Лист: Справедливість крізь пальці

До початку повномасштабної війни не вірив, що вона можлива. Ну не нападуть, у нас же ж труба газова, як же прибутки? Як же глобальний ринок, санкції, осуд?

Я не уявляв, що можна так надійно торгувати й далі під час війни. Та й заспокоював себе й сім’ю тим, що ну це ЗМІ розводять шум, ну вже 8 років нападають повномасштабно.

Якось думав, що нічого толком не зміниться, навіть після заяв сусіднього тирана. Ну зайдуть військові на Донбас — їх там не було до цього? Ну буде битва за ті регіони, які вже й так розірвані війною… Це було б дуже жахливо, але я не очікував тієї катастрофи, яка прийшла на мою рідну неньку.

Спочатку повномасштабної війни не вірив у неї. Коли зранку 24-ого проснувся, то подумав, що це сон. Не вірив, що це можливо, думав, що це жарт і треба спати…

Не жарт. Дзвінки від рідні з інших областей, плач, наступні декілька днів були виключно проведені у світлі моніторів у бомбосховищах.

Сусіди їхали в далеку дорогу, розказували, як на трасі на захід люди через паніку вмирали на дорозі у ДТП…

Самі переїхали в іншу область, де було не так гучно й далі від мижебратів.

Ненависть та несправедливість, жаль та патріотизм змусили мене піти в ТЦК, щоб дізнатись, як я можу бути корисним. Це був той час, коли на ентузіазмі й афекті перших днів підступної війни всі самі йшли до ТЦК. У мене ні військової кафедри, ні строкової. Типовий робітник-інженер. Прийшов, людей було багато. Розвернули, сказали, що самі зв’яжуться, коли прийде мій час.

Але люди звикають до всього, у Лондоні в часи Другої Світової, через певний час постійних бомбардувань, уже люди ходили в паби. Не скажу, що звик до війни й це було нормально, ні, кожен день закінчується і починається з думок про війну, але існував, була якась рутина.

Через деякий час я зрозумів, що це війна не за Україну, а проти Росії. Дивлячись на те, як людей пускають на м’ясо. Ні, зрозуміло, що стараються знайти місце максимально корисне, їм немає сенсу просто так втрачати солдат, але місце не завжди рятує від обставин, а обставини різні. Я не військовий експерт, я не можу судити рішення командування, але наслідки помітні.

Завжди донатив на ЗСУ, у перші дні війни віддав майже всі свої збереження на це. Донатив, бо я не бачу передумов революцій у жодній зі сторін конфлікту, тому граюсь в опортунізм. Та й сильно полівів після майже двох років війни.

А воювати, навіть якби й хотів, немає можливості. Батько дружини другої групи інвалід, сестра — першої. Лежача бабуся, кволий дід, на той час одна мала донька.

Був на початку повномасштабної війни в ТЦК, хотів отримати відстрочку у свій військовий квиток. У мене на той час було право на відстрочку згідно з Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», стаття 23, абзац 11.

Майор вислухав мене, але сказав, що зараз відстрочок не дають і записав у мою особову справу, що в мене відстрочка, обумовив це тим, що зараз дають лише 300-им військовим і родичам 200-их, бо процес складний. Сказали просто носити із собою документи, які дають право на відстрочку.

Йшов час, а війна не закінчилася. Життя на паузі. Спочатку ковід, а тепер війна. Уже візуально постарів, а жити так і не почав.

Зараз маю двох чудових дітей, яким менше 3-ох років. Молодшому менше року. Часто якось ходив із дітьми, бачив людей у формі, що підходять до перехожих на вулиці. Бачив, як грузять у сумнозвісні «бусіки», але мене ніколи не чіпали, бо діти, певно.

