Комунальна криза: борги, гризня, відключення і як ми до зими підготувались

«Ви здобули такий рівень стійкості, що допоможе пройти зиму, не відчувши супервеликих проблем». Так, так, це до нас звертається посол ЄС, коментуючи підготовку України до зими. Напевно, ви вже з власного досвіду маєте тисячу аргументів проти цієї заяви «шановного посла». Та може й справді все не так погано, як здається?

Щоб розібратись у цьому питанні, ми пропонуємо зануритись у вивчення ключового для функціонування країни сектора — комунальних підприємств у сфері ЖКГ. На них впав найважчий тягар і саме вони є переднім фронтом обіцяної «стійкості». Водоканали, теплокомуненерго, котельні і теплові мережі — без них більша частина українців не пережила б зиму. Який же їх стан на третій рік війни — давайте розбиратись.

Розглянемо, насамперед, якість послуг ЖКГ, які ми отримуємо як кінцеві споживачі. Ще в 2022 році Асоціація «Укрводоканалекологія» провела аналіз водопроводів та каналізації України. Результати маємо наступні: загалом водопровідних мереж в Україні налічується 180,1 тис. км, з них зношеними є 72,2 тис. км, тобто 40 %. Каналізаційних мереж у нас нараховується 51,5 тис. км; відсоток їх зношеності — 39,2 (20,2 тис. км). В теплоенергетичній сфері зношеність тепломереж сягає 70 %, що, крім поривів, призводить і до втрати близько третини тепла. Зауважимо також, що теплоенергетичні компанії мають величезні борги перед Нафтогазом, тому з метою економії нам постачають енергоносії нижчої температури, ніж це передбачено стандартами, що, в свою чергу, примушує населення «дообігріватись» за рахунок газових котлів або електрообігрівачів. При цьому електроенергетика, як відомо, знаходиться сьогодні у вкрай плачевному становищі.

Чи намагається «наша» влада виправити ситуацію?
Що стосується водоканалів, то, за словами заступника гендиректора «Київводоканалу» Дмитра Новицького, стратегії розвитку водопровідно-каналізаційної галузі в Україні немає. Адже він, зазвичай, більше цікавиться іншими справами, як-от відмиванням грошей громадян на тендерах або розкраданням бюджетних коштів на ремонтних роботах в комунальній сфері, про що мова піде далі.
Відносно теплоенергії, ситуація виглядає наступним чином. У Києві, на початку минулого року, для забезпечення населення теплоенергією планувалось реконструювати 55 км найбільш аварійних тепломереж. «Київтеплоенерго» зазначає, що план був виконаний, однак незабаром після початку опалювального сезону, сталось вже принаймні 5 аварій тепломереж в різних куточках Києва, остання з яких трапилась біля центрального залізничного вокзалу, затопивши десятки автівок кип’ятком, частково зруйнувавши будівлю та залишивши без центрального опалення понад 230 будинків. І зауважимо, що ще навіть не було сильних морозів, під час яких кількість поривів тільки збільшується! Те саме спостерігаємо і в інших містах, зокрема в Луцьку без тепла залишились школа та дитсадок, а у Кривому Розі — майже 130 тисяч мешканців! Більш того, такі масштабні аварії можуть незабаром трапитись і в інших великих містах, як-от Харків, Львів, Суми, Херсон та Кропивницький. Влада не поспішає виправляти ситуацію, адже за нинішньої системи ремонт та заміна застарілих труб — лише збитки. Набагато вигідніше експлуатувати те, що вдалось роздерибанити майже 33 роки тому, аж поки не прорве. А люди потерплять.

