Коронакриза

У грудні 2019 року в новинах почали з’являтися заголовки про поширення нової, досі невідомої хвороби в Ухані (столиці китайської провінції Хубей). Сам недуг начебто маскується під звичайну простуду, але вже в січні 2020 року ЗМІ все частіше говорять про виявлення «ковіду» в інших країнах та поширення летальних випадків від цієї хвороби. Незабаром розповсюдження COVID-19 спровокувало спад в економіці та негативно вплинуло на соціальну сферу, пізніше ці події були названі коронакризою. Пропоную детальніше розглянути наслідки кризи в різних суспільних сферах.

Насамперед хочу звернути увагу читача, що COVID-19 хоч і вплинув на світову економіку, але все ж таки не є основною першопричиною кризи. Капіталістична система має циклічний патерн розвитку, у якому періоди росту змінюються етапами падіння. З огляду на емпіричні дані, кожні 8-12 років відбуваються кризи, остання була у 2008 році, тож, використовуючи просту математику, можемо дійти висновку, що приблизно у 2016 – 2018 році мусив би настати черговий спад, а тому пропоную розглянути економічну кон’юнктуру напередодні коронакризи.

Поширення деглобалізаційних (протилежних глобалізації) заходів, головним завданням яких є захист власних виробників від «ворожих» іноземних конкурентів, так створюючи комфортніші умови для «рідних» капіталістів. Не менш важливим фактором є введення протекціоністських мір для захисту важливих технологій задля отримання конкурентної переваги в наступному технологічному витку та максимізації прибутку. До протекціоністських мір відносяться підвищення мит, заборона імпорту певних комплектуючих, економічні та фінансові санкції. Найяскравішим прикладом є торгова війна між США та Китаєм. Особливо викривається лицемірність світового гегемона – США, який останні десятиліття за допомогою міжнародних інститутів нав’язує політику Вашингтонського консенсусу, відкриття фінансових ринків та зниження мит, проте сам же вводить санкції проти китайських «колег» та проводить делістинг їх акцій. Дана подія вказує на кризу ліберальної політики та її неспроможності регулювати протиріччя капіталістичної системи. Хоча ми, як справжні марксисти, розуміємо, що жодна буржуазна ідеологія не здатна вирішити вищевказані суперечності та проблему експлуатації.
Ситуація в Європі не краща. Як на лакмусовому папері, починають виднітися перші ознаки економічної кризи та відхід від ліберальної політики. Європейська спільнота гучно спекулює на тему планів виходу Великобританії з Європейського союзу, а політики ведуть переговори про об’єм митних тарифів. Зі свого боку Німеччина, яка є найбільшою економікою Європи, потрапляє в технічну рецесію (обсяг ВВП Німеччини знизився протягом двох кварталів поспіль). Водночас міжнародні організації знижують прогнози щодо росту світового ВВП та окремих країн, банки та інші аналітичні компанії говорять про рецесію наступного (2020) року.

Не менш важливим фактором виступає монетарна політика фінансових інститутів. Ключова відсоткова ставка ФРС США після невеликого підняття у 2017 – 2018 роках (на 2%) почала різке падіння, практично знизившись до нуля. Європейський Центральний Банк своєю чергою тримає майже нульову ставку ще з 2010-х років. Що це все означає? Держави намагаються стимулювати розвиток економіки за допомогою «дешевих» грошей, використовуючи м’які інфляційні інструменти, фактично кредитують економічних гравців під низькі відсотки, але така політика більш не надає того ефекту, економічне зростання стагнує, незважаючи на «закидання» дешевими грошима.

Тож перший важливий висновок, який необхідно робити — основною причиною кризи є сама капіталістична система та протиріччя в ній, зі свого боку COVID-19 став лише каталізатором спаду, фактично прискоривши його (цикл спаду співпав з появою та розповсюдженням вірусу).

Фінансовий сектор

Першими на новини про поширення COVID-19 відіграли фондові ринки, що й не дивно, адже кожна криза починається саме з падіння цін на біржах: індекси, компанії, ф’ючерси, опціони та інші деривативи ставлять нові й нові антирекорди. Відбувається криза ліквідності (зменшення вільних коштів в економіці).