Одного разу був без дітей, так, по справах, і пристріли мене на вулиці. Їх було 4-ро. Це було вперше за час війни, десь на початку червня. Спальний район. Я спілкувався максимально ввічливо, не вимагав документів, не конфліктував. Показав ті документи, що дають мені право на відстрочку. Квитка я із собою не ношу, бо там відмітки немає, бо не робили в той час, повісток мені не приходило.

Образи, погрози і приниження почув у свій адрес. Декілька разів хотіли мене в білий Т4 забрати, я казав, що в мене справи, а документи я показав. Жодних моїх аргументів, пояснень вони не слухали, а лише ображали й погрожували. Після розмови сказали, що ми про тебе не забудемо, чекай. Незважаючи на все, я розумію, що це лише погрози, адже я їм нічого не зробив, я не один такий та і спілкувався максимально коректно й чемно.

Та й існував собі далі, уже майже забув про цю ситуацію.

28 червня, День Конституції, прокинувся перед робочим днем і дивлюсь новини в ТГ, що прийняли поправку 9342, яка мене, можливо, позбавляє відстрочки. Я щось не дуже зрозумів спочатку, як я її міг пропустити мимо себе. Але, виявляється, все було в кращих традиціях. Її розробляли з 29 травня. Стосувалася вона виключно підвищення виплат військовим — я тільки за, будь-які зміни, які покращують життя великої частини людей — це добре.

Але, як виявилося потім, поправку, яка позбавляє мене права безумовної відстрочки, внесла непублічний депутат Безугла М. В. (р.к. № 418) (оціночне судження — підставний депутат, лобіст, який в Раді просто щоб найбільш непопулярні правки вносити) за день голосування — правка № 144 у порівняльній таблиці. Правка 146 його врахувала, там уже наші депутати з синьою кров’ю фігурують.

Порівняльну таблицю депутати побачили 28.06.2023, у день голосування за законопроект.

За самого депутата не чув, не цікавився, юридичні блогери про неї відгукувались однозначно. Я більше розумів, чому її внесли таким чином і чому її взагалі внесли.

Потім виявилося, що правку опублікували ще до її підписання президентом. У мене не було жодних сумнівів щодо її підписання. Після підписання був наказ про те, як ці зміни почнуть діяти.

Усі зміни цієї поправки, крім ст. 23 аб. 11, починають діяти через 30 днів після публікації. А скасування права на відстрочку — з дня публікації. Також дали 30 днів на роз’яснення змін. Опублікували його ще до підпису президента — усі чудово знали, що його підпишуть. І зрозуміло, що в медіа, в основному, були заголовки в стилі «Гарант підняв виплати військовим».

Єдине, що внесли в ДЕНЬ ГОЛОСУВАННЯ статті одне речення: "… якщо немає інших працездатних осіб, які можуть здійснювати догляд».

І ніхто з юридичною освітою зі знайомих не може дати чітку відповідь — а що ця зміна означає для мене в моїй ситуації?

Пройшло 30 днів, жодних роз’яснень немає. Ну як, знайомі юристи кажуть, що ситуація складна, але зараз за цією статтею відтермінувань служби не дають.

Тобто, виходить, що жінка, яка вже не отримує довгий час доходу, без декрету (дякую схемі самозайнятих робітників за контрактом), маючи двох дітей, за якими постійно потрібен догляд на більш ніж повний робочий день, має утримувати й допомагати всій своїй і моїй рідні?

Якщо так, то я не знаю, де саме знаходиться більший ворог українців — на фронті чи в тилу. Яких вони дітей очікують у неповних сім’ях потім? Хто буде займатись нашим світлим європейським майбутнім, про яке вони вже нам говорять всю нашу незалежність?

Виїжджати за кордон я не буду до останнього. Я не маю бажання, я люблю Україну всім серцем, її народ, культуру і природу. Я не маю на це грошей, щоб усіх вивезти. Я не маю бажання починати життя, яке й так із 2020 року життям складно назвати. Та і якщо всі будуть ось так виїжджати, то хто залишиться? Вічно тікати не можна, бо з часом не залишиться куди.