Якщо про повну заміну комунальних систем за нинішніх умов можна лише мріяти, то часті аварії потребують хоча б екстрених залатувань дір, а для цього потрібні робітники. Яка ж ситуація з робочою силою в нашій комунальній сфері? Навіть не беручи до уваги наслідки війни, проблема нестачі працівників стоїть надзвичайно гостро. Це люди зі спеціальною освітою, які слідкують за якістю води, працюють в лабораторіях та котельнях, ліквідують пориви, тобто висококваліфікована робоча сила. Де ж вона здобуде необхідну кваліфікацію? Згаданий вище Дмитро Новицький, відповідає на це питання так: «У нас в системі освіти залишилося доволі мало інститутів, які готують фахівців-інженерів. Це Харків, Київ, Рівне, Львів. Проблема також у тому, що на такі факультети зараз йде дуже мало молоді, вони не бачать перспективи з таким рівнем зарплати». Тобто система освіти, як і житлово-комунальне господарство, роками потерпає від недофінансування, робота в одній з найнеобхідніших для функціонування країни сфер стає «непрестижною», і раптом керманичі відкривають для себе нестачу працівників! Стратегії розвитку у них, вочевидь, немає не тільки для водопровідно-каналізаційної галузі, а й для будь-якої іншої сфери, яка не обіцяє миттєвих прибутків. Але це ще пів біди. Адже, комунальники масово втрачають «броню» та оголошуються не критично важливими, чим одразу користуються доблесні ТЦК, які регулярно бусифікують працівників комунальних підприємств. В Одесі, наприклад, ремонт 130-метрової труби котельної затримався на три дні через те, що співробітникам ТЦК потрібно було роз’яснювати, чому забирати працівників прямо з об’єкта під час ліквідації чергової аварії — це погана ідея. Схожа ситуація сталась і у Чернівцях, де ремонт водогону взагалі відклали на невизначений термін, бо людей які працювали над його заміною прямо на місці забрали до військкомату. Речниця Чернівецького обласного військкомату, коментуючи цю ситуацію, каже, що «ТЦК та СП працює згідно з законодавством», але всі ми розуміємо для захисту чиїх інтересів таке законодавство створено.

Розглянемо і економічне становище, в якому на сьогоднішній момент знаходяться комунальні підприємства. Достатньо буде поглянути на наступні факти:

• КП «Міськводоканал» в Сумах має борг у 38 млн грн перед «Сумиобленерго»
• У Харкові борги комунальних підприємств перед «Харківобленерго» на 1 липня становили 1,213 млрд грн
• Борг операторів газорозподільних систем перед ТОВ «Оператора ГТС України» становить майже 17 млрд грн
• Борги перед «Нафтогазом» наступні:
• В столиці «Київтеплоенерго» заборгував 20,7 млрд гривень
• «Волиньгаз» заборгувало майже 43 млн грн
• Запорізький концерн «Міські теплові мережі» на початку 2023 року завинив 1 млрд грн
• Борг «Чернівцітеплокомуненерго» – 107 млн грн
• «Миколаївтеплоенерго» заборгувало 500 млн грн

Загальний же борг компаній теплокомуненерго перед «Нафтогазом» згідно з одними джерелами склав 95 млрд грн, а згідно з іншими — аж 125 млрд грн!

Населення також завинило чималу суму комунальним підприємствам. Але тут не все так просто. Як зазначає пресслужба «Київтеплоенерго», загальна заборгованість киян сягає 7 млрд грн, але аж 70 % боргів — тобто майже 5 млрд грн — припадає лише на 15 % клієнтів, які є власниками елітної нерухомості. Інакше кажучи, в той час як простий народ із шкіри лізе, щоб сплатити квитанції, товстосуми, скуповують n-ну кількість квартир чималої площі та місяцями накопичують борги перед теплоенерго.

Отже, окрім проблем із дефіцитом кваліфікованої робочої сили, застарілістю комунікаційних систем та іншого обладнання, маємо ще й величезні суми заборгованостей комунальних підприємств. Ми постійно чуємо заклики до єдності, аби подолати скруту разом, але чи може у керманичів бути єдність там, де справа стосується грошей? Влучно на це питання відповіло «Сумиобленерго», відключивши сумський водоканал, який обслуговує 280 тисяч споживачів (!!!), від енергопостачання за несплату заборгованості! Ось вам і єдність.

