Дискримінація ромів в Україні

Всі ми чули про расову дискримінацію чорношкірих у США, всі чули про голокост та антисемітизм, про утиск прав корінних жителів Америки, хтось навіть чув про утиски курдів та вірмен. Але мало хто чув про утиск ромів або як їх називають у народі – циган.

Ще менше ми знаємо про дискримінацію ромів в Україні. Багато хто дивується, але розмах ксенофобії в нашій країні щодо циган носить не поодинокі випадки, а є системним, постійним. Звичайно, проблема антициганізму властива не тільки Україні, а й іншим країнам Європи, однак так було не завжди.

Отож як осілий народ із багатою культурою та історією перетворився на народ відщепенців та злодіїв, якими ми їх бачимо? Як країна, в якій немає місця нацизму, довело своїх громадян фактично до статусу нелегалів і рабів? Давайте розберемось.

Цигани, самоназва – роми, народ, що населяє всі континенти. Чисельність ромів у світі оцінюється від 12 млн до 18 млн, більша їх частина проживає у Східній, Південно-Східній та Центральній Європі. Залежно від регіону проживання виділяється безліч регіональних етнічних груп: кале (Португалія, Іспанія, Латинська Америка), мануші (Франція), польські цигани, російські цигани (самоназва руска рома), влахи (вихідці з Валаського князівства, сучасна територія Румунії) та ін. Більшість груп розмовляє своєю формою циганської мови та/або мовою країни проживання. У 18-19 століттях існували версії їхньої історії, у яких передбачалося, що цигани походять із Персії, Ассирії, Північної Африки, до таких висновків дослідників підштовхувало наявність у циганській культурі рис цих регіонів. Крапку поставили лігнвісти, згідно з їхніми дослідженнями роми є нащадками вихідців з Індії, які мігрували з неї в другій або першій половині 1-го тисячоліття н. е. Самоназва «ром» походить від індоарійського «d'om» з першим церебральним звуком. Церебральний звук є чимось середнім між звуками «р», «д» і «л».

Можливо, під тиском арабів цигани мігрували через територію Середньої Азії, Афганістану, Ірану та Вірменії. Один потік попрямував до Єгипту та Алжиру, де сформувалися в етногрупу - будинок. Інший потік до 10-11 столітть мігрувала до Візантії, де вони прийняли християнство та сформували загальну самосвідомість. У 12-13 століттях цигани поширилися на Балканах, де спокійно жили аж до початку 15 століття.

Нову хвилю міграції спровокувала інтервенція сельджуків у Візантійську Імперію у 15 столітті. На початку роми з'явилися у Чехії (1411) та Трансільванії (1417), а вже до кінця століття досягли Шотландії (1500). Історичних відомостей про те, коли цигани/роми прийшли на територію України, у нас немає, але це сталося не пізніше 17 століття.

Починаючи з 16 століття, роми активно переселяються на території ВКЛ (Великого князівства Литовського) та Україну. З утворенням Речі Посполитої безліч циган було вигнано до Центральної України, після ухвалення сеймом закону про їхнє виселення. В результаті на широкій території проживали різні групи ромів: цигани, що оселилися на Волині, Поліссі та частково на Полтавщині, належать до балтійської групи; влахи, близькі до бессарабських та румунських ромів, заселили територію Поділля; серви, найбільша група циган, розселилися по всій Україні. Згодом на території України оселилися й угорські цигани.

Основним видом діяльності циган був ковальський та збройовий промисел, а також торгівля. Циганознавці Черенков і Ледеріх відзначали, що, всупереч поширеному стереотипу, більшість циган завжди жила осіло. Цигани проживали в окремих селищах та особливих міських кварталах (махалах).

Як видно з історії, роми-християни досить тривалий час проживали в межах Візантійської Імперії, залишаючись самостійним етносом і за чотири століття зберегли свою автономність від імперії. Вторгнення сельджуків мусульман зробило із циган біженців.

Менше ніж за чверть століття цигани розселилися здебільшого Західної та Центральної Європи. У Європі цигани найчастіше ставали музикантами, ковалями чи йшли у найманці. Як відомо, навіть у сучасні дні наплив біженців викликає соціальну та культурну напругу, що вже говорити про Європу 15 століття. Ксенофобія серед простих людей була нормою, а роми до того ж сильно відрізнялися як своєю культурою, так і способом життя, та деякою закритістю громади.

