Огляд українського сільськогосподарського експорту

Із самого початку неолітичної революції, коли людство приблизно 11-10 тисяч років тому перейшло від привласнюючого господарства до відтворюючого, та почало займатися вирощування рослин, стало питання зберігання та переробки плодів праці в полі. А вже 9,5 тисяч років тому з’являються силоси, примітивні млини – зернотерки та розтиральник. Тоді ж починається стратифікація суспільства та торгівля (обмін) надлишками продуктів виробництва [1,2,3].

З того часу прогрес людства зайшов дуже далеко, але принципово в сільському господарстві змінилася лише одна річ, а саме його основна ціль, зараз воно ведеться заради надлишку для продажу.

Давайте розглянемо статистику по споживанню та експорту продукції сільського господарства в країні на 2021 рік, за її основними зерновими культурами [4,5,6]:

1. Пшениця – вирощено 33,0 млн. т., використано у межах країни 10,0 млн. т., експортовано 18,0 млн. т.
2. Кукурудза – вирощено 42,97 млн. т., використано у межах країни 12,2 млн. т., експортовано 24,0 млн. т.
3. Ячмінь – вирощено 10,59 млн. т., використано у межах країни 4,0 млн. т., експортовано 5,8 млн. т.

Водночас, зі слів представників уряду, ситуація виглядає трохи інакше [7]. Загальне внутрішнє споживання зернових складає 19,0 млн. т., зокрема 7,0 млн. т. пшениці при загальному зборі зернових за 2021 рік у розмірі 85,7 млн. т.

Також потрібно розглянути ситуацію з головною олійною культурою, соняшником. Розглянемо ситуацію за 2019. Тоді було вирощено 15,47 млн. т. соняшнику, з якого використано в межах країни 15,2 млн. т., а експортовано всього 50 тис. т. [8].

Здавалося би, що ситуація з соняшником виглядає кращою, але це не так, бо на відміну від зернових культур – соняшник експортують в переробленому стані, а саме у вигляді олії. Для розуміння процесу переробки потрібно знати, що вихід масла з соняшнику складає 45-50 %. Усього в Україні вироблено 6,6 млн. т. соняшникової олії. Для отримання такої кількості олії потрібно переробити мінімум 13,2 млн. т. соняшнику, а більш вірогідно всі 14 млн. т. При цьому всьому, лише 0,47 млн. тон спожили українці, уся інша олія пішла на експорт, який склав собою 6,2 млн. тон.

Варто зазначити, що Україна з 2018 року є найбільшим виробником та експортером соняшникової олії в світі. Залежно від року, доля української олії сягає до 31% світового виробництва [22,23]. Але чому тоді ціни на олію для населення щодня ростуть? Відповідь доволі проста та банальна – тому що продавати олію населенню дешевше світових цін не вигідно, а жоден капіталіст не буде втрачати прибуток, навіть якщо доведеться вбивати людей голодом. Знайома ситуація: «Не доїмо, але вивеземо».

Ситуація з іншими олійними аніяким чином не відрізняється від вищеописаної ситуації із соняшниковими. Також, опираючись на публічні джерела, мало відрізняється від неї і ситуація на кінець 2021 року [9,10,11].

Треба зазначити, що відходи екстракції олії пороблюються на брикети та використовуються для пічного опалення приміщень, що стало актуально в умовах подорожчання вугілля після подій 2014-2015 років.

Якщо проаналізувати попередньо наведенні данні, становиться зрозуміло, що українська сільськогосподарська сфера діяльності на пряму залежить від експорту, оскільки за кордон відправляється 56-85 відсотків продукції основних с/г культур.

У торгівлі будь-чим та будь-коли найбільші фінансові потоки та найбільші прибутки знаходяться завжди у руках дилерів найвищого порядку. Сільське господарство не є виключенням, левову частку прибутку отримують великі трейдерські компанії.

Самі прибутки утворюються працею десятків тисяч українців у сільськогосподарській і логістичній сферах, а також надмірною спекуляцією, яка є можливою унаслідок значної монополізації галузі, що ми продемонструємо далі.

З торгівлі зерном у 2021 році трейдери отримали 12,5 мільярдів $ за експорт 51,2 млн. тон зернових [12,13,14]. Лідерами експорту є такі компанії: Кернел, Нібулон, Cargill, Louis Dreyfus Company, Sierentz Global Merchants.

З експортом олійних культур та олії ситуація відрізняється, оскільки увесь експорт проходить через асоціацію «Укроліяпром», яка є організацію, що регулює відносини між трейдерами, виробниками олії та державою [16].

Головою цієї організації є заступник міністра у минулому, а нині генеральний директор Степан Капшук [17]. Він очолює асоціацію з того часу, як покинув державний пост. Це спонукає до думок про зростання влади та капіталу.

З торгівлі олією було за 2021 отримано 5,32 мільярда доларів з експорт 7,3 млн. т. соняшникової олії [18]. Лідерами експорту є: Кернел, Сантрейд (Bunge), Cargill, Дельта Вилмар СНГ, Олсидз Блэк Си. Ці компанії контролюють 47%, причому майже чверть контролює Кернел. Усього 10 найбільших компаній займають 65,1% ринку олії [19].

