Лист: Епопея з Новою поштою

Я, як внутрішньо переміщена особа, живу у гуртожитку, отримую гуманітарку, навчаюсь і шукаю роботу. На початку вересня 2022, розчарувавшись у спробах знайти щось нормальне (досить часто чув думку, що пошта — це найгірший варіант роботи), відправився у відділення Нової пошти. Мене запросили на співбесіду, ввели в курс справи, сказали: «Тиждень походиш, далі 4 дні навчання і договір». Я влаштувався на півставки, тобто працював по 4 години на день (з 17:00 по 21:00); але тут почались певні приколи, які щораз все сильніше мене непокоїли.

Щоб пройти 4 дні навчання, треба було, щоб начальник мене зареєстрував до певного дня. Але хоч я кожен раз нагадував і постійно наголошував про це, керівник відділення Акакій (ім’я змінене. — ред.) то забував, то робив вигляд, що не розуміє. Лише через МІСЯЦЬ, пройшовши навчання і тести, я приступив до роботи, відповідно отримав паролі і штрих-код для фіксації на робочому місці.

За правилами, прибуваючи на робоче місце, оператор відділення (той хто видає посилки), має увійти в систему і зафіксувати свою присутність. По закінченню робочого дня, він вифіксовується, що дає змогу розрахувати час роботи і оплату.

Неодноразово складалась наступна ситуація: відділення закривається, персонал вифіксовується і ще годину знаходячись у відділенні займається різноманітною роботою — складає коробки, миє підлогу, прибирає. Були випадки, коли у якості «штрафних санкцій» з ініціативи начальника треба було годину-дві-три працювати без фіксації, тобто безкоштовно. Робота без фіксації була не тільки в якості штрафу, але і для відзнаки (абсурдно), але про це пізніше.

Отже, місяць я працював «на стажуванні», себто безкоштовно. Покривалося це все тільки безвідповідальністю начальника і моїм терпінням. Як виявилося в подальшому, це популярна практика у цьому відділенні, тобто мої колеги також проходили через таке «маринування», хоча були і ті, хто проходивши 3 тижні розчаровувались і не дочекавшись зарплати звільнялись.

Взимку, особливо у грудні, почалась навала клієнтів — постійні відправлення, свята, в які ми, звичайно, працювали.

Був такий момент як показники, наприклад, кількості черг на добу. У відділенні і на вулиці стояла камера, яка фіксувала наявність скупчення людей і за це на відділення накладали штрафи. У приміщенні повинно було бути до 5 людей. Але через повітряні тривоги, під час яких відділення зазвичай закривалось, накопичувався натовп людей і летіли штрафи. Як результат у повітряну тривогу відділення закривати перестали.

Після свят, коли людей поменшало, почалось «закручування гайок» і гонитва за показниками. Були введені рейтинги відділень, оскільки клієнтів було мало, а працівників багато. А на кожного зафіксованого працівника є норма – 40 клієнтів на годину. Тобто виходило, що 5 працівників зафіксовано — 3 на касах, 1 на машині і начальник — а 200 клієнтів (40*5) в годину відділення не обробляє, бо людей немає.

Штрафів нікому не хочеться, на відміну від премії для відділення. Тому наш керівник ввів такий прикол, як робота без фіксації: ти приходиш на роботу, зафіксовано 2 людини, а по факту працює 5 і норма вже не 200, а 80. З кожним днем зростало відчуття натурального рабства — роботи все більше, зарплата мала, а тепер ще й безкоштовно працюємо. В першій третині 2023 я звільнився.

Робітники поділені на невеличкі групки, по 4-7 людини, які вимушені активно боротися з іншими такими ж групками (іншими відділеннями) за премію. Відповідно, в кожній групці є керівник, який всіляко намагається підіймати ефективність. В якості мотивації виступали погрози, звільнення і штрафи. Але варто сказати, що раз на рік влаштовувався грандіозний корпоратив, куди з’їжджалося багато люду. Я на такому не був, та розповіді про нього надихали. Співробітники ділились на 2 типи: одні пахали до виснаження і ввечері глушили себе алкоголем, інші відносились пофігістично, але відпочивали аналогічно. Організованих спроб протестів не було. Інколи люди вигорали і звільнялися.