Не краще ставилися до новоприбулих і можновладці, для них цигани були свавільними приїжджими, з яких не взяти податків, не прив'язати до землі як селян. Також цигани ставали зручним цапом-відбувайлом для еліт, оскільки роми фактично не мали жодних прав.

Відмінності в культурі, спосіб життя, пов'язаний з ворожінням і жебрацтвом, призвели до появи антициганських міфів і розвитку антициганізму, що підігрівався аристоркратією. Вже з кінця 15 століття країни Європи починають приймати антициганські закони першими стали Іспанія у 1482 року та Німеччина у 1498 року.

Таблиця «Приняття антициганських законів»:

Ступінь покарання залежала від статі караного: чоловіків найчастіше чекала плаха, жінок карали ударами батогом, після чого ставили тавро і виганяли з країни. Клейма були самих різних видів і форм, і служили маркерами для визначення того, скільки разів ловили циганку, зазвичай на другий відправляли на плаху слідом за чоловіками. При цьому тавра інших країн не зараховувалися.

В Іспанії в 1492 був виданий королівський декрет, за яким циганам наказувалося протягом шістдесяти днів покинути країну. Після цього терміну спійманим загрожували сотнею ударів бича, а у разі рецидиву стратою.

У королівській Угорщині під час турецької окупації влада вела сувору антициганську політику, оскільки цигани вважалися підозрілими як шпигуни чи зрадники. Вони були вигнані з багатьох місць і дедалі частіше переходили до кочового способу життя.

В 1538 антициганські закони були видані в Моравській марці. В 1541 після серії пожеж в Празі король Чехії Фердинанд I наказав вигнати циган зі свого королівства.

1545 року Аугсбурзький рейхстаг оголосив, що «той, хто вб'є цигана, не буде винний у вбивстві». Наступне масове винищення циган, що мало місце по всій Священній Римській імперії, пізніше спонукало уряд «заборонити втоплення циганських жінок та дітей».

У 1530 р. в Англії виданий «Циганський акт» (Egyptians Act) забороняв в'їзд у країну циганам і вимагав від тих циган, які проживали в країні, покинути її протягом 16 днів. Невиконання цієї вимоги могло призвести до конфіскації майна, позбавлення волі та депортації. Був доповнений Циганським актом 1554 року, який наказував циганам відмовитися від свого «порочного, пустого і безбожного життя і суспільства» і перейти до осілого способу життя.

Імператор Австрії Карл VI, на новопридбаних землях Трансільванії, в 1721 наказує вішати чоловіків і жінок, а дітей віддавати на виховання в госпіталі. М'якшу політику почала проводити Марія Терезія, згідно з її декретами від 1761 і 1767 року етнонім «циган» замінювався на «новий поселянин» або «новоугорець». Кочівники були змушені припинити мандри та займатися сільським господарством. Циганам видавалися паспорти з новими, не циганськими іменами, з повними цивільними правами, але таким циганам заборонялося використовувати надалі свої колишні імена та прізвиська; було також заборонено користуватися циганською мовою. Дітей у двох-чотирирічному віці планувалося передавати на виховання в селянські сім'ї, для виключення впливу батьків та культури на молоде покоління. Циганські діти мали отримати церковне виховання та державну освіту, після чого вступити на державну службу.

Переслідування та насильна асиміляція призвели до того, що циганські громади все більше замикалися в собі, все частіше починали кочувати, що не надавало їм позитивного образу в очах європейців.

Кращi були справи ромів Східного Європейського регіону. На відміну від західних монархій Московське царство було терпиміше до іновірців та інших культур (інтеграція Казанської знаті та збереження мечетей), а жителів Гетьманщини, Кубані, Дону не сильно дивували кочовий спосіб життя. За часів Речі Посполитої королі після 1624 року вводять у циган суд «циганських королів», які обиралися з-поміж циган і отримували при призначенні королівську грамоту. Їхня резиденція знаходилася в місті Світ Мінської губернії. Так само цигани йшли до козаків, про що свідчать реєстрові списки.