З електроенергетикою справи йдуть не ліпше. Ще влітку ДТЕК радив українцям розраховувати лише на себе у підготовці до зими. Це і не дивно, враховуючи, що і в енергетичній галузі України накопичуються мільярдні борги. Як ми вже зазначали раніше, борги не з’явились внаслідок війни. Українська комунальна сфера потерпала від них ще задовго до лютого 2022. В 2018 році борг перед «Укренерго» становив 13 млрд грн, а сьогодні він складає 34 млрд грн. При цьому і саме «Укренерго» заборгувало чималу суму іншим учасникам ринку. «Енергоатом» також тоне в боргах. Ще в 2023 році держкомпанія «Гарантований покупець» подала на «Енергоатом» до суду за борг, що склав рекордні 32,5 млрд грн. А загальна заборгованість на електроенергетичному ринку вже перевищила 60 млрд грн.

В енергетичній галузі виникла так звана боргова петля. За повідомленням Forbes, «ГарПок» заборгував місцевим постачальникам електроенергії, постачальники – обленерго, обленерго – оператору енергосистеми «Укренерго», а оператор – «ГарПоку». Як так сталося? Виробники електроенергії продають її за надзвичайно високими цінами, тоді як населення отримує електроенергію за заниженим тарифом. Тобто держава нібито знімає такий тягар з плечей простого населення. Але як це вдається? Невже обділили в прибутках ДТЕК та інших? Дзуськи, не вгадали. «ГарПок», відповідно до схеми своєї діяльності, отримує право скупати величезну частину генерації АЕС та ГЕС за копійки, а тому підприємство здатне продати населенню дешеву електроенергію за двосторонніми угодами з ПУПами.

Що за ПУПи? Це поставники універсальних послуг, ще один продукт геніальних реформ нашої влади, яка розділила продаж е/е побутовим споживачам (нам) та її транспортування і розподілу («Укренерго» і обленерго). Цікаво, що ПУПи, які, згідно зі звітами мають стабільні прибутки, непогано наживаються на угодах з «ГарПоком», що продає дешеву енергію. Нам цю ж саму енергію продають уже за підвищеними віднедавна тарифами. А ринок ПУПів — це окрема пісня: ще у 2021-ому аналітики порахували, що більша його частина опинилась в руках Ахметова, російської групи VS Energy, «Енери» Костянтина Григоришина і частково держави. Зараз же, якщо врахувати, що Ахметов поглинув колишні активи VS Energy, то він контролює не менше ніж 48 % ринку постачання е/е. Тобто у всій схемі енергетики він наживається на кожному кроці: і на генерації, і на розподілі, і на постачанні — а ми маємо терпіти відключення, поки він матеріалізує «стійкість України» в свої нові яхти.

Звідки ж борги? Вся справа в тому, що «Енергоатом» і «Укргідроенерго» втратили велику кількість активів і просто не можуть виконати всі обов’язки перед «ГарПоком». Щоправда, вони й не хочуть, бо менеджери радше продадуть е/е на ринку і на зароблені гроші збудують собі ще кілька котеджів і вілл. До того ж, окрім боргів є й інша обставина —нескінченні позови до суду «всіх на всіх». А тому маємо ще й зростаючі штрафні санкції за невиплати заборгованостей, що теж сягають мільярдів.

Вирішити цю проблему, як завжди, намагаються за рахунок працівників. «Вінницяобленерго», щоб зекономити на зарплатах, ввела чотириденний робочий тиждень та скасувала всі премії з початку 2023 року. Схема дій та сама і в «Кіровоградобленерго». А факт наявності боргу використовується в ЗМІ задля аргументації підвищення цін для населення до ринкових —біля8 грн за кВт/год. Керманичі несуть збитки, а крайніми опинились ми. Тут теж пахне єдністю, відчуваєте?