Дуже цікаво також розглянути, які з цих компаній є вітчизняні. Cargill – США, Louis Dreyfus Company – Нідерланди, Sierentz Global Merchants – Люксембург, Сантрейд – США, Дельта Вилмар – Сінгапур, Олсидз – Люксембург. Залишаються лише Кернел та Нібулон, але й з ними все ну дуже просто.

Акціонерним товариством Кернел на 39,93% володіє компанія Namsen LTD, що належить Андрію Веревському та зареєстрована на Кіпрі. Решта акцій переходить з рук в руки на Варшавській Біржі між європейськими інвестиційними та пенсійними фондами. Як підсумок неукраїнська [24].

А ось ООО «Нібулон» має цілком українських власників, але вони повністю залежать від європейських кредиторів, в першу чергу Європейського банку реконструкції та розвитку [25,26].

Фактично між виробниками агропродукції (тобто сільським пролетаріатом) і її численними споживачами в Україні та в світі стоїть група надбагатих спекулянтів та експлуататорів, які заради загарбання продуктів праці готові змушувати голодувати і виробника, і споживача, аби тільки на біржах були вище котирування.

Сьогоднішня ситуація складалась на протязі останніх 20-25 років і визначила напрям розвитку сільського господарства в державі. Націленість на експорт призвела до декількох негативних наслідків, а саме:

1. Концентрація левової частки фінансів не в руках виробників, а у перекупників, а це призвело до:

1. Затримка розвитку малих та середніх підприємств.
2. Відмирання села.
3. Застаріння парку землеобробних знарядь та с/г техніки.

2. Вирощування лише популярних на міжнародних ринках культур, що своєю чергу призвело до:

1. Занепаду сівозміної системи землеробства.
2. Виснаженню ґрунтів, особливо чорноземного поясу та зони сухого степу.
3. Засмічення полів бур’янами, хворобами та шкідниками.
4. Занепад буряківництва та цукрової промисловості.
5. Занепад тваринництва великої та малої рогатої худоби.

3. Стагнація елеваторних потужностей.

Якщо перші два пункти проявляли себе потрохи та постійно, то третій пункт мало впливав на розвиток економіки. Трейдери викупали у держави або будували собі елеватори в мінімально необхідних кількостях для ефективного вивозу за кордон продукції рослинництва. Також масово будувались річні та морські термінали для вивозу зерна та олії найдешевшими способами.

Через це елеваторна система була розрахована на пікову завантаженість на момент збору основних культур. Загальна потужність усіх елеваторів (включно з припортовими та примлиними) складала на початок 2022 року 57,7 млн. тон [20,21]. При цьому державний рекомендаційний план ( відомий в вузьких колах як «план 100») розраховано на загальний щорічний врожай зернових у розміри 100+ млн. тон лише зернових культур. До цього треба додати 25 млн. тон олійних культур.

Тобто елеваторні потужності не можуть забезпечити зберігання навіть 50% запланованих врожаїв. Це зіграло злий жарт після подій 24 лютого. Виявилось, що досі не реалізовано значну частку врожаю 2021 року, а врожай 2022 очікувався більше середнього. До того ж через морську блокаду не було можливості вивезти ні зерно, ні олію безпосередньо за кордон.

Внаслідок бойових дій було виведено зі строю 9,7 млн. тон елеваторних потужностей [22], іще 3-3,5 млн знаходяться на окупованій території. Тобто наразі загальні потужності зберігання складають 44,5-45,0 млн. тон.

Саме тут відбувається така необхідна «Зернова угода». Вона фактично рятує «вітчизняні» трейдерські компанії та врожай, що міг просто загинути в полях через не можливість його збору. І як би уряд не відхрещувався, він пішов на згоду з агресором, задля забезпечення інтересів вітчизняного капіталу. Все це лише доводить тезу про зростання фінансового капіталу з державою.

Усі роки незалежності сільське господарство змінювалось, вплив ринку призводив до все більшої розбалансованості та перекосу до зернових й олійних культур. Зменшувались площі посіву льону олійного, льону-довгунцю, цукрових буряків, кормових сумішей. Але навіть якби фермери та агропідприємства захотіли щось з цим зробити, вони не змогли б, тому що знаходились в залежності від трейдерів, які хотіли лише вивозити найдорожчі на світовому ринку культури.

Концентрація прибутку в руках трейдерів призвела до погіршення становища на селі. Через те, що малі та середні господарства не мають своїх потужностей для збереження зерна, вони змушені продавати свої продукції під час збору, інколи відразу з поля, за найнижчою ціною. Відповідно через це зменшуються зарплати у робітників, зменшується кількість робочих місць, а молоде покоління переселяться в місто в пошуках кращого життя, і село по-троху вмирає. Все це змушує згадати один старий вислів: «Капіталіст заради прибутку готовий скоїти будь-який злочин». Навіть якщо цей злочин – катастрофа цілого народу...

Чи не наспів уже час, щоб відвернути катастрофу і зробити нову «червону зиму»?