять непроданий раніше товар. Наш продовжив працювати. Із бази привозять товар не кожен день, ще й часто не той. Привозять що-небудь, а не те, що потрібно. Наприклад, привезли цілий полет (піддон) соусу 1800 пляшечок по 75 грамів кожна. Однакових! Водночас декілька днів хліба в магазині не було зовсім! Потім тільки білий і не більше ніж два батона в одні руки. Такий логістичний геній у капіталістів. До нашого магазину переводять й прикомандировують залишки трудових колективів ще 2-х магазинів. Вводять нічну комендантську годину. Магазин працює з дев’ятої до сімнадцятої.

Буквально на 3-й день війни керівництво скликає загальні збори. Зачитують нам звернення власника бізнесу, який на ПМЖ у Німеччині з 1998 р. (прим. ред.: власниками «Сільпо» є Роман Чигір та Володомир Костельман. Вони володіють Сільпо через компанію «Fozzy group», яка також пов’язана з банком «Восток» та «Roshen». Ці капіталісти мають багатомільйонні (у доларах США) статки, наживаючись на монополії у сфері ритейлу, банкінгу та агробізнесу): «Ми повинні бути разом! Ми повинні бути патріотами! Ми повинні допомогти один одному»! Зачитують далі: «На період війни працівникам буде надбавка за роботу в розмірі 100% оплати». А в м. Буча вже вибухають снаряди. Кажу при всіх на зборах: «Якщо наш власник такий патріот, то нехай сідає в Бучі в окоп! Хай патріотично захищає свою ж власність! А з Німеччини з його баблом і я можу бути патріотом»!

Отже, перші дні війни були позаду і фірма оговталась. Ланцюжки поставок з горем пополам відновились. Асортимент відновився майже весь. І головне для фірми – «кріпаки» не розбігаються, є кому батракувати! Пани все думають: «Як же повернути втрачене, тобто заробити більше, аніж було збитків? Та ще й подвоїти капітали, а краще потроїти»!

Час комендантської години зменшили, проте вона досі залишалася, а тому цілодобову роботу не відновити, а штат скорочувати ще тоді не дозволяла держава (це було до прийняття закону №2136). Усе ж таки можна відкрити магазин із 8-ми ранку, але багато годин, в які раніше змушували горбатитися на фірму, тепер випадали з графіку через комендантську годину. Якщо працівник приходить, а магазин зачинений (комендантська година), то то діє така законодавча форма: «Вимушений прогул не за вини працівника» – (положення КЗпП)! Вийшло, що працівники сидять удома, а їм платять 2/3 від середнього заробітку. Щоби цього не платити, Сільпо вимусило нас «добровільно» написати, що ми всі хочемо працювати всього 1/4 ставки. Це аби на одну ставку помістити аж 4-х працівників! У результаті кожному дістались усього 44 години в місяць робочих. Нічні зміни відсутні! Після закриття магазину залишається тільки охорона. Але! Через порушення поставок товарів – на складі «український національний безлад» (не плутати із «русским национальным бардаком»), магазин почав працювати з 8 по 19-ту, а потім і до 22-х. Маємо 14 годин на зміну! Отже, всього три зміни в день. А днів то в місяці не менше тридцяти, відповідно, на задоволення всіх потреб складу необхідно мінімум десять вантажників на магазин. А штат скорочено вже до трьох!

Як же власнику ще зекономити на зарплатні (та сама оптимізація)? А нехай вантажник приходить не на 8-у, а на 9-у ранку. І працює до 18-ї. Приїздить товар рано (у 8), або після 18-ї. Охоронець відкриває ворота, а вантажника-то немає! Адміністратор магазину йому говорить: «Ти що, не мужик? Не можеш витягнуть піддон з машини»? Раз витяг замість вантажника, завтра ще раз – і так багато разів повторювалося, що дало поштовх до народження ідеї: «Нехай вантажник працює всього до 15-ї»! А навіщо взагалі аж 3 вантажника? Уже «оптимізували» посаду вантажника до 2-х чоловік по 0/5 ставки! Третій – зайвий! Тепер хочуть зробити посаду всього одного вантажника на весь магазин!!! А коли нема вантажника, то виконувати розвантажувальні та навантажувальні роботи мусить охорона! Ще й безкоштовно!! І працівники самі «погодились»!!!

Наведу ще один приклад економії: до війни в Сільпо була доплата 10% за «гіпермаркет», тобто коли працюєш у дуже великому магазині. Та ще й була «замануха», що називалася «приведи друга»: приводиш когось, той «хтось» працює 3 місяці, після цього ти отримуєш 600 гривень додатково, за кожного приведеного. А коли приведеш студента вишу стаціонару і він пропрацює один місяць, ти отримуєш аж 750 гривень плюс знижки на деякі продукти місцевої кулінарії (салати, що робляться в магазині і т. д.). Усі ці «заманухи» скасували!