Пропоную трішки відійти від теми для того, щоб зрозуміти розвиток фінансових капіталістичних криз. Падіння фондового ринку означає падіння вартості чиїхось активів, які своєю чергою використовуються як завдаток у кредитах, а тому банки, геджуючи свої ризики, або збільшують відсоткову ставку по кредитах, або підвищують мінімальний рівень завдатку (який, як ми розуміємо, вже втратив частину своєї вартості), а тому боржники змушені продавати все більше своїх активів, щоб виплатити власні фінансові зобов’язання, що вже і собі призводить до нового падіння цін на активи, як результат — фондовий ринок знову падає. Сучасна економічна модель побудована таким способом, що борг одного це заробіток іншого, а отже якщо суб’єкт А не зміг віддати зобов’язання суб’єкту Б, то останній недоотримав свої прибутки й не може виплатити свої борги організації В. Як ви зрозуміли, відбувається відомий ефект, що називається ланцюжковою реакцією (або ефектом доміно), а тому банкрутство одного викликає банкрутство іншого. Цей ефект продовжується аж до самого серця капіталістичної системи – до банків, вкладники масово забирають кошти з фінансових установ, що своєю чергою вже може призвести до банкрутства банків, і як наслідок — падіння всієї фінансової системи.

Через це явище (кризу ліквідності) росте вартість ліквідних коштів (тобто тих, які легко конвертувати в валюту), адже кожен мусить виплачувати свої зобов’язання, а тому починається тотальна економія: звичайні трударі зменшують своє споживання та відмовляються від нових кредитів, буржуа вимушені скорочувати об’єми виробництва, а тому звільняють частину робочих, які так само ще більше вдаються до економії. Даний циклічний процес називається дефляцією (обернене до інфляції явище). Саме так починаються економічні депресії.

При цьому як показує практика, ефективні підприємці перекладають усю «тяготу» кризи на простих пролетарів, які задля проживання мусять конкурувати один з одним, і так знижуючи рівень оплати праці. Звичайний робітник мусить знижувати рівень свого існування, зменшуючи видатки на важливі соціальні сфери як медицина, освіта та харчування. Через подібні кризи звичайні люди втрачають свої доходи, збереження та навіть дах над головою. Водночас як великі монополії завойовують нові ринки, поглинаючи дрібних, середніх, навіть великих конкурентів, які постраждали від кризи, відбувається ще більша концентрація та централізація капіталу, її зрощення з фінансовим сектором. Деякі ж особливі ефективні капіталісти використовують зв’язки з політиками задля державної підтримки в скрутні для всього суспільства часи, навіть не гидують використовувати «страшне слово на букву “н”». Ці факти в котрий раз доводять, кому служить держава в капіталістичній суспільній формації.

Тож повернемося до подій початку коронакризи. Падає фондовий ринок, лопаються фінансові бульбашки, криптоактиви втрачають більш ніж половину від своєї пікової вартості, наростає погроза кризи ліквідності та дефляції, яка посилюється закриттям кордонів та повним локдауном. Тобто зростає погроза розкручування спіралі банкрутств, що погрожує фінансовому капіталу. А тому більшість держав (особливо США та ЄС) змушені рятувати своїх «колег» з фінансового сектору та й весь капіталізм як такий, бо чомусь невидима рука ринку не може впоратись з проблемою (напевно зайнята пошуком мотузки для невидимої шиї ринку).

Отже, центральні банки різних країн, особливо ФРС та ЄЦБ, які й до цього вели м’яку монетарну політику, починають превентивно вводити ще м’якші, інфляційні міри, щоб врятувати банки та весь фінансовий сектор (нагадаю, що це саме той сектор, який отримує найбільші прибутки від експлуатації всіх робітників та часто сам приводить до криз, але що зробити, адже він є серцем капіталістичного світу). Отже, центральні банки починають процедуру кількісного пом’якшення (QE), фактично кредитуючи керівничий уряд. Грубо кажучи, QE є славнозвісним друкарським станком, але це явище не просто фінансує дефіцити уряду, а й видає ці кошти під відсоток, тобто держава винна сама собі (думаю, ви прекрасно розумієте, хто буде віддавати відсотки). Наступним механізмом є накачування банків ліквідними коштами через механізм РЕПО, приватні банки купують облігації у центрального банку (ЦБ), а через певний термін ЦБ викуповує облігації у приватного банку вже за більшою ціною, фактично приватна організація отримує прибуток, який і використовує у своїх інтересах. І останнім, але не менш важливим фактором є зменшення центральними банками відсоткової ставки фактично до нуля, отож держава намагається стимулювати брати кредити задля підвищення попиту на споживання та стримання дефляційного процесу.