Спробу "осідлати" циган прийняли і в Річ Посполитій. Спочатку створили циганську автономію і призначили короля, але вже 1765 року її скасували, а всім циганам наказали жити осідло.

Після анексії польских земель Російською імперією уже царизм мав проводити політику контролю циганського населення. 1800 року було видано указ про «Правила для поселення циган». Відповідно до нього осілі цигани землероби протягом 4 років звільнялися від рекрутської повинності та всіх податей, а в указі 1818 їм дозволялося вступати в міщанські міські товариства. В 1836 року було затверджено положення про «поселення корінних циган у Бессарабії на колишній основі», а в 1839 вийшов закон «Про поселення циган на вільних казенних землях».

Ці заходи мали на меті прив'язати циган до землі і зробити їх частиною аграрного комплексу Російської Імперії, чому цигани чинили опір, внаслідок чого дії адміністрації виявилися малоефективними. Однак на відміну від Західної Європи цигани не піддавалися масовим системним гонінням, але незважаючи на це побутовий антициганізм зберігався і до циганів все також ставилися як до волоцюг і жебраків.

У 1920–30-ті роки в СРСР було прийнято низку постанов, спрямованих на прилучення циган до осілого життя: створювалися циганські колгоспи, у Москві, Ленінграді та інших. містах відкривалися циганські школи, діяв циганський педагогічний технікум. З 1956 в СРСР, а потім і в інших країнах соціалістичного табору прийнято закони, що забороняють кочовий спосіб життя. Перехід до осілості сприяв інтеграції циган у сучасне суспільство. 1989 року у Москві утворено циганське культурно-просвітницьке товариство «Романо кхер», потім – інші циганські організації. Саме в радянський період починається активне вивчення циган цілою плеядою етнографів ромістів такими як: Лев Черенков, Надія Деметер, Віктор Шаповал.

Незважаючи на згортання політики коренезації, видання циганською виходили аж до 1938 року, зараз більшість з них зберігається в Російській державній бібліотеці в окремому каталозі – «Романо каталог».

Створювалися циганські колгоспи. Звичною для циган роботою на селі стало конярство. У Москві в 1927 році виникли три артілі: «Цигхімпром», «Цигхімлабор» і «Цигхарчпром», що увійшли до Кредитно-промислового союзу. Працівники фасували сіль, цукор, перець, чай, лавровий лист.

Почалося зростання чисельності ромів, якщо за переписом 1897 року на всі українські губернії РІ було до 8 тисяч циган, то у переписі 1926 року в УРСР їх налічувалося 13,5 тисяч, а 1989 року вже 47917 тисяч і це лише в УРСР.

Радянська влада багато працювала для коренізації ромів, у результаті спроба була невдалою; велику роль зіграв менталітет циган. Постійні кочування, часткове або повне неприйняття з боку суспільства зробили циган відчуженими від суспільної праці, через що вони замкнулися “самі в собі”. У циган досі є кастомна система, діти успадкують ремесло батьків, національна самосвідомість слабка, а поділ праці не розвинений і тому створення єдиного національного "простору" не є можливим - все це і викликало труднощі у радянської влади.

Не маючи ніяких навичок землеробської праці, цигани після невеликого періоду роботи на землі розбігалися. Були випадки, коли радянська влада виділяла для ромів худоби та інструменти, а за деякий час комісії не знаходили вже цих груп на даній циганам землі. У містах також були випадки, коли виділені кошти для циган на бараки та житла перевищували необхідне у кілька разів через порушення фінансової дисципліни з боку ромів. В основному радянська влада впоралася зі своїм завданням: постійна і кропітка робота Всеросійського союзу циган, місцевих та центральних влад дозволили збільшити кількість колгоспів до 52, виростити нове покоління циган, якi не знали голодних поневірянь і пристосувати старе покоління до праці. Усе змінила Велика Вітчизняна війна. Величезна європейська частина СРСР була під окупацією, саме там і була основна частина колгоспів, знищених фашистами.