Чому в часи максимального національного об’єднання ми бачимо такі закони, які трактують, я впевнений, за директивою зверху? Ви думаєте, що люди з інвалідністю — це просто відмазка від служби? Та я думаю кожен віддав би все, щоб цієї інвалідності не було. Хто буде утримувати сім’ї? Держава? Хтось у це вірить?

Чому та ж держава не карає, нехай і показово, тих, хто творить беззаконня? Я хочу вірити, що в державі все ж більшість людей хороші, правильні. І якщо це так, то чому неправильних не карають найбільш строго? Щоб люди розуміли, що після перемоги в них є дійсно якісь передумови для змін на краще? Яким чином держава може вимагати від нас виконувати свої обов’язки, коли її представники не дотримуються законів?

У будь-якої держави найцінніше — це її люди. Але я все більше приходжу до висновку, що це не національно-визвольна війна за Україну. Це війна проти Росії.

А що буде після війни — начхати, буде інша влада, інший час — хай розбирається.

Пояснень, я здогадуюсь, до правок так і не буде, а буде виключно практика. Йти в ТЦК СП за поясненням? Мене там укомплектують відтермінуванням і дадуть Соціальну Підтримку юридичну? Не знаю, багато хто туди ходив, хтось добровільно, хтось примусово. Дехто з них не вернувся, а дехто вже й не повернеться. А дехто вже вернувся, хто у відпустку до сім’ї, хто з пораненням, а хто вбитим…

Перепрошую за крик душі, здогадуюсь, що моя ситуація не одинока, що десь є такі самі люди, як я, у таких самих чи гірших умовах. Але я вже не знаю, куди звернутись, та і звертатися так, щоб це було максимально корисно для інших.

Так ось, можливо хтось із товаришів може підказати, що мене чекає юридично? Сідати в тюрму не варіант. Бо яка різниця, де мене не буде з сім’єю — на фронті чи тут. Хоча тут я хоча б буду їх бачити, і, можливо, доживу, щоб до них повернутись.

Не дивлячись на те, що закон № 9342, про який йде мова в листі, вийшов ще 2 місяці назад, наслідки від його положень населення починає відчувати тільки-но зараз, коли з’явилися приклади того, як норми цього закону впливають на право отримати відстрочку від мобілізації.

У зв’язку з цим юридичний відділ РФУ вважає за потрібним надати необхідні юридичні пояснення щодо нового порядку отримання відстрочки від мобілізації у зв’язку із цим законом.

Ми погоджуємося з автором листа в тому, що останню правку, яка якраз відносилась до питання отримання відстрочки в мобілізації, було подано нахабно, адже людям фактично не дали можливості якось підстрахуватися стосовно отримання можливостей на відстрочку у зв’язку із цими змінами. Інакше наша влада й не могла зробити, бо закон тоді б, не дивлячись на всю медійну підтримку, був би прийнятий дуже різко й, можливо, не міг би бути прийнятий у теперішньому вигляді. Тому такою хитрою комбінацією ми й отримали для себе, що ті підстави, які гарантували нам захист від мобілізації, тепер стають недійсними.

Згідно з новим положенням, який вносить цей закон, абз. 11 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» відстрочку від мобілізації отримують особи, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного зі своїх батьків або батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I або II групи за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, які зобов’язані відповідно до закону їх утримувати…

Виходить, щоб отримати відстрочку, мало мати родича інваліда, як це було раніше, потрібно, щоб у цього родича не було інших осіб, крім Вас, які зобов’язані були б його утримувати. Тепер працівники ТЦК будуть більш причепливішими до людей, які можуть на цій підставі отримати відстрочку, адже склад родини на наявність інших працездатних осіб ТЦК будуть пробивати через дані особистих справ, тобто застосовувати ресурси МВС і в особистості поліції, для того, щоб знайти вам заміну, поки ви будете проходити військову службу. Але чи будь-якого працездатного члена вашої родини можна зобов’язати утримувати та доглядати за Вашою дитиною, батьками, дружиною поки Ви будете на службі? Давайте розбиратися.