Усі вищеперераховані події відбуваються на фоні розповсюдження COVID-19, поширення летальних випадків захворювання, закриття кордонів та масового локдауну, а також скорочення економічної активності та все більшого наростання ризиків дефляції, яка все ж таки настала через м’яку політику центральних банків.

Отже, інфляційна політика виправдала себе на початку й спад не перейшов у депресію, але чим далі, тим вищевказані дії почали дискредитувати себе, адже все частіше «надруковані» кошти не виходили за межі фінансового сектору й фактично не потрапляли до реальної економіки. Це проявляється в надзвичайному ралі на біржових ринках, ростуть акції доволі спекулятивних та ризикових технологічних компаній, індекс Nasdaq (до якого входять представники високотехнологічних компаній) б’є нові рекорди, ціна на Біткоїн гіперболічно зростає й досягає неймовірних 60 тис. доларів. Що вже говорити про акції-меми, наприклад компанія GameStop (140% акцій якої спочатку «шортили» великі гедж-фонди, але вже скоро роздрібні інвестори з Редіту спровокували збільшення ціни з 20 доларів за акцію до майже 500). Для того, щоб якось стабілізувати ситуацію, перенаправити кошти з фінансового сектору до реального, влада США та Європи виписувала допомогу у вигляді чеків (даний ефект більш відомий як вертолітні гроші).

М’яка монетарна політика, направлена на прискорення економіки, перестала відігравати свою головну функцію, а саме інфляційні методи перестали пришвидшувати економічний розвиток, а навпаки, почалася стагфляція (інфляція + стагнація економічного розвитку). У новинах все частіше зустрічається інформація про рекордний рівень інфляції за 30 років (майже 10% у США, що вже говорити про менш розвинуті країни).

Вищезазначені події тиснули на ФРС та змушували переходити до більш жорсткої політики й необхідності підвищувати відсоткові ставки. Проте було декілька серйозних причин продовжувати м’яку політику. А саме мутація вірусу та ризик нової хвилі захворювань. Другу причину необхідно детальніше розглянути. Інфляція стала серйозною проблемою для економічного розвитку та спровокувала надзвичайне зростання фондового ринку та спекуляцій на ньому, а тому різке підвищення ставки може спровокувати падіння та лопання фінансових бульбашок, своєю чергою незначне підвищення ключової ставки не зможе кардинально вирішити ситуацію. Проте фінансовий інститут, вибираючи серед двох зол менше, змушений іти на посилення монетарної політики, абсорбуючи ліквідність, при цьому створюючи необхідне інформаційне поле в ЗМІ. Наразі вищезгадана дихотомія ще не вирішена як у США, так і в інших країнах, а ще й підсилюється геополітичною кон’юнктурою.

"До сьогоднішньої ситуації ми прийшли переважно завдяки нечуваній антикризовій підтримці світової економіки. Влада виділила близько 12 трлн доларів населенню та бізнесу з бюджету. А центробанки також забезпечили небачений обсяг кредитування, завдяки чому мільйони компаній залишилися на плаву», – повідомила голова МВФ.

Інститут США витратив 4 трлн доларів на підтримку економіки, водночас як Єврозона виділила 750 млрд євро.

Сектор реальної економіки

COVID-19 відразу вдарив по реальному сектору економіки, передусім це проявилося в закритті кордонів між країнами, зупиненні рейсів, початку повного локдауну. При цьому МФВ ще в жовтні 2020 року прогнозував втрати від коронакризи у 28 трлн доларів у ВВП протягом наступних 5 років.