Після 2 світової цигани вже не стали відновлювати роботи на колгоспах; революційні елементи циганських громад були винищені війною, реакційні взяли гору і цигани знову почали блукати на величезних територіях. Величезна кількість циган була асимільована радянською владою, безліч відомих людей до і після ВВВ. Найвідомішим до війни був Іван Петрович Токмаков – працював інструктором у Відділі національностей ВЦВК з роботи серед циган, також був членом Всеросійського союзу циган та членом більшовицької партії. Він організував безліч ромських колгоспів. У віці понад 50 років і з поганим здоров'ям записався добровольцем на початку війни, щоб захистити справу всього свого життя. Після взяття в полон Токмаков створив групу опору і намагався втекти, але, на жаль, після втечі його швидко спіймали, після чого ув'язнили у Бобруйскій в'язниці. Там він намагається знову влаштувати втечу, але у групі виявився провокатор і план розсекретили. Загинув товариш Токмаков у цій же в'язниці від тортур у березні 42 року.

У повоєнний період найвідомішим ромом був Михайло Яншин – актор театру та кіно, театральний режисер, також озвучував фільми та мультфільми. Були в Радянському Союзі також вчені циганського походження; найвідоміші - це історики Лев Черенков та Надія Деметер.

Радянська влада також пробувала видавати фольклор ромською: понад 200 видань за 1928-1938 - але це не мало попиту, а асимільовані цигани переходили на фольклор і мову республік, в яких вони проживали, через що вирішили згорнути випуск фольклору рідною для ромів мовою.

Мало інформації є і про боротьбу з антициганізмом у СРСР. Швидше за все, ця боротьба велася цілком проти будь-якого шовінізму, а самі цигани нерідко любили прикрашати своє життя і підтверджувати міфи про себе, через що міфи про них не були повністю викорінені радянською владою.

Як бачимо, радянське керівництво цілком намагалося асимілювати циган. Не бувало і без перегинів на місцях, Велика вітчизняна та історична духовність самих ромів - все це викликало складності, але чимало циган "змішалося" з радянським суспільством, здобули освіту та роботу.

Розпад СРСР у 1991 році і набуття колишніми республіками статусу незалежних держав призвели не лише до формування нових кордонів та національних держав, а й до руйнування економічно-виробничих ланцюгів. У результаті багато підприємств опинилися без необхідної сировини та комплектуючих, що призвело до закриття багатьох із них. Не допомагали і «нові» еліти, які розпочали активну приватизацію, а за нею і розпил народного надбання.

Високий рівень безробіття, інфляції та економічна криза штовхнули багатьох громадян податись на заробітки чи шукати альтернативні джерела доходу. До того ж додалися маргіналізація суспільства та повсюдний розгул бандитизму.

Як і багато громадян України, роми, які в основному проживали в селі (де також була повна розруха та безробіття), опинилися у важкій ситуації, і, як і багато хто, почали займатися торгівлею (скуповування та перепродаж), збирання вторинної сировини (металобрухт, батарейки) сезонною міграцією у пошуках роботи. Саме в цей період побутовий антициганізм, посилений суспільною кризою на тлі економічної розрухи, починає набувати системного характеру.

Європейський Центр з Прав Ромів (ERRC) – міжнародна правозахисна неурядова організація, заснована у 1996 році, після перемоги цигана у справі про жорстоке поводження поліції в Болгарії. Український центр цієї організації знаходиться в Ужгороді. З моменту його відкриття правозахисники фіксують безліч порушень прав людини.

Ось деякі із зафіксованих випадків:

«Протягом 1996 року ЄЦПЦ та Ужгородська циганська організація „Романі Яг” подали офіційні скарги Генеральному прокурору України у зв'язку із систематичним жорстоким поводженням міліції в Закарпатській області України. У лютому 1997 року ЄЦПЦ було поінформовано про те, що з літа 1996 року Закарпатською обласною міліцією керує новий директор, і що з моменту його призначення 154 міліціонери були притягнуті до дисциплінарної відповідальності. Проте регулярне жорстоке поводження міліції з циганами не припиняється.

Romani Yag повідомив, що 4 грудня 1996 циган на ім'я О.В. був заарештований, коли збирав використані батарейки на купі сміття. Його було побито під час затримання у відділеннях міліції на вулицях Шумна та Гагаріна в Ужгороді. Вранці 5 грудня він підписав заяву, яку не зміг прочитати. Наступного дня його було звільнено. О.В. показав, що протягом двох днів, проведених під вартою, йому не давали ніякої їжі.

