Лист: Про завідувачів-охоронців

Я жила та працювала в місті Краматорськ, що розташоване в Донецькій області. Попри те, що безпосередньо за місто не ведуться бої, Краматорськ знаходиться на 40-кілометровій відстані від лінії фронту та піддається постійним обстрілам.

Наприкінці листопада Краматорська міська рада управління освіти видала наказ «Про роботу керівників навчальних закладів дошкільної освіти», в якому наказала нам, як завідувачам закладів дошкільної освіти, двадцять днів бути в дитсадках очно для організації роботи, підтримки технічного стану і охорони майна садків.

На момент отримання листа діяло розпорядження про обов’язкову евакуацію з Донецької області, і я покинула Краматорськ. Зрозумівши, що мені доведеться повертатися до міста, я звернулася до управління освіти з листом про уточнення форми роботи. На що через тиждень від начальника управління освіти отримала відповідь, що я маю обов’язково фізично знаходитись на своєму робочому місці, виконуючи покладені на мене обов’язки.

У своєму наступному листі до служби освітнього омбудсмена я вказала, куди мені пропонують повертатися, і те, що місто знаходиться в зоні бойових дій та постійно обстрілюється, тим паче в області була оголошена обов’язкова евакуація. Вказала я також жахливі умови праці в садку, а саме:

• відсутнє опалення, у садку -2°C;
• відсутнє електропостачання до 8 годин на день;
• документація та техніка із садка взагалі були евакуйовані.

Тож з чим мені взагалі працювати? Та, що головне, ким працювати, як не охоронцем, на якого у випадку чого можна повісити всіх собак?

У відповіді від омбудсмена було вказано, що роботодавець не може примушувати нас перебувати на території закладу освіти, в якому не передбачені укриття та який перебуває в зоні проведення бойових дій. Такий же лист з роз’ясненнями було від омбудсмена направлено спеціально до Управління освітою Краматорської міської ради, тобто лист з вимогою припинити примушувати нас перебувати безпосередньо в закладах освіти в Краматорську.

В управлінні освіти, отримавши відповідний лист, не знайшли нічого кращого за шантаж та маніпуляції. У групі для керівників ЗДО представники Управління освітою писали, що не повинні переводити завідувачів на дистанційну форму роботи та пропонують на час тривоги перебігати до сусідніх ЗДО, де наявні укриття. Посилаючись на формулювання наказу, відмовляють у дистанційній формі роботи, бо в наказі не вказаний сам освітній процес, на який розповсюджується дистанційна форма, мовби: «Якщо Ви педагог та проводите уроки онлайн – тоді так, але Ви керівник, тому, будь ласка, їдемо додому та керуємо в закладі, а не дистанційно». Через посилання на закон про дошкільну освіту, в якому не передбачено дистанційної форми, погрожують звільненням, якщо ми як завідувачі не повернемося до робочого місця. Завершу сюрреалістичним висловом: «Більше скажу, виходячи з того контингенту, який повернеться в Краматорськ, а це, за статистикою, мінус 30-40% дітей, порахуйте, скільки садочків в нас залишиться та скільки треба буде персоналу в них. Це неминуче, час такий зараз. Тому воду в ступі не потрібно колотити».

Підсумовуючи, завідувач ЗДО має повернутися до прифронтового міста, що перебуває під обстрілом, ризикувати замерзнути, залишитися в екстремальній ситуації одному без зв’язку чи попасти під прямий обстріл не тільки на роботі, але й удома. Задля якої великої цілі? Для охорони майна, продуктів, цілісності будівлі, охорони газону? Як завідувач може виконувати ці доручення, а головне, для кого? Що ж на рахунок організованого виступу та боротьби за свої права та життя – до цього не дійшло. Завідувачів ЗДО залякали погрозами звільнення і перспективою залишитися взагалі безробітними.

Також відомо, що серед викладачів і поза межами Краматорська хотіли звернутися з підтримкою до колег, але через відсутність віри в мобілізацію на захист прав працівників освіти, насамперед у відповідних установах, до дії не дійшло.

Цей лист – чергова демонстрація лицемірства місцевих владних структур України. З метою збереження державного майна працівників освіти відправляють під бомбардування, і те, що Краматорськ знаходиться поблизу фронту, нікого не турбує, загибель людини – байдуже, головне, щоб садок не постраждав. Ба більше, там навіть немає сховища, хоча тільки в такому випадку в приміщенні можуть знаходитися робітники. При цьому йдуть явні погрози звільненням, які переходять у шантаж, що для всіх не буде робочих місць, тому ви там поризикуйте, а ми, можливо, вас не звільнимо. У свою ж чергу, наша влада не поспішає з цим щось робити, Кабмін тільки дав рекомендації міським радам та закладам освіти про перехід на дистанційну форму навчання, тому наказ автору письма був навіть більш-менш законним. Не зрозуміло, чому держава за рік війни не може вирішити питання безпеки громадян на прифронтових територіях, чому вона їх досі не вивезла в більш безпечні місця? Такі трагедії, як попадання ракети в будинок, є буденними протягом цієї війни, і заклади освіти ракети теж не оминають, дивись, як приклад, новину тут. Головна проблема в тому, що абсурдність та неповороткість державного апарату призводить до загрози життю звичайних людей задля виконування старих норм. Усе це було б неможливо без бюрократизації та корумпованості державних органів. Без повалення капіталістичного ладу звичайні робітники будуть і далі витратним матеріалом, бо головне – це майно та прибуток, а не життя людини, людина людині вовк. При соціалістичному ж ладі головним стає людське життя, людина стає людині товаришем, а не ворогом.