Ряд секторів відразу постраждали від вищевказаних введень, наприклад, автоіндустрія була примушена скорочувати об’єми виробництва, продажі нових автомобілей впали на 40% у США, компанія Renault у 2020 році оголосила про план звільнення 15 000 робітників протягом трьох років, своєю чергою Toyota у 2021 скоротила виробництво на 40%. До падіння попиту на продукцію доєдналися й криза постачання комплектуючих з Китаю.

Значних втрат зазнала туристична індустрія, що не дивно, адже про які доходи може йти мова в умовах закритих кордонів. Так, за статистикою всесвітньої туристичної організації кількість туристів скоротилася на 60% за шість місяців 2020 року, а за тодішніми прогнозами (2021 року) сфера недоотримала понад 4 трлн доларів. Постраждали й сумісні з туризмом сфери,як, наприклад, транспортна: авіарейси скасовувалися, літаки, відповідно, стояли в аеродромах, а робітників скорочували. Також отримав збитки й сектор ресторанного бізнесу, який був змушений закритися через масовий локдаун або ж працювати «на винос».

Варто зауважити, що знайшлися сфери, які отримали значні прибутки від вищезазначених подій. Це стрімінгові майданчики, які використовували для дистанційної роботи та навчання: усім відомі Microsoft Teams та ZOOM, виторг останньої за 2020 рік виросла на 326%.

Енергетичний ринок також зазнав змін в умовах коронакризи. Розглянемо більш детально це питання. Значну роль відіграв фактор політики Європейського Союзу по скороченню викидів вуглецю та зменшення використання невідновлюваних джерел енергії, а також її заміщення «зеленою енергетикою». Так ще у 2018 році Європейська комісія оприлюднила план, відповідно до якого планувала скоротити викиди парникових газів до нуля вже у 2050 році. Згаданий вище фактор створив додатковий тиск на ціноутворення енергоресурсів.

До всього ще додається фактор конкуренції між євроатлантичними та російськими паливно-енергетичними корпораціями, де останні, приватизувавши радянську спадщину, намагалися збільшити свій вплив та остаточно закріпитися на європейському ринку, витісняючи своїх західних конкурентів. Це проявлялося в побудові нового магістрального газопроводу ”Північного потоку-2”, який мусив пролягати через акваторію Балтійського моря в обхід української транспортної інфраструктури. Західні «колеги» зі свого боку намагалися посунути російських конкурентів, вводячи санкції проти даного будівництва та різними методами протидіючи легалізації роботи газопроводу в парламентах європейських країн. Чи варто говорити, що обидві сторони активно залучали своїх політиків, а ця боротьба йшла під соусом національних інтересів, таким способом мотивуючи власних громадян підтримувати «своїх».

До вищезгаданих подій додається закриття кордонів, скорочення економічної активності, загального попиту та стрімке наростання дефляційних настроїв в економіці, що призвело до різкого скорочення прибутку в сировинно-енергетичній сфері. У новинах 20 квітня 2020 року повідомили про падіння ціни травневих ф’ючерсів на нафтову марку WTI, котирування на біржі NYMEX досягло відмітки в мінус 37,63 долара за барель. Найперше це пов’язано с тим, що через локдаун світова економіка фізично не могла споживати такі об’єми енергоресурсів, тоді як всі сховища для запасів нафти були повністю заповнені. Ситуацію погіршила цінова війна між Російською Федерацією та Саудівською Аравією. Відбувся конфлікт в ОПЕК+ (картель, до якого входять нафтовидобувні країни та Росія), де Саудівська Аравія виступала за скорочення видобування сировини на 1,5 млн барелів на добу, проте РФ виступала проти. Неспроможність досягти консенсусу в переговорах між членами ОПЕК+ також розглядалась як демпінгова конкуренція між транснаціональними компаніями, з’являються новини про банкрутство тих чи інших нафтовидобувачів, наприклад, американські компанії Chesapeake Energy та Diamond Offshore Drilling. Все ж таки ціновий тиск змусив сторони піти на зближення. Надалі м’яка монетарна політика та відкриття економіки (хоча й геополітичний фактор відіграв значну роль) стали каталізатором надзвичайного росту ціни на енергоресурси, а кошти, які виділялися задля підтримки економіки потрапляли до фінансового капіталу, який на новинах про відкриття економіки активно спекулював на біржі енергоносіїв. Цими подіями активно скористалися банківські округи та енергетичні монополії задля отримання надприбутків. Наприклад, нещодавно ми були свідками, як ціна на газ на європейських біржах досягала 2,5 тис. доларів за тисячу кубометрів.