Увечері 1 січня 1997 року працівники міліції нібито вторглися до будинку двох циганських сімей на вулиці Нова в Ужгороді, заявивши, що шукають людину, яка вкрала кілька чобіт. Згідно зі свідченнями потерпілих та свідків, працівники міліції побили дорослих членів обох сімей у будинку та затримали 16-річного пана С.А. та 10-річну пані В.М. Пан С.А. нібито били і штовхали під час затримання, а також змушували кричати: "Усі цигани - ублюдки" та "Цвинтар - найкраще місце для циган". Пан С.А. та пані В.М. були звільнені рано вранці 2 січня» – Лист ЄЦПЦ Міністру внутрішніх справ України Юрію Мазуру.

Не поодинокі випадки, коли з заарештованих ромів вибивали зізнання у скоєнні злочинів:

«28 лютого 1997 року міліція Ужгорода заарештувала двох циган за звинуваченням у крадіжці 500 кілограмів заліза. Вони були затримані в адміністративній будівлі Міністерства внутрішніх справ, де шість чергових міліціонерів нібито проводили розбiрки із вживанням алкоголю та співом. Цигани були замкнені в туалеті, і їм було відмовлено у їжі. Циган протримали до 3 березня і відпустили лише після підписання документів, які вони не змогли прочитати, оскільки обидва неписьменні. Один із цих поліцейських – офіцер, ім'я якого відоме ЄЦПЦ у зв'язку з неодноразовими випадками жорстокого поводження поліції в громаді під Ужгородом. Цей офіцер нібито зажадав від цигана 300 доларів США в обмін на відмову від висунення звинувачень. Він також погрожував, що розголошення обставин справи призведе до нових побиттiв.» – ЄЦПЦ - Поліцейське свавілля, що триває, щодо циган на Закарпатській Україні.

У наступні роки незалежності ситуація лише погіршувалась. До свавілля силовиків додалося свавілля місцевих жителів, на національному ґрунті.

«Рано вранці 29 квітня двоє молодих людей напали на циганську сім'ю з чотирьох людей, застосувавши сльозогінний газ. Чоловіки вигнали сім'ю з їхнього намету, а потім напали на батька сімейства і підпалили їхнє майно. Напад стався на вулиці Великiй Китаївськiй та стався майже два роки тому, як аналогічний інцидент стався на Лисій Горі у Києві, скоєний членами ультраправої організації С14.

У таборі жили Анжела та Руслан [імена змінені], які чекають на дитину, та батьки Руслана. Усі вони родом із Закарпатської області України та нормально працювали в Угорщині. Вони були змушені приїхати до Києва за металобрухтом та пластиком, бо карантин в Угорщині означав, що вони більше не могли працювати, а родина почала голодувати.

За словами волонтера і громадського діяча Віти Зіневич, яка регулярно приносила сім'ї їжу, Анжела благала нападників не застосовувати до неї сльозогінний газ, оскільки вона була вагітна. Вони відповіли, що «таку жінку, як ви, треба зґвалтувати» і почали бити її чоловіка Руслана, внаслідок чого решта членів сім'ї вибігла надвір і стала кликати на допомогу. Потім нападники підпалили намет, знищивши у вогні більшу частину майна сім'ї, включаючи документи, засвідчуючi особу.

Поліцію та пожежників зрештою викликала жінка, яка працювала поблизу прибиральницею. За її словами, о 5-й ранку до неї підійшов Руслан і попросив викликати поліцію, оскільки на них напали. Голосіївська міліція повідомила, що на місце було направлено патруль, але не почала відкривати слідче провадження, оскільки на цьому не наполягали потерпілі». – Зі звіту ЄЦПЦ - В Україні невідомі напали на табір ромів та спалили намети.

Як видно з останнього випадку, роми стають жертвами ультраправих організацій різних мастей. При цьому жодного захисту із боку органів правопорядку немає. Підігріваються такі настрої місцевими ЗМІ з дозволу еліт.

Не незважаючи на той факт, що відсоток ув'язнених ромів від загальної кількості не перевищує пари відсотків, українські ЗМІ активно розкручують міф про циганську злочинність. З іншого боку, ЗМІ повністю ігнорують антициганські рейди «Правого Сектору», так само не висвітлюється питання щодо положення кримських циган на півострові після 2014 року.