Після всього вищесказаного наївно було б допускати, що паничі вгамували б свою жадобу, подивившись на тяжкий стан ЖКГ в країні. Навпаки, це лише додаткова можливість прибрати до кишені те, що ще не прибрано. Так, керівництво «Херсонтеплоенерго» в той час, коли місто було в окупації, перевело на власні рахунки 13 млн грн.

«Миколаївводоканал» у цьому питанні теж не пасе задніх і постійно фігурує у розслідуваннях про закупівлю в обхід відкритих торгів та за завищеними в 2-3 рази цінами. Наприклад, взимку 2023 року водоканал закупив пісок та щебінь вдвічі дорожче ринкової вартості. А восени того ж року відбулась закупівля труб за цінами втричі вищими за ринкові. Схожим чином закупили польські чавунні муфти за 118 тис. грн, в той час як вітчизняні аналоги коштують 28,5-35 тис. грн. Та найбільш скандальним став ремонт водогону. Важливо зазначити, що жителі Миколаєва понад 2 роки живуть без питної води при тому, що на вирішення проблеми вже було виділено понад 1,3 млрд грн з держбюджету! Тим часом, договори на ремонт вкотре розривають, а вартість заміни водогону змінюють, через що роботи увесь час відтерміновуються. Миколаївці ж можуть користуватись лише технічною водою, і то з перебоями, що, як видно, продовжуватиметься ще не один місяць.

«Миколаївоблтеплоенерго» теж не нехтує можливістю розпилити бюджет та діє за тією ж схемою, укладаючи договори без тендерів. Нещодавня угода була підписана на будівництво нової котельної з компанією «Дорлюкс», яка була створена лише в січні цього року, а її власника судять за розтрату бюджету в декількох справах. Ще одна ненадійна організація, з якою «Миколаївоблтеплоенерго» уклало договір на 8,1 млн грн є «Проенергоснаб». Остання вже раніше була помічена на закупівлі вуличних ліхтарів для Миколаєва за завищеними цінами.

Схожим чином і «Енергоатом» у 2023 році здійснив закупівлю кабелів вдвічі дорожче ринкової ціни.

Інший приклад — Одещина, де посадовця «Укренерго» та керівників двох підрядних компаній підозрюють у відмиванні бюджету. Тут схема відрізняється від розглянутих вище. Компанія, з якою «Укренерго» уклало договір, мала відремонтувати електрообладнання після російських обстрілів, для чого потрібні були трансформатори. Підприємливі керівники вирішили наваритись на їх перевезенні, тому, не дивлячись на те, що трансформатори вже знаходились в потрібному для початку робіт місці, до справи був залучений знайомий управлінця підрядної компанії, що займається залізничними перевезеннями. І ось, раптом, на папері трансформатори вже доставлялись з-за кордону за 3,7 млн грн!

Тобто, навіть з дев’ятизначними сумами заборгованостей, навіть знаходячись в окупації, навіть не поставляючи 465,5 тисячам мешканців питну воду на протязі двох років, керманичі не відмовляються від «навару».

Наостанок, згадаємо ще публікацію НАБУ за січень минулого року про схему привласнення електроенергії, що належала «Укренерго», та легалізації прибутку від її продажу. Одним із підозрюваних у виконанні схеми є бізнес-партнер Коломойського — Михайло Кіперман та ТОВ «Юнайтед Енерджі», що підконтрольне тому ж Коломойському. Саме дійство полягає в тому, що вищезгадане ТОВ закупило в «Укренерго» енергії на суму понад 716 млн грн. Продажу не завадила навіть заборгованість «Юнайтед Енерджі» перед «Укренерго». Без залучення фінансового сектору, звичайно, не обійшлось, тому голова правління банку «Альянс» одноосібно видала гарантію оплати зі сторони «Юнайтед Енерджі». А далі все стандартно: електроенергія перепродана, гроші з продажу вивезені за кордон, а «Укренерго» так і не отримало гарантовану «Альянсом» оплату. Фігуранти справи, до речі, за кордоном разом з грошима, а судити їх будуть заочно.