Таким чином, підсумовуючи, за 20 років діяльності магазину весь час капітал проводив політику скорочень, оптимізацій, обману, а під час війни розкрив свою сутність до кінця. За 20 років з 6 вантажників до 1. Люди мають виконувати чужі обов'язки – безкоштовно. Страх втратити роботу, мовчання та ігорування експлуатації призвели працівників Сільпо до положення не просто найманих «рабів», а звичайних гвинтиків у корпоративній системі фірми. Нас можуть викинути на вулицю в будь-який момент задля збільшення прибутків двох-трьох олігархів. На один гвинтик дається максимальне навантаження, аж поки той не зламається під тиском гніту. А потім вставлять новий. Бо ж не за рахунок панів-власників «виховують» майбутніх рабів? Ось така вона, «оптимізація»!

Памятаєте, я вище писав про надбавку для працюючих 100 % «на період війни»? Вже пішов слух, на рівні пліток, що доплата нам буде не 100 %, а лише 50 %! Підходжу я до управа (керуючий магазином): «А Ви мені можете назвати точно, по днях, коли нам 100% доплати, а коли 50»? Каже: «Так у групі було (у Фейсбуці є закрита група для працівників магазину)». Відповідаю: «Там є тільки перше повідомлення про 100% доплати на весь період війни»! Управ не згоден: «Ні! Був потім додаток. Нам зменшили до 50%». Допитуюсь: «А які дні? Конкретно»! Управ дивиться в смартфоні: «До кінця лютого точно 100. Далі… А потім куратор (це начальник, який вище керуючого магазином) вносила поправку».

Адміністрація не повідомила, коли надбавка була 100%, скоріше за все, лише до 1 березня. Так робітників Сільпо вкотре обманули.

Структура сучасної економіки України вимагає велику кількість найманих працівників у сфері торгівлі. Водночас, саме ці робітники перебувають у найбільш вразливому становищі, найбільше переробляють і в середньому найменше отримують. Середня зарплата працівника торгівлі в Україні – 11000 гривень, а середній робочий день 8,8 години. Для порівняння, в промисловості середня зарплата складає 15000 гривень, а середній робочий день – 6,6 години.

Можна було б це виправдати важким положенням країни, спричиненим зовнішньою агресією, але ми бачили на прикладі автора листа, що пани підприємці й раніше порушували норми та права Трудового кодексу. А після початку війни вийшов дійсно цікавий закон, який, звісно, аж ніяк не пригнічує одну зі сторін конфлікта. Насолоджуйтесь:

«З 24 березня 2022 р. діє Закон України від 15.03.2022 р. № 2136–IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Цей закон, зокрема, «заморожує» дію деяких статей КЗпП. Під час воєнного стану не діють: ст. 71 КзпПр. Заборона роботи у вихідні дні. Винятковий порядок застосування такої роботи; ст. 72 КзпПр. Компенсація за роботу у вихідний день; ст. 73 КзпПр. Святкові та неробочі дні».

Та тільки працівників торгівлі така дрібниця, як КЗпП, і раніше не торкалася, бо вони завжди працювали у вихідні та у святкові дні без жодних надбавок. Важливо зауважити, що описана в листі мережа «Сільпо» входить до холдингу «Фоззі груп», а він ніколи не славився хорошим ставленням до співробітників. Схожа ситуація спостерігається у всіх великих торгових мережах без винятку, через конкуренцію ж усі знижують витрати на робочу силу. У малих торгових підприємствах ситуація ще гірша, оскільки малий бізнес не може конкурувати з великими цінами, він може натомість знизити зарплати працівників до мізеру (менші навіть за офіційний прожитковий мінімум).

Незважаючи на всі розповіді про постіндустріальну економіку, торговельний бізнес стабільно приносить прибутки тільки своїм господарям (переважно монополістам), а працівники торгівлі були й залишаються однією з найбільш безправних і експлуатованих категорій трудящих. І лише об’єднавшись для боротьби за свої права, ми зможемо перемогти це прокляття. Інакше нас і далі змушуватимуть працювати понаднормово, виконувати чужі обов’язки, і все це за нашою згодою, адже що може зробити один працівник перед суворим та розгніваним «начальством»? Але, зберися ми разом, – уже керівництву доведеться думати, як від нас врятуватися. Під час війни страйк буде оголошено національною зрадою, а держава спробує його задушити. Але не варто терпіти приниження щоразу, адже тоді ще кілька мудрих законів, і перспективи боротьби узагалі стануть примарними.