Основним недоліком була робота стоячи. Спочатку боліли ноги від тривалого стояння, але потім звик. Також, варто зазначити, фізичні навантаження — оскільки відділення приймало замовлення до 30 кг, то інколи доводилось працювати з такою вагою, що при розвантаженні/завантаженні машини було не дуже добре для здоров’я. Менші посилки складалися в бокси і клітки (для транспортування в машині), і при вивантаженні, щоб вкластися в норматив, часто доводилось надриватися тягаючи їх.

Оскільки з/п була мізерна, на відділенні процвітали різноманітні системи додаткового збагачення. Нібито була така схема, коли клієнт купував матеріали (коробки, плівку, скотч), а працівник вмовляв розрахуватись готівкою і дані в базу «забував» внести. В кінці робочого дня, після подібних операцій, в касі з’являвся солідний надлишок, який можна було або здати в «общак» (на випадок ЧП: посилка не туди відправилась чи ще щось), або залишити собі. Зазвичай, гроші до «общака» не доходили. Тобто, незважаючи на погані умови праці, штрафи і постійну погоню за премією та рейтингами, були можливості заробляти гроші.

Звільнення принесло мені неабияку легкість і відчуття свободи. Загалом, я пропрацював там близько півроку, отримав досвід і нові емоції.

Почнемо з нелегкого життя внутрішньо переміщених осіб і взагалі всіх українців. Роботи з гідною оплатою праці дійсно немає, у чому наша влада звинувачує розпочату Росією війну. Але якщо поглянути на рівень життя до війни, то ми побачимо те саме збідніння населення, високий рівень безробіття, скорочення соціальних гарантій і т.д. Просто війна пришвидшила та загострила цей процес. І не забуваймо, що попри війну, українські банки та ресурсно-орієнтовані компанії показують максимальні прибутки за весь час! Не здивуюсь, якщо «за кулісами» можновладці та їх партнери в особі великого бізнесу боготворять війну, що та дала їм такого хорошого «цапа-відбувайла» та такі хороші прибутки! На жаль, автору листа довелось зіштовхнутись з цією несправедливістю і піти працювати на ненайкращу роботу.

Далі по тексту йшлось про відсутність реєстрації персоналу, про «штрафні санкції» за «ініціативою» начальника, про працю під час повітряної тривоги та про роботу без фіксації. Детально описувати кожну ситуацію ми не будемо, оскільки наш коментар тоді вийде великим і «затягнутим» (простіше кажучи, нудним і з самоповторами). Тому постараємось коротко описати основні порушення трудового законодавства та чому вони мали місце.

Згідно зі статтями 26, 57 та 147 КзпПУ, начальник відділення Акакій не мав права наживатись на своїх підлеглих шляхом безоплатного навчального періоду та, так званих, «штрафних санкцій». Будь-яка робота персоналу, навіть у навчальний період, мусить фіксуватись і оплачуватись в повному обсязі. Однак, заробітна плата, дійсно, може бути знижена відносно прописаної в трудовому договорі (наприклад, через пошкодження посилки або невиконання норм виробітку) згідно ст. 21 ЗУ «Про оплату праці», проте такі «санкції» дозволені тільки у разі встановленої провини працівника і вираховуються із зарплати в день її видачі.

Друге, на що слід звернути увагу, те, що згідно статтею 153 КзпПУ роботодавець не мав права вимагати від робітників працювати під час повітряної тривоги, а зобов’язаний був закрити відділення та дати можливість працівникам дійти до найближчого укриття. Більше того, згідно ст. 113 КзпПУ роботодавець мусить оплачувати час проведений в укритті в повному обсязі!

Але хочеться детальніше розібрати наступну частину тексту, де рабкор писав про те, що в гонитві за результатами, начальник не реєстрував працівників відділення, через що останні виконували роботу «тепер ще й безкоштовно». Чи могло таке бути? Скоріше за все, персонал відмовився б працювати, оскільки краще піти в інше місце, де хоча б годують. Можливо, що роботодавець просто в кінцевому результаті не видав працівникам відділення Нової пошти повної платні за виконану роботу, говорячи, що в системі вони не були зафіксовані, а тому нехай радіють тому, що мають; або просто обіцяв, що виплатить усю суму пізніше, так цього і не зробивши.

