На одному з інтерв’ю у 2015 році Вороніна запитали про три його головні досягнення під час президентства, на що він відповів, що це майже знищена корупція та кримінал, побудова теплих відносин з Росією та Заходом, а також покращення соціального життя населення. Але це тільки слова, що ж молдовани отримали насправді?
За даними організації Transparency International, що займається складанням щорічних рейтингів індексу корупції, у 2001 році в Республіці Молдова індекс становив 31 бал (де 100 балів означає повну відсутність корупції, а 0 балів – суцільну корумпованість), і одразу ж показник просів на 10 пунктів та у 2002 році складав 21 бал. В 2006 році індекс покращив результат 2001 року і становив 32 бали, але більших перемог в боротьбі з корупцією Воронін та уряд ПКРМ не змогли досягнути (на 2008 рік – 29 балів). За період 2001-2008 років Республіка Молдова стояла в середньому на 105 місці у загальносвітовому рейтингу, пропускаючи перед собою безліч африканських, латиноамериканських та азійський країн.
Що ж до боротьби зі злочинністю та кримінальним світом, то за даними Національного бюро статистики (НБС) республіки можна побачити наступні цифри: з 16 695 зареєстрованих випадків правопорушень у 2001 році показник впав до 14 070 у 2009 році. Різниця хоч і є, а це однозначно величезний плюс, але ситуація ніяк не відповідає словам Вороніна про майже виграну війну зі злочинністю. Варто додати, що після 2009 року кількість злочинів у Республіці Молдова зросла (понад 20 тис. у 2012 році).
Про «теплі» відносини з Росією і Європою ми вже говорили. В залежності від необхідності та певних умов, Воронін «перевзувався» у своїй політиці постійно. У певні періоди Молдова то була близька з Росією і не дружила з ЄС, то подружилася з Заходом і віддалилася від Москви, то знову ж таки перестала співпрацювати з європейськими партнерами та пішли на зближення з Кремлем, але у 2009 році ні Воронін, ні ПКРМ вже не були вигідні жодній зі сторін. Особливу роль у цьому лавіруванні зіграв молдовський бізнес. Президент фінансово-промислової групи «Ascom» (видобуток та торгівля нафтою і газом) Анатол Статі і Володимир Плахотнюк – власник компанії «Petrom Moldova» (імпорт і продаж нафтопродуктів) та співвласник «Victoriabank» є найбагатшими людьми Молдови, інтереси яких полягають в дешевому видобутку та транзиті нафтопродуктів з Росії та їх збуті за набагато більшими цінами в Молдові та Європі, але через розробку нових родовищ в Африці та початок співпраці з африканськими нафтовидобувними компаніями Статі та Плахотнюк «ідуть» у сторону Заходу. Натомість Микола Черний – також бізнесмен, що займається нафтовидобутком та збутом нафтопродуктів, у період президентства Вороніна обіймав ключові посади в російській компанії «Лукойл» і боровся за «місце під сонцем» з проєвропейськими олігархами Статі та Плахотнюком.
Щодо «соціалки», то тут все не дуже добре. За даними НБС Республіки Молдова на 10 000 жителів у середньому припадало 66,8 лікарняних місць у 2003 році, у 2008 році число на 10 000 осіб становило 61,1 ліжко-місця. Кількість лікарів на 10 000 населення у період 2003-2008 років майже не змінився, 35,1 та 35,5 лікарів відповідно.
Освіта Молдови в період Вороніна мала свої нюанси. Кількість державних навчальних закладів не значно знизилася з 1 688 у 2001/02 рр. до 1 635 у 2008/09 рр. Кількість педагогічних працівників та здобувачів просіла сильніше: з 49 598 педагогів і 712 948 учнів у 2001/02 рр. до 46 017 та 579 295 відповідно у 2008/09 рр.
Трудова міграція є важливою проблемою для молдован і сьогодні, але в період перебування комуністів при владі вона досягла свого піку. Загальна кількість офіційно зареєстрованих емігрантів у 2001 р. досягла 172 тис. осіб і постійно росла до 2005 р., коли таких осіб налічувалося 394,5 тисячі. На 2009 рік кількість мігрантів з Республіки Молдова становила 294,9 тис. осіб.
Як бачимо, в більшості випадків значна частина населення, а саме робітники та селянство, ішла «в мінус» від дій ПКРМ. Але були й ті, хто виграв. Як уже було сказано вище, партія багато в чому завдячувала підтримці бізнесу і відплачувала йому тим самим.
За даними Міністерства фінансів Республіки Молдова у 2001 році дохід від приватизації склав 88,7 млн молдавських лей, у 2002 р. – 182,5 млн лей, у 2003 р. – 111,3 млн лей, у 2004 р. – 100,6 млн лей, у 2005 р. – 176,2 млн лей, у 2006 р. – 394,4 млн лей, у 2007 р. – 406,3 млн лей, а у 2008 р. сталося щось неможливе – дохід склав 1 226 млн лей.