Ще одним проявом дискримінації ромів є повальна відсутність документів. За даними останнього перепису, проведеного в 2001 році, чисельність ромів становить 47 600 осіб, проте можна вважати, що ці цифри не відображають реальної кількості, оскільки в багатьох циган немає жодних посвідчень особи. Відсутність документів відрізає циган від доступу до послуг медицини, освіти та інших; не дозволяє зареєструвати житло та влаштуватися на роботу. Тим же, хто намагається отримати документи, доводиться зіткнутися з сильним опором з боку адміністрації, а також повсюдною корупцією.

Антициганізм став і неофіційною політикою державних структур. Яскравим прикладом може бути скандал навколо мера Івано-Франківська, члена партії «Свобода».

На оперативній нараді у квітні 2020 року мер Руслан Марцінків дуже обурився, коли йому доповіли, про те, що його розпорядження з питання Закарпатських циган виконано не повністю, оскільки 12 осіб відмовилися виїхати. На що мер відповів:

«Також цигани, ні, вірніше, особи ромської національності. Ми вже давали буса. Вивезли їх на Закарпаття. Чому вони далі тут?” – запитав на нараді Марцінків.

Що означає відмовились? А чому не запакували? Є поліція. До наступного вівторка ви маєте вирішити цю проблему. Ми вам автобус дали. Поліція просила дати автобус – дали. Чому не запакували та не вивезли?»

В результаті 10 людей було депортовано на Закарпаття насильно та передано місцевій поліції.

Показовий випадок стався у 2022 році на кордоні з Угорщиною, зафіксований ЄЦПЦ:

«Агнес та її родина з Берегово Закарпатської області України 20 березня на прикордонному переході Берегшурань повідомили чиновнику, що вони не можуть проїхати на угорську сторону через чутки про те, що цигани в інших частинах Угорщини звинувачуються у зловживаннях системи соціального забезпечення та займатися жебрацтвом. У трьох окремих випадках Агнес, яка є носієм угорської мови, відмовляли у виїзді з України, коли вона намагалася перевезти свою сім'ю через кордон, щоби бути зі своєю великою родиною в Угорщині.

Представники ЄЦПЦ зателефонували до прикордонних органів, щоб повідомити про інцидент та прояснити ситуацію. Їм сказали, що українські прикордонники не отримували вказівок відмовляти будь-кому у виїзді з України, якщо вони мають законне право на виїзд (оскільки чоловіки віком від 18 до 60 років зобов'язані залишатися в країні згідно з наказом про загальну мобілізацію від 24 лютого 2022 року). ). Прикордонна влада закликала сім'ю спробувати ще раз.

Агнеш спробувала перетнути кордон вдруге, але їй знову відмовили з тієї ж причини, а прикордонник заявив: «Ні, ви вчинятимете правопорушення, як і інші, тому ми вас не випускаємо». Вона втретє спробувала перетнути кордон після того, як повідомила про це в ЄЦПЦ, цього разу за допомогою камери телефону, що записує відео, щоб отримати докази дискримінаційного звернення з боку охоронців, з якими вона зіткнулася. Їй загрожували арештом та конфіскацією майна, якщо воно продовжить знімати бійців української армії.

У неділю, 27 березня, сім'я вчетверте зробила спробу переходу, і їм нарешті дозволили пройти без будь-яких перешкод». – Доповідь ЄЦПЦ - Сім'ї рому відмовили у виїзді з України: прикордонники звинувачують циган у «правопорушеннях» в Угорщині.

Життя ромів у Європі жахливе. Величезне безробіття, відсутність освіти, медичного обслуговування та нападки з боку ультраправих роблять життя циган плачевним. Європарламент неодноразово приймали резолюції для покращення якості життя ромів і боротьбою з дискримінацією, але щоразу безрезультатно: за даними European Union Agency: 80% ромів живуть за межею бідності, 44% ромських респондентів повідомили про нападки за останні 12 місяців, майже чверть не мають державного медичного страхування, третина не має доступу до питної води, більше половини не мають нормального туалету і душу, 78% живуть у перенаселених будинках і 43% зазнають дискримінації при купівлі або оренді житла. Навіть у Німеччині відзначається величезне безробіття та дискримінація.