Проте конкуренція постійно прямує в сторону загострення, а сьогодні ми можемо спостерігати дане загострення, де точніше монополії, зокрема паливно-енергетичні, намагаються захопити, відкусити більший шматок у конкурента. Задля отримання нових ресурсів, нових ринків збуту ефективні підприємці розпочали війну на території України, мотивуючи звичайних людей та робітників ненавидіти, вбивати один одного загальнонаціональними інтересами.

До глобальних проблем спричиненою пандемією зараховується також дефіцити напівпровідників, що ускладнює виробництво багатьох важливих продуктів, зокрема комп’ютерів та автомобілів. Відповідно дефіцит спровокований ростом попиту на комп’ютери та їх комплектуючі через перехід на дистанційну роботу та навчання, через використання відеокарт для майнингу криптовалют, через коронавірусні обмеження та кризу глобальних ланцюжків постачання. Остання ж подія також була спровокована поширенням COVID-19, а її основною причиною став дисбаланс світової торгівлі. Китай швидко відкрив свої виробництва, у той час, як США та країни Європи знаходились у повному локдауні, а тому через карантинні обмеження в портах США збільшився час обслуговування контейнерів, що спричинило утворення черги на розвантаження, при цьому виріс і час на завантаження судів, останнє зі свого боку спровокувало факт того, що більшість кораблів поверталося до Азії пустими (адже це вигідніше, аніж чекати на завантаження товарів).

Вищевказані явища призвели до скорочення кількості морських контейнерів у портах Китаю та збільшення вартості одиниці транспортування (як повідомляється, вартість перевозу одного контейнера в липні 2021 року досягла понад 9 тис. доларів), чим і скористалися китайські монополісти, які володіли 85% світового виробництва контейнерів. У результаті дані події спричинили подорожчання логістики, а також дисбалансу торгівлі, адже логістичним компаніям були вигідніше вести пусті контейнери з США, ніж чекати на їх завантаження. Цілісність світової системи капіталістичного виробництва почала руйнуватися, логістична криза спровокувала дефіцит сировини, що своєю чергою зіграло свою роль у розігріванні промислової інфляції, відповідно виробництва почали закриватися чи рішуче скорочували свої потужності.

Необхідно вкотре підсумувати, що перевозити пусті контейнери виявилося прибутковіше, ніж вести товар до інших країн, при тому самі товари просто лежать на складах, елеваторах і т.д. Ще раз, перевезення фактично «повітря» приносить більше доходів, ніж постачання реального необхідного товару. Прибуток же як основний мотив капіталістів привів до абсолютно абсурдних рішень та дисбалансу торгівлі, обігу товарів, створивши дефіцит та пусті прилавки навіть у США! Та найголовніше, ці фактори вплинули на гаманець звичайного споживача, адже виробнича інфляція в купі з дефіцитом штовхають ціни на необхідні товари вгору, при цьому гостра криза збільшує рівень безробіття, фактично кидаючи звичайних трударів на виживання, тоді як деякі підприємці заробляють статки, возячи по світу пусті контейнери. У цьому контексті особливо цікаво згадати твердження ліберальних економістів, начебто підприємець мотивований отриманням того ж прибутку створює необхідне для всіх благо (На цьому ж фоні їх судження про неефективність планової економіки є абсолютно смішними).

А що ж в Україні?

Вірус не оминув й українську економіку, а тому наші співвітчизники також були змушенні закриватися на карантин. В травні 2020 року уряд Дениса Шмигаля оголосив про ведення програми для підтримки української економіки. Насамперед програма мала протекціоністський характер, віддаючи перевагу власному виробнику, також рішення були направленні на видання пільгових кредитів, зменшення податкового тиску, орієнтація в державних закупках на «своїх» та послаблення бюрократичних процедур реєстрації ФОП та інших бізнес процедур.