Хто ж відповідатиме за збитки «Укренерго»? Звісно ж, прості трударі, адже у нас точно знайдеться тисяча-дві карбованців на оплату щоразу дорожчої електроенергії. А як ні — керманичі в біді не залишать: «1000 від Зеленського» дійсно стане нашою єдиною «Зимовою підтримкою».

А поки що, Кабмін помʼякшує умови для бізнесу. Тому відтепер, щоб уникнути відключень, підприємствам достатньо імпортувати або самостійно забезпечувати собі лише 60 % електроенергії, замість попередніх 80 %. А для звичайного населення відключення світла, навіть без масованих атак на енергосистему, з одного боку, передбачаються на 4-6 годин, а з іншого, аж до 12 годин у випадку, коли температура опуститься нижче 0!

Отже, бачимо, що комунальна сфера знаходиться в критичному становищі, до якого її доводили десятиліттями: чи то недофінансуванням, чи то розкраданням бюджету. Масові аварії призводять до катастрофи, а ліквідація їх наслідків часто затримується або й зовсім відкладається на невизначений термін через нестачу працівників. Остання спричинена, насамперед, дефіцитом навчальних закладів і мізерними зарплатами, а під час війни — ще й втратою «броні» працівниками комунальних підприємств і бусифікацією прямо з місця роботи. Величезні борги лише зростають, в той час як керманичі тягнуть до кишені все, що погано лежить.

Важливо, однак, пам’ятати, що першопричиною перерахованих проблем є не злість чи жадоба влади. Ці риси, безумовно, їй притаманні, але лише внаслідок логіки розвитку капіталістичної системи, що полягає у зростанні прибутків. А оскільки комунальні підприємства баришів не обіцяють, то і розвивати їх для капіталу немає сенсу.

Втім, простір для маневру все ж залишається, а тому дискусії навколо теми ЖКГ виливаються у численні пропозиції з «вирішення» болючого питання. Наприклад, Кулеба пропонує глобальне розв’язання проблем для всього комунального сектору: віддати поки ще державні підприємства під приватизацію. Приватні власники, як ми знаємо, керують бізнесом ефективніше, ніж держава. От тільки забули згадати одну деталь — у чиїй власності, насправді, вже зараз знаходяться ці підприємства. Візьмемо, наприклад, столицю. Станом на 2021 рік «Київспецтранс», який займається вивезенням побутових відходів, на 51 % належало місту, а аж 49 % компанії приватизовано. «Київводоканал» лише на 25,46 % належить м. Києву, тоді як 67 % знаходяться у власності «Київенергохолдингу», а 7,54 % належить іншим акціонерам. Акціями самого «Київенергохолдингу» на 39 % володіють кіпрські компанії з українськими засновниками.

Та пан Кулеба випереджає подібні питання: підприємства потрібно дати під приватизацію не абияким, а іноземним інвесторам, адже вони, на відміну від українських, гроші не розкрадають. Ми не йдемо, не біжимо, а, прямо-таки, летимо до незалежності з НАДПОТУЖНОЮ швидкістю! Можна було б подумати, що комунальних підприємств однакового напрямку буде декілька, а тому хоча б конкуренція спонукатиме нових власників авансувати свої капітали в ремонт та модернізацію. Та де там! Сферу, яка рано чи пізно і сама б монополізувалась, Кулеба пропонує зачистити відразу — просто-напросто заборонити створення нових підприємств.

Проблема з прибутками, в цьому випадку, вже не стоятиме — якщо не для українських, то хоча б для закордонних хапуг, які теж не втрачають нагоди «продавити» свої інтереси. Та чи принесе приватизація які-небудь зміни на краще для нас? Хіба нові власники, хоч і закордонні, не керуються логікою капіталу у веденні бізнесу? Що нам точно гарантовано при такому вирішенні питання — так це зростаючі ціни за платіжки, «оптимізації» штату для скорочення витрат, посилені утиски в правах та урізання і без того скупої заробітної платні працівників комунальної сфери, а, враховуючи монопольне положення компаній, і на масштабну модернізацію розраховувати не варто.