Після російського вторгнення в Україну безліч ромів втекло до країн ЄС, де на них чекала така ж доля. Зазначається: відмова давати обіцяну державою їжу, непридатні для життя притулки, чи все разом.

Якщо ж поглянути на це з класового боку, то ми побачимо в цьому внутрішню необхідність капіталістичної системи. Капіталу вигідно мати армію безробітних, знедолених людей; вигідно весь гнів інших трудящих спрямовувати у шовіністичному руслі проти тих самих циган. І капіталу в жодному разі невигідно витрачати зусилля та кошти на надання допомоги ромам.

З усіх наведених історичних фактів та сучасних випадкiв можна зробити два висновки.

Перший – цигани, або роми - це сформований етнос з незвичайною культурою і традиціями, що проживає в багатьох країнах світу. Етнічні підгрупи дуже різноманітні та самобутні.

Другий – повсюдно, у всьому світі роми стикаються з дискримінацією та ксенофобією. Це пов'язано як з їхніми культурними відмінностями від інших народів, так і ксенофобними міфами, які утворилися навколо них. Через ці міфи і упередження роми стали жертвами масових гонінь, що призвело їх до напівкочового і відірваного від економічних процесів способу життя.

У сучасному суспільстві, суспільстві капіталізму, роми є зручною мішенню для ЗМІ і влади, які користуючись упередженнями мас, нацьковують їх на ромів відволікаючи цим і/або перекладаючи відповідальність на них. Єдиною державою, де до ромів поставилися як до рівних членів суспільства, які мають право на самовизначення - виявився «кривавий» СРСР, влада якого розпочала довгий і копіткий процес зворотної інтеграції ромів у світову спільноту. Радянське суспільство дало нам героїв, які руйнують необґрунтовані циганофобські міфи – найвідомішим героєм був Іван Петрович Токмаков – приклад для наслідування всім нам.

Проте з розпадом СРСР багато починань і успіхів було знищено і, на жаль, Україна активно, і швидко включилася до загальноєвропейської практики антициганізму.

Реальне вирішення проблем циган полягатиме у постійній боротьбі пролетаріату з усіма формами дискримінації. Створення умов життя і праці, дати можливість розвинути свою культуру, відчути себе частиною величезного робітничого руху - це допоможе остаточно добити антициганізм і недовіри циган до влади і суспільства, у цьому нам допоможе і досвід СРСР.

Баранников О. П. Україньскi цигани. — Київ, 1931

Бессонов Н. В. Цыгане Восточной Европы (конец XX в.). Проблемы и пути их решения

Деметер Н. Г., Бессонов Н. В., Кутенков В. К. История цыган — новый взгляд — Воронеж, 2000. — 334 с

Бриль М., Попова Е. Цыгане в Союзе ССР. - Советское строительство. -М.- 1932- № 2

Решетников Я. А. Правильно ли говорить «ромы» и «ромский»?

Золотухина И. – «Цыгане: преступники поневоле?» - День 1998

Страна UA - "Почему не запаковали?" Мэр-свободовец потребовал вывезти из Ивано-Франковска ромов - 2020

Черенков Л. Н. Цыгане — диаспора // Диаспоры. — Наталис, 2009. — № 1. — С. 239—256

Отчёт "Ромы в Украине – Время для действий: Приоритеты и пути эффективной политики интеграции"

ЕЦПЦ - Семье рома отказали в выезде из Украины: пограничники обвиняют цыган в «правонарушениях» в Венгрии

ЕЦПЦ - В Украине неизвестные напали на лагерь ромов и сожгли палатки

ЕЦПЦ - Письмо ЕЦПЦ Министру внутренних дел Украины Юрию Мазуру

ЕЦПЦ - Продолжающийся полицейский произвол в отношении цыган на Закарпатской Украине

Crowe, David. A History of the Gypsies of Eastern Europe and Russia (Palgrave Macmillan). — 2004

Всеукраинская перепись населення 2001. Государственный комитет статистики Украины

Кирилл Кожанов: «В каком-то смысле цыгане — идеальные граждане нашего государства»

Jan Marcinkiewicz King of Gypsies of 1767