Загалом найбільшого економічного падіння Україна зазнала в другому кварталі 2020 року. Так падіння промисловості в січні – червні 2020 відносно цього ж періоду минулого року становило 8,3%, сільське господарство втратило 18,7%, пасажирообіг – 55,9%, будівництво 5,5%, ВВП же за перші 6 місяців кризового року знизився на 6,5%, а всього за рік падіння валового продукту становило 4%, тоді як споживча інфляція у 2020 досягла 5%, у 2021 вже піднялась до 10%.

Щодо торгівлі, то експорт товарів та послуг зазнав спаду на 6,6%, імпорт скоротився на 19,7 %, а сальдо торгівлі становило плюс 163 млн доларів.

Кількість зареєстрованих ФОПів зменшилась на 5 % у порівнянні з 2019 роком, при цьому варто зазначити, що за період карантину значно виріс сервіс доставки, робітників якого часто реєструють як підприємців, що може викривляти статистику. Також важливо згадати про акції протесту Save ФОП, які розпочалися ще до коронакризи, але саме остання ускладнила економічну ситуацію дрібних підприємців. Акції проходили в багатьох містах України, та до них приєдналося декілька тисяч українських ФОПів, а основними вимогами були: послаблення антиковідних заходів, спрощення податкової політики, відмова від обов’язкових касових апаратів, прийняття законів номер 3993 та 3853-1,2. На жаль, не обійшлося без сутичок з правоохоронцями.

Не менш важливим є той факт, що саме коронакриза підштовхнула капіталістів до рішучих дій у напрямку своїх «колег», COVID-19 ще більше загострив протиріччя в капіталістичній системі й спровокував ту бійню, свідками якої ми сьогодні є. Криза (хоча вона й не є основною) унеможливила подальше мирне існування капіталістичних монополій, спонукаючи кожного учасника схилятися до імперіалістичних методів розв'язання проблем. Водночас як почало палати полум’я жорстокої війни, чомусь про пандемію вже всі й забули, — напевно, з’явився більш прибутковий бізнес.

Медицина

Медицина найбільше відчула на собі кризу, і відверто кажучи, вона не була готова до масової пандемії, що й не дивно, адже дана сфера (як майже й весь напрям соціальної політики) десятиліттями піддавалась неоліберальній концепції, скороченню видатків та переведенню на «ефективне» приватне управління. Влада різних країн були вимушені шукати нові й нові місця для госпіталізації хворих, а в новинах постійно повідомлялося, що та чи інша лікарня повністю заповнена інфікованими, а тому вимушені розміщати пацієнтів у коридорах чи інших непридатних для цього місцях. Ще цікавішою виявилися ситуація з вакциною (не будемо говорити, що Україна через втрату радянського потенціалу не змогла навіть винайти власну вакцину), бенефіціарами виробництва якої стали транснаціональні фармацевтичні компанії: BionTech, AstraZeneca, Moderna, акції останньої виросли на 434% у 2020 році. Не менш цікавим є факт розподілу вакцини, адже щоб її отримати, необхідно заплатити за неї, а тому бідні країни не могли собі дозволити покрити необхідну кількість доз препарату.

У контрасті виступає інша країна – Куба. Незважаючи на бідність країни, на численні санкції зі сторони капіталістичного світу та фактичну блокаду, острів свободи зміг добитися значних досягнень у придушенні інфекції. На це вказують цифри, за умовою, що всього захворіли 1,11 млн осіб, померло лише 8530 громадян (для порівняння додамо статистику України: захворіло 5,65 млн, померло 118 тисяч осіб). Як вона цього досягла? Насамперед Куба має дійсно народну медицину, де кожен дійсно безплатно може отримати якісну медичну допомогу. Не менш важливу роль відіграла власна фармацевтична промисловість, яку постійно розвиває уряд. Так, було створено декілька екземплярів власної вакцини, ефективність якої досягала 92%, що фактично тотожно до відомих світових представників. Варто зазначити, що навіть була створена спеціальна вакцина для дітей. При цьому статистка показує значну кількість вакцинованих людей, а саме повністю вакциновано 88,47% (в Україні 36,96%) населення, що підтверджує ефективність соціальної політики та підтримку з боку суспільства. Більш того, саме бідна Куба стала країною номер один, що відправляла своїх медиків до інших країн задля подолання вірусу.