Така політика в підтримку капіталу не дивна, адже якимось чином син Вороніна Олег входить в десятку найбагатших людей Молдови, володіє майже чвертю всіх акцій банку Fincombank, йому належить: Асоціація «ZAHAR» – найбільший експортер продукції цукрових заводів в Молдові, компанія «Транслайн», що займається залізничними перевезеннями, ще Воронін-молодший головний акціонер будівельної фірми «Металл-Маркет», а також володіє офшорними рахунками в Гібралтарі, Кіпрі та на Багамах.
Враховуючи це, не дивно, що серед народу ходить жарт, що коли Воронін-старший вечеряв зі своєю дружиною в ресторані свого сина, та виразила занепокоєння, що боїться приходу комуністів, бо вони експропріюють цей заклад.
Багато хто не сприймав самого Володимира Вороніна як комуніста, а лише як людину, що експлуатувала комуністичні ідеї у власних інтересах. Таку репутацію президент заслужив тим, що час від часу в пресі фігурували гучні заголовки про його тісний зв’язок з бізнесом та розкішне життя.
Після приходу до влади Воронін почав співпрацювати з експортером і виробником вина Wine International Project (WIP). У 2010 році вже експрезидент придбав по заниженій ціні територію в 4 га разом із котеджем в елітному районі Кишинева. До сьогоднішнього дня колишній президент користується правом на транспорт і медичне забезпечення від держави.
І якщо у вас залишилися сумніви стосовно того, наскільки Воронін комуніст, то зараз вони повинні остаточно розвіятися, бо колишній «справжній» марксист-ленінець Володимир Воронін за сумісництвом є зразковим християнином. Декілька разів на рік лідер ПКРМ гордо бере участь у виступах разом зі священнослужителями різних мастей, що приурочені до релігійних свят.
В ідейному напрямку ПКРМ хоче рухати теорію вперед, але тим самим все далі віддаляється від основ, закладених теоретиками марксизму. Партія не збирається опиратися на пригнічений народ, який щоденно експлуатують, а створює новий клас – «пролетаріат знань», до якого мають входити менеджери, інженери, лікарі та інші. Основною метою нового класу має бути саморозвиток і побудова держави для «інвестицій в людину», а не знищення держави, як явища, і побудова нового суспільства. Для цього класу приватна власність на засоби виробництва та ринкова економіка є манною небесною, адже «важливі не так конкретні форми власності, скільки форми загальносоціальної мотивації тих, хто керує, розпоряджається та володіє власністю». Так ПКРМ наводить своїх прихильників на думку, що старий добрий марксизм застарів, що класової боротьби вже немає, класи можуть тихо-мирно співіснувати в дружбі, що не багатство одних формується внаслідок бідності інших, а що треба лише, щоб в тебе інвестувала влада, і тоді ти будеш заможний, що треба побудувати нову соціальну політику з широким фінансуванням освіти та медицини й ось він рай на землі – комунізм з ринком. Риторика цих «комуністів» зрозуміла, людям завжди необхідні й хороша медицина, і якісна освіта, і інші соціальні потреби, тому цей фокус з пустими обіцянками для обману народу знайомий усім і всюди. Тут треба пам’ятати базові положення марксизму: не фундамент тримається на надбудові, а надбудова тримається на фундаменті, не можна просто взяти й поміняти правила політичної гри, не міняючи повністю системи. Але ПКРМ не змогла, не може і ніколи не зможе поміняти суспільно-політичний устрій, бо, як ми уже переконалися раніше, це партія не є революційною, основні інтереси її членів і лідерів лежать саме у цій системі. Саме при капіталізмі Воронін і його сім’я збагатилися, саме при цій системі партія змогла заробити 26 мільйонів лей на економічній діяльності у 2017 році. Для ПКРМ соціальна революція є ніщо інше, як смертельна отрута, що знищить саму ж партію.
Читаючи Статут і Програму ПКРМ, ловиш себе на думці про популізм і опортунізм партії, яка називається комуністичною, а в реальності навіть не ставить собі на меті стати партією робітничого класу. На справи робітників, проблеми соціальної нерівності та потребу побудови нового суспільства партії та її лідеру було однаково. За 8 років, навіть шляхом реформ, не було проведено ніякої роботи для важливих соціальних змін чи покращення життя трудящих, тому не варто ставити Вороніна та ПКРМ в один список з іншими комуністичними партіями, що прийшли до влади конституційним шляхом та хоча б так намагалися втілити в життя деякі з соціалістичних реформ. Воронін – це всього-на-всього молдовський Зюганов, Симоненко та інші їм подібні.