Працездатна особа — особа віком від 16 років, яка проживають на території України та за станом здоров’я здатна до активної трудової діяльності (п. 16 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про зайнятість населення»).

Тут відразу виникають питання. А якщо працездатний член сім’ї перебуває за кордоном або навіть на окупованій території? А навіть якщо він і перебуває в Україні, що робити, якщо він безробітний і не може утримувати навіть самого себе? Або якщо в сім’ї є мати-інвалід, якій потрібен догляд, її чоловіка мобілізували, а в сім’ї залишилася одна 17-річна дитина? Невже їй доведеться забезпечувати матір, навіть якщо в неї немає роботи, а сама вона може отримувати вищу освіту, через що вже її батькам необхідно її утримувати (допомагати матеріально), але ніяк не навпаки.

Ні, неповнолітня, нехай і працездатна дитина не зобов’язана, виходячи із законодавства, утримувати батька, матір, бабцю, діда інваліда.

Згідно із ч. 1 ст. 102 Сімейного кодексу України, повнолітні дочка, син зобов’язані утримувати батьків, які є непрацездатними й потребують матеріальної допомоги.

Непрацездатні громадяни — особи, які досягли встановленого цим Законом віку, що дає право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, та дострокової пенсії, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника відповідно до закону (абз. 17. ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне забезпечення»).

Виходить, що тільки повнолітні діти зобов’язані утримувати своїх непрацездатних батьків (пенсіонерів та інвалідів)!

Те саме стосується і утримання чоловіка або дружини інваліда.

Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу (ч. 2 ст. 75 Сімейного кодексу України).

Але якщо з батьками (які самі до цього моменту можуть бути не працездатними, щоб утримувати своїх дітей, які підлягають мобілізації) та дітьми все зрозуміло, то як бути з іншими родичами, наприклад, братами та сестрами?

(ч. 2 ст. 267 Сімейного кодексу України): Повнолітні брати й сестри зобов’язані утримувати непрацездатних повнолітніх братів і сестер, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони не мають чоловіка, дружини, батьків або повнолітніх дочки, сина, за умови, що повнолітні брати та сестри можуть надавати матеріальну допомогу ( в першу чергу стосується рідних братів та сестер).

Тобто ми можемо побачити, що головна умова того, щоби брати та сестри особи утримували її полягає у: 1) відсутності подружжя, батьків або повнолітніх дочки та сина; 2) наявність матеріальної можливості таку допомогу надавати. Наприклад, є два брати один із яких інвалід, а інший його утримує (у того, хто утримує є жінка). У такому випадку він повинен отримати відстрочку, адже за законом саме він, а не дружина має доглядати за братом (проте, це необхідно підтвердити документально).

Виходячи із цього, ми можемо сказати, що працездатні особи, які зобов’язані утримувати родича з інвалідністю, а саме:

• повнолітні діти;
• другий із подружжя;
• працездатних батьків особи з інвалідністю.

У разі, якщо у Вас у сім’ї є працездатна особа (брат, сестра, дружина, повнолітня дитина), яка з об’єктивних причин не може забезпечувати інваліда, необхідно це довести для отримання відстрочку. Причини можуть бути різні, тому для їхнього вирішення ми рекомендуємо звертатися до професіоналів (нагадуємо, що ми так само надаємо безоплатну юридичну консультацію в телеграмі). Наприклад, документальними підтвердженнями можуть слугувати:

• для осіб, які перебувають за кордоном: відмітка в консульському обліку, посвідка на проживання, довідка про проходження навчання у ВНЗ тощо;
• для осіб, які перебувають на окупованих територіях: довідка з місця проживання тощо;
• для осіб, які є працездатними, але не мають власного доходу: довідка про доходи, довідка про перебування (не перебування) на обліку статусі безробітного в центрі зайнятості.