Про стан української медицини можете дізнатися в нашій статті.

Рух антивакцинаторів

COVID-19 пробудив та значно посилив позиції напряму, який ставить під сумнів ефективність використання вакцини як методу профілактики захворювання та прямо агітує людей ігнорувати даний спосіб лікування.

Пропоную не розглядати питання дійсної ефективності вакцини, а поглянути на ситуацію з іншого боку. А саме, чому замість перевіреної державою й міжнародними організаціями вакцини та можливості врятувати своє життя люди вибирали абсолютно ненаукові, небезпечні заходи, відмовляючись від щеплення. Було заявлено безліч причин, такі як: необізнаність, невпевненість в якості вакцини, страх перед побічними ефектами від препарату, примус та тиск зі сторони влади, надання можливості організму самостійно впоратись з інфекцією, а ще багато конспірологічних теорій. Так, дійсно багато різних причин, але так чи інакше всі вони зводяться до одного – недовіри. І це не дивно, адже протягом останніх тридцяти років капіталістична, ліберальна система цілеспрямовано знищувала соціальний сектор, вона чхала на інтереси звичайних людей, все більше експлуатуючи останніх, а якщо певна особа зверталася за допомогою, держава давала невелику «подачку», ніби відповідаючи: «Відстань! Це твої проблеми!». І цей прояв недовіри – найкраща метрика оцінювання, краща за будь-яке соціологічне опитування, яка реально показує ставлення народу до своєї влади, ніби постулюючи: «Краще помремо, ніж приймемо ліки з ваших рук!».

Безробіття

Епідемія COVID-19 зупинила всю економіку, через що різко збільшилась кількість безробітних: так, навіть у першій економіці світу (США) рівень безробіття збільшувався до 14.8% у 2020 році. Тим часом в Україні влітку 2020 року офіційно нараховувалося понад 500 тис. безробітних (у період січня – червня 2020 налічувалося 829,4 тис. безробітних), варто зазначити, що ця інформація враховує лише тих осіб, що стали на облік у центрі зайнятості, та не додається інформація про осіб, які були змушені піти у відпустку за власні кошти. При цьому, за даними сайтів пошуку роботи, середня заробітна плата почала зменшуватись, тобто роботодавці пропонували меншу плату при найманні на роботу. Казки марксистів про резервну армію праці вже не здавалися вигаданими, а кількість резюме у 2-3 рази перевищувала кількість вакансій, до цього ще й додається розбіжність між галузями: умовно попит на спеціалістів ІТ-сфери зростав, тоді як інші сфери скорочували своїх працівників.

Розподіл багатств

Поки весь світ боровся з епідемією, «ефективні підприємці» лише збільшували своє багатство, статки 10 найбагатших людей за час пандемії збільшилися у 2 рази, з 700 млрд доларів до 1.5 трлн, тимчасом як 160 млн людей опинилися за порогом бідності. Досить цікаво спостерігати, як ринковий механізм розподіляв ресурси під час пандемії, тоді як соціальна сфера, звичайні робітники та їхні сім’ї були змушені економити, щоб хоч якось пережити скрутні для людства часи, невидима рука ж направляла свої ресурси до фондового ринку, більшість активів якого й тримають успішні дільці. Головне, щоб відсотки в портфелях збільшувалися. Додамо ще й факт, що у 2020 році голодували майже 811 млн людей, що на 161 млн більше ніж у 2019, і це в той час, коли фермери в США виливають молоко в канави та знищують туші тварин, як і 90 років тому під час великої депресії. Як таке може бути в XXI столітті, що людина не може допомогти голодному лише через те ще, що остання не може за це заплатити, а перша не отримає прибуток.