Такі речі є наглядним прикладом того, яким способом Нова пошта отримує мільярди гривень чистого прибутку. А тепер ще й інвестує за кордон, намагаючись створити у Європі свої відділення (цікаво, наймати там будуть також українців?). Краще від цього робітникам Нової пошти не стає, як і українським громадянам, які вже і так давно мають можливість відсилати посилки в країни, в які не можуть потрапити, навіть до своїх сімей...

Далі автор зробив окремий розділ про стан робітників.

Починається все з того, що персонал стикається з погрозами звільнення та штрафів з боку керівництва, — думаю, читач прекрасно розуміє, що це є неправомірним. Кидається в очі інше.

Перше — це те, що працівники (як мінімум того відділення, в якому працював наш рабкор) глушили себе алкоголем. Звісно, чогось надзвичайного в цьому немає, оскільки алкоголізм вже давно став розповсюдженим в нашому суспільстві, особливо в тих колах, де люди знаходяться у важкому становищі. Відсутність перспектив і важка праця з одного боку, та байдужість до своєї роботи через відчуження результатів праці з іншого, а також приведення персоналу до рівня скота, якому можна погрожувати та залякувати штрафом чи звільненням, довели робітників до жахливого духовного стану. І тут вже немає великої різниці, працюєш ти «на відчепись» чи пашеш — в такій праці ти себе як людину утвердити не можеш, а зробити це в якійсь іншій діяльності немає ні часу, ні сил, і залишається тільки притупляти алкоголем внутрішнє відчуття порожнечі і незадоволення...

Друге, не зрозуміло, чим надихали щорічні корпоративи Нової пошти. Залізши в інтернет, не вдалось знайти хоча б якоїсь цікавої інформації про них. Можливо, автора могли «надихати» різні ігри та інші цікаві заняття, а також нові знайомства та спілкування з різними людьми. Але що це за історії і як вони доводили до натхнення, на разі лишається загадкою.

Третє — що також цікаво — це відсутність організованих спроб протестів. Підозрюю, не всі знають, що у Нової пошти є своя профспілка, але, на жаль, вона «жовта» і нічого путнього не робить. А працівники пошти, вочевидь, не готові організовуватись та боротись за свої права самостійно.

Наступним по тексту йде про важку фізичну працю вантажників і персоналу Нової пошти, якому доводиться весь час стояти, що не так легко. Оскільки за різну важку роботу заробітна плата була мала, «на відділенні процвітали різноманітні системи додаткового збагачення». І в працівників були 2 способи, що робити з цими грішми далі: 1) внести в «общак», який тримали на випадок ситуації, коли комусь з робітників відділення критично знадобились би гроші або 2) залишити собі. «Зазвичай, гроші до «общака» не доходили. Тобто, незважаючи на погані умови праці, штрафи і постійну гонитву за премією та рейтингами, були можливості заробляти гроші», — а це важливий момент, який пояснює відсутність організованих спроб протестів. По-перше, персонал мав яку-не-яку можливість заробляти, а ввечері «заливався» алкоголем замість побудови основи для подальшої боротьби за кращі умови праці. По-друге, робочий колектив був не таким вже й колективом, оскільки між «общаком» і своєю кишенею працівники вибирали останню.

Такі люди, звісно, не готові до спільної боротьби і у разі чогось, готові зрадити колектив заради власного «комфорту» або вигоди. Тільки не треба через це думати, що все безнадійно. Кожен комуніст мусить вести роботу і з такими людьми, показуючи їм безвихідь їхнього світогляду і даючи альтернативу такому скотському життю. На жаль, поки людей комуністичних поглядів, які беруть участь у побудові партії і профспілки, у Новій пошті немає. Але їх поява — це лише питання часу. А поки, ми закликаємо використовувати проти знахабнілого керівництва трудове законодавство і вступати в наші ряди. Бо «легкість і відчуття свободи», про які пише в кінці автор, є лише його примарним відчуттям, оскільки капіталістична система досі існує і готова знову вдарити по нам.