Більшість із цих документів (у всякому разі тих, які належать до сфери українського законодавства), можна отримати в додатку Diya, скориставшись відповідною послугою.

З наявними документами Ви прямуєте до ТЦК, де пишете заяву на отримання відстрочки.

З моменту виходу цього закону фахівці у сфері права жартували, що робити, якщо в родині є два брати, призовного віку, які однаково можуть доглядати за матір’ю інвалідом? На цей випадок можемо сказати, що можуть грати багато фактів (стан здоров’я, фінансова можливість утримувати батьків, навчання/аспірантура, робота за спеціальністю, яку заброньовано від призову), які необхідно особисто враховувати. Наприклад, один може оформити опікунство за батьками, а інший піклування над непрацездатною людиною (Вашим знайомим, над кимось із Вашої родини, можливо для пенсіонерів, яким потрібна буде допомога). Як правильно оформити цю процедуру — ми писали на нашому сайті.

Ми закликаємо Вас ставиться відповідально до можливості взяти опікунство або оформлення догляду за непрацездатною людиною! Такі люди потребують особливого догляду та допомоги, а жити їм самим ще складніше, ніж тим, у кого інвалідності немає! Не використовуйте їх лише для прикриття! Допомагайте таким людям щиро!

Крім цього, важливо вказати на колізію між цією нормою і тією, яка міститься в ЗУ «Про військовий обов’язок і військову службу», де йдеться про причини звільнення. Давайте порівняємо текст:

1. «наявність дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю та/або одного зі своїх батьків або батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I або II групи» (абз. 6 підпункт «г». п. 1 ч. 1 ст. 26 — одна з причин звільнення з військової служби);
2. «які мають дружину (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю та/або одного зі своїх батьків або батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I або II групи за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов’язаних відповідно до закону їх утримувати» (абз. 11 ч. 1 ст. 23 — одна з причин отримання відстрочки).

Тобто, теоретично, може вийти наступна ситуація: Вас призивають на службу, оскільки у Вашій родині є інший працездатний член, який буде утримувати та доглядати за батьками/дружиною/дитиною. При цьому Ви ж можете і звільнитися, оскільки ЗУ «Про військовий обов’язок і військову службу» не було відредаговано (можливо, скоро буде), і там збереглася умова, що достатньо просто наявність такої особи з інвалідністю. Хоча необхідно зазначити, що у військових частинах неформально також почали слідкувати за тим, щоби при звільненні у військовослужбовця не було інших працездатних осіб у родині, які б могли доглядати його близьких. Це особливо актуально для військовослужбовців строкової служби, які часто не можуть звільнитися за будь-якими обставинами, а ці зміни й до того звужують не великий простір можливості піти в запас через догляд за батьками/дружиною/дітьми інвалідами в родині.

Підводячи підсумки можемо сказати, що закон ставить призовника в більш вразливе положення, адже саме він тепер має доводити, збирати велику купу документів та йти з ними до ТЦК, щоб вибивати собі право на відстрочку, у той час ТЦК може придертися до будь-якої дрібниці й заявити, що ці підстави не можуть слугувати приводом для отримання відстрочки.

На прикладі нашого читача, який написав цей лист, ми бачимо, що держава активно наступає на права тих верств населення, які без того намагаються звести кінці з кінцями, але, все одно піддаються ще більшому, уже військовому тиску з боку свого ж керівництва, відриваються від сімей і відправляються на фронт для захисту інтересів капіталу, який, натомість, окрім подачок, нічого таким людям не гарантує в разі загибелі або пораненні (відкуп у 150–200 тис. при пораненні й обіцяні 3 млн при загибелі військовослужбовця часто не виплачуються, або затягуються).

Тому важливо об’єднувати свої дії в боротьби з капіталом де б Ви не були, чи то на в статусі військовослужбовця, чи то в тилу!