Отже, пропоную підбити короткий підсумок генезису коронакризи та її впливу на подальші події. Як уже говорилося вище, глобальна економіка переходила в стадію падіння ще до початку масової пандемії, наростала криза перевиробництва, навіть розвинуті країни очікували настання неминучої рецесії. Сфера виробництва все більше втрачала норму прибутку, а тому капітал все частіше переходив зі сфери виробництва на фінансові ринки, адже інвестиції в умовний індекс S&P500 приносить 8-12% річних, що перевищує прибуток від виробництва. Зі свого боку країни, які до цього постулювали необхідність вільного ринку та ліберальної політики, починають вводити протекціоністські заходи, захищаючи власних виробників (це особливо стосується сектору новітніх технологій, наприклад, сфера 5G), Великобританія виходить з Європейського Союзу, посилюються деглобалізаційні настрої.

Наприкінці 2019 року поширюється інформація про появу нового вірусу, а на початку 2020 вірус розповсюджується в більшості країнах, що поглиблює кризу перевиробництва, зупиняється економічна активність, поширюється паніка на фінансовому ринку. Падіння розповсюджується на енергетичний сектор, у той час, як транснаціональні корпорації використовують його як можливість витіснення власних конкурентів.

Держави, які й до цього вели м’яку монетарну політику (щоб нівелювати негативні наслідки світової фінікової кризи 2008 року), вводять рішучі міри на ще більше пом’якшення та за допомогою інфляційних інструментів збільшують об’єми грошей в економіці, щоб врятувати останню від дефляції та, як наслідок, депресії. Кошти, які б мали бути направлені на допомогу реальному сектору та звичайним людям, через нездатність механізмів капіталістичної системи потрапляють на фінансові ринки, розганяючи зростання фінансових бульбашок та збільшуючи об’єми біржових спекуляцій. Інфляція переростає в стагфляцію.

Варто зазначити й значення коронакризи у світовій політиці, а саме вона прискорила перехід капіталізму у фазу загострення міжімперіалістичної боротьби, фактично система перейшла від методів ринкової конкуренції, санкцій, певних обмежень та торгових війн до дійсної воєнної конфронтації. Криза змусила капітал шукати нові ринки, а для цього потрібно знищити або хоча б достатньо ослабити конкурента, при цьому ціль виправдовує засоби: мобілізуємо скільки потрібно, знищимо життєво необхідну інфраструктуру, покалічимо безліч життів, а у разі чого й використаємо ядерну зброю. Останнє ж не є вигадкою хворого психопату, панівна еліта різних країн за допомогою вікна Овертона поширює ідеї в суспільстві, що ядерний вибух не є чимось особливо небезпечним або ж, що саме ми, через свою національну унікальність, для захисту інтересів всього народу, маємо природне право натиснути на червону кнопку (у нас була про це стаття). Ми є свідками цих подій, імперіалістичне полум’я вже поглинуло Україну, проте все більше й більше військової техніки стягується в різних напрямках біля різних кордонів, різних частин світу. І це все не дивно, війна – це завжди логічне продовження розвитку капіталістичної системи, адже вартість має самозростатися, незважаючи ні на що. Питання лише в тому, хто воюватиме, а хто отримуватиме прибуток.

Коронакриза є циклічною кризою капіталізму, а масова епідемія лише прискорила її прояв, на практиці довела неефективність сучасної економічної доктрини, скинула маски з «добрих» капіталістів та політиків. Вона вкотре доказала всю не соціальність дій слуг народу, які насамперед проводять заходи для збагачення власних спонсорів, що підтримуватимуть необґрунтоване зростання фондових ринків та балансів банківського сектору, тимчасом як реальні люди примушені економити та виживати. Вона вкотре показала, що «демократична» влада своїми діями лише збільшує статки власників капіталу й не може допомогти нужденним. Вона поклала початок ще більшої кризи, посилила протиріччя капіталу, який тим часом готується до масового військового протистояння. А що ж звичайні пролетарі, спочатку потерпають від епідемії й скрутних умов госпіталізації, втрачають робочі місця, змушені економити, терплять погіршення умов праці та обуржуєння трудового законодавства, приймають ріст цін на продукти, а декотрі вимушені йти вбивати один одного.